Автори праць про польську мову у світі вирізняють кілька груп носіїв польської мови. На думку мовознавця, професора Владислава Мьодунки, це автохтонні польські групи, головним чином, у сусідніх країнах та європейські і заморські полонійні групи. Мовознавець окремо звертає увагу на представників національних меншин у Польщі, що добре знають польську мову, та на іноземців, що не мають польського походження, які вивчили польську мову як іноземну.
У сьогоднішній програмі ми говоритимемо про польську мову, якою послуговується полонійна група – спільнота, що має еміграційний родовід, яка проживає у багатьох країнах світу. Нашим гостем є доктор Пьотр Каяк, культуролог і глотодидактичний мовознавець, автор численних публікацій, присвячених мові та навчанню польської мови як іноземної. Також він є віце-директором Центру польської мови і культури для іноземців «Полонікум» Варшавського університету. Вітаю вас у нашій програмі.
- Можна зустрітися із кількома визначеннями польської мови у контексті еміграції. Отже, кажуть, що це – перша мова, рідна, успадкована мова та іноземна мова. Що означають ці поняття?
- Іноземна мова означає, що ми маємо справу з іноземцями, які з різних причин почали вивчати польську мову, вони захоплені польськістю, польською мовою. Перша мова – це, звичайно, така мова, у якій польська для нас, тобто тих, хто її вживає, є рідною. А успадкована мова – це така польська мова, що розвивається, існує у полонійних спільнотах, у польських спільнотах – серед наших земляків, що проживають за межами Польщі.
- Але чи польська мова може стати іноземною мовою?
- Для певного покоління еміграції – технічно - це може статися, але практично – ні, тому що завжди у такій людині живе якась польська спадщина, туга за польськістю, за чим, наприклад, я спостерігав, навчаючи іноземців та полонію в Університеті Торонто. Дуже часто на такі заняття, що їх пропонував Департамент славістики – польська програма Університету у Торонто, приходили наші молоді земляки, які, наприклад, будучи дітьми, виїхали з батьками до Канади. Приходили і такі, що вже народилися на канадській землі, а також були й такі, які мали доволі віддалену польськість, згадку про це, це були представники четвертої генерації. Я на це дивлюся досить глибоко. Я вважаю, що, якщо хтось має це відчуття польськості, польського компоненту, фрагмент ідентичності, що поєднується з нашою країною, то, я думаю, що польська мова, що там з’являється або ж існує, або з’являється у контексті вашого питання, то вона не є на сто відсотків іноземною.
- А у світлі вашого особистого досвіду – роботи у Канаді, чи, на вашу думку, збереження польської мови за кордоном, а особливо збереження її старанної словозміни, просте? І чи у зв’язку з цим цей обов’язок, ця роль повинна бути передусім скерована до батьків? Чи це вони відповідальні за те, щоб ця польська мова зберігалася?
- Збереження польської мови, а разом з тим і польськості – це не просте завдання. Думаю, що лише родини недостатньо, тому що не завжди батьки мають час, аби ефективно підтримувати розвиток двомовності. У зв’язку з цим, я би очікував більшої підтримки польської держави, особливо в американському просторі. Тут я маю на увазі не лише Канаду чи США. Є таке стереотипне переконання, що там наші земляки можуть дати собі раду, адже мають кращі фінансові умови, ніж, наприклад, у колишньому Радянському Союзі. Це – помилкове переконання, адже набагато менші інвестиції нашої держави були скеровані у той західний простір, а батьків варто підтримувати, варто підтримувати польські освітні заклади, що там дуже гарно працюють. Там працює багато «силачок» і «силачів», які намагаються цю польськість підтримувати. І, на мою думку, є недостаньо підтримки того, що для нас є дуже престижним за кордоном, тобто це підтримка кафедр польської мови і літератури там. Університети, полонія, її щедрість – це мало. Потрібна більша підтримка польського платника податків, кажучи прямо, а практично – сенату, МЗС Польщі. Думаю, слід перейти на абсолютно новий рівень активності, звісно, використовуючи, неймовірний досвід чи то «Польської спільноти», чи Фонду «Свобода і демократія», чи «Допомога полякам на сході». Не слід перейматися назвою фонду. Вони дуже часто пам’ятають про ту полонію, що живе за межами колишнього Радянського союзу.
- Повертаюся до тих батьків та їхніх основних завдань, польських батьків, батьків-поляків за кордоном. Тут я хочу навести два приклади: спочатку коротка розмова з Касею Жонґолович, яка народилася в Австралії. Касю, де ти вивчила польську мову?..
- Вдома і в школі. Але вдома, мабуть, більше, ніж у школі.
- А як це було? Чи ти хотіла навчатися?
