— Розкажи детальніше, звідки у тебе з’явилося бажання вступати до Польщі? Як це сталося?
— Мені було 16, я закінчувала школу. Пам’ятаю, приїхав мій троюрідний брат. Він каже: «Яно, ти знаєш, де я зараз вчуся?» Я кажу, що ні — ми взагалі майже не підтримували контакт. Кажу йому: «Розповідай», — і він каже: «Ти уявляєш, я вступив у Польщі!»
Я відповідаю: «Ну, клас». Він залишив мені брошуру цього університету. Минув тиждень, два, а я все заглядала до тієї брошури. Побачила, що там вже була запланована зустріч з приводу вступу, й вирішила поїхати до Львова, де мали бути представники університету. Я спитала в мами, чи можемо ми поїхати — вона погодилася. Ми зібрали всі документи та поїхали туди.
На тій зустрічі сказали, що якщо я хочу податися, то маю залишити їм усі свої документи в оригіналі. А я не мала жодних копій, хоча в планах був і вступ до українських університетів. Мама сказала: «Обирай, де ти хочеш навчатися». Я обрала Польщу. Тож ми залишили документи. І ще було дуже багато цікавих збігів обставин. Мені здається, за кілька тижнів ми вже отримали рішення. Потім мене запросили на тести для стипендії — і власне так я опинилася у Жешуві.
Продовження цієї розмови слухайте у прикріпленому аудіофайлі.