Останнім часом я щораз частіше згадую, як на одній з перших (а може на першій?) лекції з Введення у спеціальність професор, пояснюючи різноманітні особливості філософії та пославшись на слова Мартіна Гайдеґґера, дав визначення її основі, стрижню, серцевині, якою, безперечно, є метафізика. Отже, він сказав: метафізика – це найважливіша подія у вашому житті. І моє уявлення про філософію, що тільки-но починало якось кристалізуватися, вмить розсипалося на друзки. Що ж бо це значить? Яку подію він має на увазі? Народження, може? Те, що навчився читати? Перше зіткнення зі смертю? Останнє, можливо, й відповідало би почасти духові Гайдеґґерівської філософії, на яку він посилався, та, як мені здається, я навіть не був у змозі вказати чіткої ієрархії цих визначних віх, аби обрати серед них найважливішу. А поготів – збагнути, що може критися за самим поняттям події. Не кажучи вже про метафізику.
Ще більше бентежила сама ця дефініція. Чи це добре визначення? Чи це визначення взагалі? Адже чим воно є? Визначення – це пояснення невідомого нам поняття шляхом його порівняння із знаним нам поняттям або набором понять. Відомо також, що кожен з елементів такого порівняння може бути присутнім лише в одній з його сторін. Тобто, наприклад, ми не можемо починати зі слів: «визначення – це коли ми визначаємо…» тощо. Звісно, даючи визначення визначенню ми ламаємо певну послідовність, що її ця процедура вимагає, адже або входимо у хибне коло, або вдаємося до еквівокації, тобто за допомогою тієї самої назви представляємо два різні явища, одне з яких, на додаток, нам відоме, а друге – ні. Тож для чистоти прикладу можемо навести одне з класичних відомих в історії філософії та логіки визначень: «veritas est adaequatio intellectus et rei» св. Фоми Аквінського, де з одного боку маємо істину, з іншого – розум та речі, а зв’язок між ними представлено як адекватність, тобто відповідність і рівність. Таким чином, істина – це відповідність розуму та речей.
Безперечно, ця Фомина дефініція походить від визначення істини, даного Аристотелем у Метафізиці. І знову повертається слово, від якого я почав. Якщо ж якесь слово бентежить та залишається незрозумілим, варто зазирнути до його історії. Тут, на додаток, маємо декілька слів, що злилися в одне у назві чи не найважливішого з Аристотелевих творів. Більше того, філософ зі Стаґіри навіть не був автором цього виразу. Сам бо він пише про першу філософію, чітко визначаючи статус цієї дисципліни. Натомість лише в першому сторіччі до н.е. Андронік Родоський, впорядковуючи та перевидаючи твори Аристотеля, творить такий по суті бібліографічний термін, що попри всілякі його наміри негайно, збігаючись з суттю книги, набуває нового значення. Адже просто розташовуючи цю книгу в доробку Філософа після фізики, він називає її «Те, [що йде] після фізики» (або ж, дослівно, «ті [речі, що йдуть] після тих [речей] фізики») - «τὰ μετὰ τὰ φυσικά». Тільки що «μετὰ» може теж значити «понад», і так виявляється, що йдеться про всі понадфізичні речі, нематеріальні або недоступні органам чуття явища. Власне кажучи, істина є однією з них.
І це вже безперечно може пояснити суть Аристотелівської метафізики, котра стає тим осердям, довкола якого ґуртуються всі інші галузі філософії із логікою та онтологією включно. Вона справді є найважливішою у цій дисципліні (хотілось би сказати – «академічній», проте ми знаємо, що з цим не так все просто: хоч Аристотель і був викладачем у Платонівській Академії, та змушений був створити власну інституцію – Ликейон або Лікей, де про його вчення сторіччями дбали як про окремий напрямок).
Таким чином, метафізика присвячена найважливішим явищам того ж світу, якого стосується теж і фізика, і, відповідно, сама виявляється найважливішою дисципліною. Проте цей побіжний напіветимологічний, напівісторіографічний аналіз все одно жодним чином не пояснює, як вона може бути найважливішою подією у житті, про яку молодим студентам філософії казали перед тим, як вони могли зробити свої перші кроки на своєму академічному шляху. Оскільки ж фактичним автором цих слів є Мартін Ґайдеґґер, то варто зазирнути до оригіналу. Отже про це, власне, він каже в своєму цикли лекцій Die Grundbegriffe der Metaphysik – Фундаментальні поняття метафізики, що був виголошений в зимовому семестрі 1929/1930 року, а також у книжці Кант і проблема метафізики, що з’явилася в той же час.
