В Україні зараз є чотири атомні електростанції. По одній у Запоріжжі, Рівному, Хмельницькому і у Південноукраїнську (Миколаївська обл.). Це радянський спадок, який був модернізований і розбудований після відновлення незалежності. З 2014 року Україна відмовилась від російських товарів і послуг у цій сфері. За словами незалежної експертки в галузі атомної електроенергії та атомної безпеки Ольги Кошарної, Україна відтоді експортувала пальне з Америки. Усе необхідне обладнання та запчастини для атомних електростанцій Україна продукує на власних виробництвах, зокрема у Кропивницькому та Харкові.
«Україна має доволі великий потенціал для розвитку атомної електроенергії, нових проєктів і будівництв. Приблизно 80 відсотків товарів і послуг, крім ядерного палива, Україна може продукувати сама. Через велику війну "Сєвєродонецьк-імпульс" евакуювали у Київ, адже Сєвєродонецьк геть зруйнований. Це вже друга окупація Сєвєродонецька з 2014 року. Кропивницька компанія "Радій" працює далі. Так само і харківський Турбоатом. Хоча частина заводу була зруйнована, все ж він продовжує працювати», — розповіла Ольга Кошерна.
До повномасштабного вторгнення Росії атомна електрика покривала понад половину потреб України в електроенергії. Після 24 лютого під загрозою спочатку опинилась Чорнобильська АЕС. Внаслідок бойових дій електростанція перестала отримувати зовнішнє живлення, необхідне для безпечного зберігання відпрацьованого палива. Відновити роботу обладнання вдалося тільки після того, як російські війська покинули станцію. Водночас в окупації залишається Запорізька АЕС. За словами Ольги Кошарної, ситуація там дуже небезпечна:
«Через окупацію АЕС зріс ризик радіаційної аварії. Передусім це спричинено нестачею працівників. Лише 415 осіб мали ліцензії від Держатомрегулювання, з них 200 — це були працівники Запорізької АЕС. Росія фактично вкрала електростанцію і створила центр експлуатації у Москві, але в неї немає таких кваліфікованих працівників. Усі спроби заохотити російських фахівців приїхати на Запорізьку АЕС закінчились нічим. Адже ці фахівці чудово розуміють, що санкції будуть застосовані не лише проти керівництва РосАтому, а й особисто проти тих, хто буде на АЕС під час окупації. Є також ризик занепаду системи безпеки, оскільки порушено температурний режим. Крім цього, Запорізька АЕС у росіян виконує функцію воєнної бази. У промислових приміщеннях вони зберігають військове обладнання, а в 1 і 2 блоках — боєприпаси, вантажівки з озброєнням».
На думку Ольги Кошарної, в цій ситуації і для України, і для решти Європи створення системи атомної безпеки саме в Польщі було б правильним рішенням. І це варто зробити ще до будівництва першої польської атомної електростанції. Пані Ольга заохочує польських фахівців передусім перейняти український досвід інституцій, які стежать за радіаційною безпекою. Натомість думки решти експертів, які брали участь у круглому столі, щодо того, чим саме може бути корисний досвід України для Польщі розділилися.
Передусім пан Анджей Хмєлевський, професор Варшавської Політехніки, директор Інституту хімії і ядерної техніки підкреслив, що українсько-польська співпраця не починатиметься з нуля, ще задовго до великої війни відбувалися обміни студентами між українськими і польськими вишами, а польські фахівці бували на українських атомних станціях і підприємствах, зокрема відвідували Чорнобиль.
Радник Польського економічного інституту клімату та енергії Адам Ющак вважає, що Польщі в атомній енергетиці бракує кадрів: «Атомна енергетика як інвестиція у нас довго не могла стартувати. І частина освічених фахівців були змушені покинути країну. Навіть якщо розпитати викладачів технічних спеціальностей, то вони прямо говорять, що більшість студентів обирає спеціальність “Відновлювальна енергетика”, бо вона більш передбачувана і вже діє в Польщі, за цією спеціальністю легко знайти роботу. Натомість з атомом все зовсім інакше і досі доволі непевно. Тож, якщо йдеться про співпрацю, то вона цілком очевидна: українські кадри можуть приїхати до нас на будівництво атомної електростанції, а ми навзаєм можемо допомогти українцям з тими інвестиціями, яких потребуватимуть вони. Пам’ятаймо, що в Україні знищено 90 відсотків вітряків і 50 відсотків сонячних систем. Звісно, цим співпраця не обмежуватиметься, але все ж обмін кадрами і досвідами — на першому місці».
Натомість генеральний директор Палати промислової енергетики та охорони середовища Богдан Пільх переконаний, що Польщі насамперед знадобляться українські знання щодо експлуатації атомних електростанцій, а не щодо будівництва, тому що електростанція в Польщі буде збудована зовсім за іншою технологією, ніж ті, що є в Україні. Крім цього, пан Богдан Пільх розповів, що до Палати промислової енергетики та охорони середовища звертається чимало польських фірм, які хотіли б співпрацювати з українськими компаніями зі сфери атомної енергетики, проте наразі цей запит нереалізований, бо немає механізму взаємодії.
Голова правління Польського кліматичного форуму Роберт Янковський також пропонує взаємовигідні обміни досвідами між українцями і поляками. На його думку, українцям може стати в нагоді польський досвід адаптації до вимог Європейського Союзу щодо кліматичної нейтральності. Мається на увазі максимальне зменшення вуглецевого сліду. Загалом же пан Роберт Янковський вважає найкращою серед різних видів економіки з погляду споживання ресурсів — циркулярну економіку:
«Стара система, що сформувалась у ХІХ ст., а у Польщі створена у 1950-х роках, уже вичерпала себе. Технічні засоби, що з’явилися нещодавно, спонукають цю систему просто падати на наших очах. Тому потрібно працювати над тим, щоб з’явилася цілком нова система, енергетика ХХІ ст. Це система автономних місцевостей розміром як одна гміна чи дві гміни, іноді, може, як парафія, що спираються на кооперативний принцип. І в межах цих автономних місцевостей ми там від самого початку інтегруємо світло з тепло та електромобільністю. А останнім часом йдеться про те, щоб додати до цього списку суперздорове харчування, а також локальне будівництво. Обов’язковим елементом такої системи є т.зв. стабілізатор. Приблизно 15-25 відсотків всієї енергії разом (світло, тепло, електромобільність) має походити з такого стабілізатора. І в цьому випадку для більшості регіонів і Польщі, України немає кращого рішення, ніж щоб стабілізаторами були малі модульні реактори. На нашу думку, в Польщі є місце приблизно на тисячу таких реакторів. Решту потреб можна закрити, використовуючи поновлювальну енергію: біогаз, потоки води тощо. Й такими проєктами ми в Польському кліматичному форумі теж займаємося».
На думку пана Роберта Янковського, розвивати циркулярну економіку — це ефективний спосіб боротьби з російським газом. Війна Росії проти України стала тригером, який змусив усі європейські країни серйозно замислитися над власною енергетичною незалежністю.
Матеріал підготувала Олена Руда
Аудіоверсія в доданому файлі