Сьогодні ми поговоримо про фільм «Якоб Беме: життя і творчість». Її зняв польський режисер-документаліст Лукаш Хвалко. І я відразу скажу, що про цю стрічку я дізнався у дещо неочікуваний спосіб, позаяк насамперед дізнався про те, що до такого досить нішевого фільму створили субтитри українською мовою. Отже, таким чином автор звернувся до української публіки, долаючи східний кордон Польщі. А зробив це при нагоді розповіді про мислителя, що сьогодні вже безпосередньо асоціюється із пограниччям, бо походить з міста, що у наш час навпіл розділене між Німеччиною та Польщею. Але й коли Беме писав свої вельми неоднозначно сприйняті тоді твори, також перебував відразу на кількох різних пограниччях – це і пограниччя ще не сформованих національних ідентичностей, але насамперед вже досить чітко сформованих ідентичностей релігійних (адже маємо справу із першим сторіччям Реформації просто в її серці) та, безумовно, ідентичностей мовних. Беме є одним з перших мислителів, що не пише латиною, а, власне, сучасною йому розмовною німецькою мовою. По-друге, натомість, ще переглядаючи анонс фільму, я побачив добре відомі мені фігури польських дослідників, а насамперед померлого вже Єжи Прокопюка, що неодноразово був гостем цієї рубрики. Можна сказати, що Прокопюк, поруч із Беме, став другим героєм цього фільму. І врешті по-третє, тема цього фільму мені самому дуже близька як дослідникові, оскільки я торкався її в своїй докторській дисертації. І все це мене спонукало до того, аби звернутися до нашого сьогоднішнього гостя, режисера Лукаша Хвалка, із проханням розповісти про цей фільм, а при нагоді теж прокоментувати ті згадані мотиви, що послужили причинами цієї розмови.
Та почати б я хотів з простого запитання. Що вас спонукало зацікавитися фігурою Якоба Беме та зняти про нього фільм? Підозрюю, що далеко не кожен мешканець Зґожельця цікавиться цією постаттю і навіть про неї чув.
- Не кожен мешканець Зґожельця цікавиться Беме й надалі не кожен про нього знає. Хоча це дедалі більш відома у Зґожельці постать. Не знаю, як це виглядає у всій Верхній Сілезії, та хоч я вже декілька років мешкаю у Вроцлаві, я й надалі дуже зв’язаний із Верхніми Лужицями і знаю, що там відбувається, і зауважую дедалі більше зацікавлення історією. Можливо, це також нові можливості, які дає технологія. Але молодь дедалі частіше цікавиться історією цього регіону. А місцеві мешканці, треба сказати, походять, зокрема, з теренів сучасної України або Литви. І на початку поселенці мали мінімальне уявлення та зацікавлення історією цих місць. Тим більше, що ця історія була пов’язана із нещодавнім на той час загарбником, тобто із німецькою державою.
- Із цим пов’язана дуже цікава особливість, адже звертаючись до історичних джерел, мешканці цих теренів можуть виявити, що перебувають не у якійсь глибокій провінції – як польській, так і німецькій – а в самому центрі історичних подій. І цей мотив також з’являється у вашому фільмі, наприкінці, коли йдеться про те, який вплив Беме має на європейську та світову культуру. Тут, безумовно, треба додати, що Беме не був єдиним настільки важливим автором, що походив з цього регіону. Адже того ж року, коли він вмирає, народжується інший автор – Анґелус Сілезіус. Він був дуже близьким за духом до свого попередника та, зрештою, невипадково, адже зачитувався творами Якоба Беме. Анґелус Сілезіус мав також на європейську та світову літературу та філософію схожий за масштабом вплив. Отже, виявляється, що сьогоднішня Нижня Сілезія була свого часу одним з центрів європейської культури, з якої виростає, наприклад, Романтизм, а перед цим, великою мірою, навіть Просвітництво.