Метафізика справді є найважливішою подією, тобто тим, що відбувається або відбуванням як таким: дієслівниковим аспектом поняття події – Ereignis – не можна легковажити, хоч його й не виразити, уникнувши граматичного перетворення в іменник. Подія – це те, що діється, відбувається, сам найважливіший акт – акт буття. Як видно, це не зовсім Аристотелева метафізика, і саме це, навмисно, Гайдеґґер підкреслює. Він бо закидає всій метафізичній традиції, починаючи з Сократа, Платона і Аристотеля, те, що вона зосередилася на речі, сущому, хоч і на найважливішому з усіх можливих. Проте забула про буття, подію, з якої кожне суще явиться.
Його можна, звісно, пригадати і усвідомити, що воно діється. Проте це радше справа особистого життєвого переживання, ніж академічного дослідження. Саме тому, твердить він, вираження події буття ліпше вдається поетам, ніж філософам (і зовсім не дається науковцям). Отже, поруч із подією, тут з’являється друге поняття, присутність якого годі помислити в класичній метафізиці – життя. Адже це щось особисте – індивідуальне та інтимне. Також тут можна вести мову про усвідомлене власне існування – екзистенцію. (Цим, до речі, надихаються такі французькі екзистенціалісти, як Сартр і Камю, та було б великим непорозумінням називати екзистенціалістом самого Гайдеґґера.) Німецький філософ воліє замість терміну «людина» чи, поготів, «індивідуум» вживати поняття Dasein у власному підкресленому в ньому значенні. Відповідно до пересічного розуміння, його можна було б перекласти як «присутність» або – дослівно – «тут-буття», подібно до того, як це, зрештою, роблять російські перекладачі цього автора. Або ж його можна було б передати, як це є в польському перекладі Боґдана Барана, за допомогою слова «jestestwo». Та до кожної з цих транслятологічних або транспозиційних спроб можна висувати безліч претензій, оскільки вони часто підкреслюють одні аспекти вихідного поняття за рахунок інших. Саме тому найчастіше, однак, Dasein залишають без перекладу. Воно, натомість, значить якесь центральне нам дане і самосвідоме суще, річ, яка знає, що вона є та досвідчує власного буття. Раптом, несподівано, та зовсім не гарантовано. Саме тому Dasein не тотожне людині. Ця бо зовсім не обов’язково здає собі справу з власного існування та пов’язаних із ним наслідків. Ніщо, натомість, не в змозі рівнятися за статусом цій епохальній події усвідомлення себе.
Тому це поняття опиняється в центрі Гадеґґерової метафізики як мови про найважливішу подію у житті. Проте, це, безперечно, не метафізика, що існувала в філософії впродовж майже двох з половиною тисяч років і яку німецький філософ намагається подолати. Це метафізика після метафізики, метаметафізика, якщо бажаєте, або метафізика Dasein, що «не лише присвячена Dasein, але також необхідним чином відбувається як Dasein»[1], - твердить її автор у книзі Кант і проблема метафізики.
Та він, однак, доповнює це визначення поясненням, чому від неї не звільнитися, якщо ми вже попали в її тенета, чому вона нездоланна. У Фундаментальних поняттях метафізики, розглядаючи філософію і метафізику як по суті синоніми, та пов’язуючи їх з переживанням втрати або відсутності якогось ґрунту під ногами, Гайдеґґер наводить слова німецького романтика Новаліса: «Філософія є, власне, тугою за домом (Heimweh), прагненням (Trieb), аби всюди бути вдома»[2]. Після чого додає: «Прагненням таким філософія може бути лише тоді, коли ми, ті, що філософують, всюди не є вдома. Чого жадає це прагнення? Всюди бути вдома – що це значить? Не лише тут і там, а також не лише в кожному місці, в усіх без винятку одночасно, але всюди бути вдома значить: завжди і, головно, в цілому. Оте "в цілому" і його цілість ми називаємо світом. Ми є і доки є, постійно на щось чекаємо. Нас постійно щось як ціле кличе. Оце "в цілому" є світом» [3].
Та хай нас не зводить цей «світ» Гайдеґґера на манівці, адже з дотеперішнім світом – ані з kosmos, ані з physis Аристотеля – він має небагато спільного, ним, отже й не займаються фізика та метафізика дотеперішніх філософів. Це бо не річ або всі речі одночасно, але найважливіша подія у житті, що невпинно кличе нас додому.
Антон Марчинський
[1] M. Heidegger, Kant a problem metafizyki, przeł. B. Baran, Warszawa 2012, s. 218.
[2] Novalis, Schriften, Jena 1923, t. 2, s. 179, fragm. 21. Cyt. za: M. Heidegger, Die Grundbegriffe der Metaphysik. Welt – Endlichkeit – Einsamkeit, w: tegoż, Gesamtausgabe, t. 29/30, Frankfurt a/M 1983, s. 7.
[3] M. Heidegger, Die Grundbegriffe der Metaphysik. Welt – Endlichkeit – Einsamkeit, w: tegoż, Gesamtausgabe, t. 29/30, Frankfurt a/M 1983. s. 7.