- Знаєш, молодь не дуже хоче шість днів на тиждень ходити до школи. Але я мусила, бо не мала великого вибору. Але добре, що я ходила, бо трохи ліпше пізнала мову, познайомилася з молоддю, яка теж має батьків-емігрантів. Я також здала випускний іспит в Австралії і отримала за це ще додаткові бали. Тому добре, що я ходила. Добре знати другу мову, та ще й таку важку мову.
- Чи багато з тобою ходило ще дітей, таких, як ти ?
- Це була гарна школа, бо не тільки польська школа. У нас була польська школа в Мельбурні, недалеко від місця, де я мешкала із батьками. Але я ходила до такої загально школи. Було, мабуть, із 30 різних мов. Іммігранти ходили до цієї школи від понеділка до п’ятниці. У суботу це була спеціальна школа.
- У суботу мали заняття усі ті національні групи?
- Так, я це мала на увазі. Можеш собі уявити скільки людей ходило у суботу до цієї школи. Але в Австралії є багато різних культур, тому я не дуже дивуюся цьому. На польській мові нас було багато.
- А як ти себе почувала у такій багатоетнічній, багатонаціональній громаді?
- Зручно. У мене є подруги та друзі, котрі походять з Австралії, але їх не так багато. Моя найліпша подруга з Америки, у мене є подруга грекиня, яка є наполовину грекинею, а наполовину японкою. Загалом, я знаю багато молоді у Мельбурні, котра спілкується не тільки англійською, а їхні батьки – з різних місць. Я зручно почуваюся у середовищі різних культур. Але в Європі мені кажуть, що я походжу з Австралії. Окей. Але в Австралії я полька, бо мої традиції є польськими. Я не виглядаю як австралійка, я виглядаю як полька. Я себе відчуваю як з одного світу, так і з іншого. Я з двох світів.
- А тепер – Бєльці. Там є найсильніше зосередження поляків у Молдові.
- Директорка Польського дому Вікторія Кочаровська. Польський дім у Бєльцях був створений у 1994 році завдяки польському уряду та Товариству «Польська спільнота». Вдалося придбати та відремонтувати дім. І вже у 1999 році ми почали збиратися у Польському домі і ми вирішили заснувати товариство для вивчення польської мови. І до Польського дому почали приїжджати вчителі, почалися уроки і підготовка дітей до навчання у Польщі.
- А сьогодні як виглядає праця Польського дому?
- Минулого року ми мали двох учителів з Осередку розвитку польської освіти за кодоном. Вони навчали приблизно 110 дітей. Ходили на уроки. Було чотири мовні групи і двоє дорослих, а також ще дошкільнята. Ми завжди влаштовуємо урочисті заходи, наприклад, 11 листопада, 3 травня, облаткові зустрічі, Віґілію… Усе це ми робимо у Польському домі. Маємо танцювальний колектив «Крокус» і вокальний «Ластівки».
- Чи молодь охоче приходить?
- Звісно, охоче, бо тоді вони мають можливість поїхати на навчання до Польщі. Вони дуже цінують це, бо це європейське навчання у Польщі. Це можливість виїхати на землю предків, до Європи.
- Знання польської мови у світі є різними. Наскільки важливими, на Вашу думку, є місце, країна, у якій польська меншина вживає польську мову. Простіше кажучи, чи ця польська мова є різною на сході і на заході Європи або за океаном?
- Безсумнівно, багаж історичного досвіду впливає на те, що відбувається у конкретному місці серед користувачів польської мови за кордоном, серед полонійних користувачів. В обох випадках, що були тут показані, ми маємо справу з різними, зазвичай, підставами, через які польська присутність за кордоном була збережена або підтримується. На території Радянського Союзу дуже часто люди були змушені залишитися. Попри все, протягом багатьох дуже небезпечних років вони були в змозі зберегти пам’ять про Польщу, знання польської мови. До багатьох місць так званого західного світу, врахуймо у це також Австралію, емігрували наші співвітчизники, часто з політичних причин після війни. А потім – з економічних причин. Ми не можемо судити жодну із причин. Натомість варто не забувати, що одним було трохи легше, а іншим – трохи важче історично. Водночас 21 століття приносить абсолютно нові виклики, але також приносить нам різні дуже цікаві інструменти, завдяки яким польську мову можна ефективно підтримувати. Наприклад, Інтернет, сучасні способи спілкування, також ті, що пройшли перевірку пандемією. Набагато простішим є доступ до польських текстів культури. Ми не мусимо чекати на фільм на відеокасеті, на книжку, на якийсь новий шедевр, що з‘явився у Польщі, бо він вже невдовзі може дістатися на інший кінець світу і може захоплювати, викликати емоції наших співвітчизників.
Цикл передач «Польська мова без кордонів» фінансує Канцелярія Голови Ради Міністрів Польської Республіки в межах допомоги Полонії та полякам за кордоном.
Запрошуємо послухати звукову версію передачі у доданому файлі
Мар'яна Кріль і Тарас Андрухович