- Так, саме так. Люди, з якими я зустрічаюся зараз, і з якими я зустрічався, працюючи над фільмом, цього, як здається, не усвідомлюють. Але так справді було. І ще за життя Беме, у самому місті Ґерліц, чи у Верхніх Лужицях жило багато цікавих і впливових людей. Якоб Беме був одним з найвизначніших, зрозуміло, і мав найбільший вплив. Але таким був його перший біограф Абрагам фон Франкенберґ. Або ж навіть якщо подивитися на тогочасного бурґомістра Ґерліца Бартоломеуса Скультетуса, то це був картограф, астроном і велика вчена фігура. Він листувався із самим Кеплером.
- Зрештою, твори Кеплера виходили друком саме у Ґерліці.
- Так-так, у Ґерліці, як і твори Парацельса, чи багато інших творів, що не могли бути надруковані більше в жодній іншій частині німецького світу, але могли виходити саме в Ґерліці.
- Як ви відкрили для себе цю фігуру і чому ви вирішили зняти цей фільм та, зрештою, його зняли?
- Це прозаїчно. І так само, як чому – про що ми розмовляли раніше – я вирішив перекласти цю стрічку на українську. Або чому загалом я зробив цей фільм? Це такі прозаїчні справи. Я взагалі не цікавився Якобом Беме. Навіть, так само, як багато глядачів мого фільму, я нічого про нього не знав (отже у якийсь спосіб я також є таким глядачем). Отже, як мешканець Зґожельця я хотів зняти якийсь фільм про своє місто, аби із ним був пов’язаний мій перший повнометражний фільм. Я також дуже прив’язаний до цього регіону, він мені дуже подобається, я дуже люблю краєвид Верхніх Лужиць – він дуже спокійний, але не монотонний. Тут багато пагорбів і дуже гарно на них сходити і дивитися вдалечінь. Отже, я вирішив зробити фільм про Якоба Беме. На той час я теж вивчав культурологію у Вроцлаві, де мав лекції із історії філософії, із яким мої зацікавлення якось поєдналися. Я собі подумав, що життя філософа може стати дуже цікавою темою, і взявся за це. Безумовно, я чув, що був хтось такий, як Якоб Беме, але дуже мало про нього знав. І навіть не йшлося про те, що я дуже мало про нього знав, але й можливості щось про нього дізнатися надалі у нас дуже невеликі, а тоді були ще меншими. Бо від моменту, як я скінчив роботу над фільмом, вже не кажучи про її початок, пара книжок про Якоба Беме вийшла у Польщі друком. Як, скажімо, «Філософія Якоба Беме» Алєксандра Койре, дуже важливий і великий твір, польський переклад якого вийшов бодай рік тому.
- А сам автор є одним з найважливіших французьких філософів ХХ століття.
- Я зараз читаю цю книжку і постійно думаю над тим, наскільки б мій фільм був інакшим, коли б я мав такий матеріал раніше. Але може й добре, що цього в мене не було, що я її не прочитав і зробив так, як зробив. хоча вона мене дуже надихнула до праці над двома черговими частинами стрічки. Бо, по-перше, я хочу зробити фільм про вплив Беме на 19 століття, віссю якого став би Адам Міцкевич. А по-друге, я би дуже хотів показати Беме у більш горизонтальній перспективі, тобто розповісти про духовну атмосферу, що панувала в цьому регіоні у ті часи.
* * *
Наші слухачі можуть цього навіть не знати, але чимало дослідників стверджують, що творчість Якоба Беме як джерело натхнення мала вирішальне значення для творчості Адама Міцкевича, а містицизм Міцкевича органічно випливає з читання ним творів Беме у контексті масонської традиції, якою польський поет також надихався. І так, через Міцкевича, Беме як представник німецької, лютеранської культури має ґрунтовний вплив на польський романтизм. І раптом виявляється, можна було б сказати, що отой німецький Ґерліц, у якому живе і пише Беме, пов’язаний із полсьькою культурою, а за її посередництвом – навіть вже із польським Зґожельцем.
- Доповідь Міцкевича про Якоба Беме є, здається, однією з останніх речей, що за рів чи два перед смертю він надиктував своєму секретареві Армандові Леві. Вони мали згодом працювати над його продовженням, над подальшим диктуванням цього реферату, але цього вже не сталося.
- Проте варто наголосити на тому, що захоплення Міцкевича творчістю Беме було значно ранішим і дається в знаки вже у «Дзядах».
- Так, більш раннє. Найбільше літературознавці вказують на «Дзяди», власне, на третю частину «Дзядів». А також його коротші твори. Є така збірка текстів, присвячених Якобові Беме і Анґелусові Сілезіусові.
- У стрічці присутній ще й інший польський мотив, пов’язаний із фігурою Єжи Прокопюка, гностика, філософа, видатного перекладача. Для мене особисто присутність там Прокопюка стала, можливо, першою причиною, що спонукала мене звернути на цей фільм увагу. Більше того, вже понад півтора десятиліття тому, для цієї, власне, рубрики, для якої ми записуємо із вами розмову сьогодні, я провів із ним низку інтерв’ю, зокрема про Майстра Екгарта та, власне, Якоба Беме. Прокопюк мав власний, вельми оригінальний підхід, що пояснював мислення обох цих героїв. На додаток, цей підхід можна було б застосувати до самого Єжи Прокопюка, теж як до містика. Він, отже, пояснював, що Беме був, безумовно, й містиком, але теж його можна було пов’язати із гнозою, себто із прагненням ґрунтовного і всебічного пізнання чогось найбільш фундаментального і найважливішого у всесвіті. І якось схоже називав себе сам, знаходячи для себе місце десь неподалік Беме. Говорив про нього радше не як про історичну фігуру, а як про одного зі своїх щоденних співрозмовників. Саме тому, як здається, він недаремно став другим, поруч із Беме, героєм вашої стрічки. Чи не так?
- Я над цим не задумувався. Лише зараз про це почав думати, як ви мені сказали. І справді так може бути, адже Беме надалі актуальний, бо так він теж розповідав про світ, про Бога, про створення світу, що це має й надалі залишатися актуальним – він представляв Бога не як історичне явище, а як постійно присутнє, не що він колись був, але що він буде, що він постійно стає кимось. І, можливо, вже те, як Беме писав, мало вплив на те, що він залишається актуальним. Тому і Єжи Прокопюк міг у ньому вбачати когось, хто надалі справді існує. І не знаю, як це виглядало під час вашої розмови із Єжи Прокопюком, але сьогодні ми починаємо жити в у схожі часи, у схожій політичній ситуації до тієї, в якій жив і писав Якоб Беме.
- Тобто, не без іронії можна було б сказати, що ви передбачаєте початок чергової Тридцятирічної війни?
- Можливо, схоже, як це було із Першою і Другою світовими війнами, війни насправді не скінчилися, а лише тимчасово призупинилися.
Коли фільм ще не з’явився, але я вже над ним працював, я попросив Єжи Прокопюка, аби він написав мені якийсь лист, що полегшував би мені працю над цим фільмом, рекомендаційний лист до різних установ із метою отримання якихось коштів. І я отримав такий лист, надрукований на друкарській машинці на папері із персонажами з мультфільмів Волта Діснея. Отже, маю таку пам’ятку. Це була перша людина, що серйозно поставилася до мого фільму і роботи над ним. Тоді я намагався зв’язатися з професорами з різних навчальних закладів, і люди не мали часу, аби зі мною зустрітися і поговорити про те, що хочу такий фільм зняти. І я написав листа до Єжи Прокопюка, із яким я теж познайомився у нетипових обставинах. Він переклав біографія Якоба Беме авторства Ґергардта Вера, це була така невелика книжечка. І я пішов до свого доктора з історії філософії, сказав, що планую зняти такий фільм, а це книжка, яку маю і хочу нею користуватися, та попросив його порекомендувати мені ще щось. А він взяв книжку до рук, відкрив, і сказав, що, дивлячись на ім’я перекладача можна припустити, що це має бути дуже добра книжка. Там було написано: Єжи Прокопюк. Отже, я зацікавився тим, хто це, і написав до нього листа зі словами, що працюю над таким фільмом, та з питанням, чи він би згодився взяти у ньому участь і якось допомогти. Він мені відразу відповів, згодившись. Я до нього поїхав, ми записали розмову, і згодом мені було вже легше домовлятися про чергові розмови.
Запрошуємо Вас послухати обидві частини передачі в звукових файлах
Антон Марчинський