Українська Служба

Автор першої радіоп’єси — Вітольд Гулєвич. Ефір 29 листопада 2022 року

04.12.2022 13:00
Рубрика присвячена історії Польського радіо
Аудіо
  • Історія Польського радіо. Випуск 9. Ефір 29 листопада 2022 року
Вітольд Гулєвич перед мікрофоном на Польського радіо у ВільнюсіNarodowe Archiwum Cyfrowe / Public domain / https://www.szukajwarchiwach.gov.pl/en/jednostka/-/jednostka/5920569

У попередній нашій програмі ми розповідали про відкриття та перші кроки станції Польського радіо у Вільнюсі, програмним директором якого став Вітольд Гулєвич. З цією особистістю ми і будемо знайомитися ближче сьогодні, тим паче, зовсім недавно, 26 листопада, виповнилося 127 років із дня його народження. Вітольд Гулєвич зробив величезний внесок у культурне життя Познані, Вільнюса та Варшави, а також подарував Польському радіо новий жанр  радіотеатру або ж Teatr Wyobraźni, тобто «Театр уяви», як сам називав.

Вітольд Гулєвич, який використовував також літературний псевдонім Ольвід, народився 26 листопада 1895 року в Косьцянках біля Ряшева. Він походив із відомого польського роду з патріотичними традиціями і був наймолодшим сином. Вітольд мав також трьох старших братів, серед яких художник і письменник Єжи Гулевич та полковник польської армії, один з трьох командирів Великопольського повстання Богдан Гулєвич, а також трьох сестер. З раннього дитинства мати прищепила дітям любов до поезії та музики.

Коли Вітольдові було 18, його як громадянина прусської частини Польщі призвали до лав прусської армії. Він служив у частинах зв'язку, зокрема, у телеграфному підрозділі у Познані, а у 1916 році був направлений на французький фронт і лише у 1921 році був звільнений у запас у званні капітана. Після цього він продовжив вивчати польську філологію та музикознавство у Познанському університеті. Тоді ж у 1921 році вийшла друком дебютна поетична збірка Гулєвича «Płomień w garści», що перекладається як «Полум'я в долоні».

Надзвичайно творчим періодом Вітольда Гулєвича стали 10 років життя у Вільнюсі (з 1925 по 1935 роки). Там він редагував загальнонаціональний часопис «Tygodnik Wileński», а також анґажував Юліуша Остерву перенести свій знаменитий театр «Редута» з Варшави до Вільнюса, й став його літературним керівником. У будівлі старого занедбаного Василіанського монастиря Гулєвич знайшов і відновив так звану келію Конрада, де був ув'язнений Адам Міцкєвич. У камері Гулевич почав організовувати щотижневі культурні зустрічі, які отримали назву «Літературні середи» та набули розголосу в широких колах Польщі і навіть за кордоном.

Вітольд Гулевич, як ми вже згадували, був першим програмним директором Польського радіо у Вільнюсі та автором першої польської радіоп'єси «Pogrzeb Kiejstuta», тобто «Поховання Кейстута». Загалом же першим słuchowiskom (тобто радіопостановкою) була адаптація п'єси Станіслава Виспянського «Варшав’янка», створена режисером Алоїзом Кашиним. Прем’єра відбулася наживо у річницю Листопадового повстання, 29 листопада 1925 року. Докладніше про це йшлося у третьому випуску нашої рубрики від 18 жовтня.

«Люди, які творили радіо у Польщі у ті часи, були геніальними візіонерами. Вони з перших митей побачили, що радіо є чудовим засобом для представлення п'єс і мистецтва. А для першої радіопостановки обрали твір надзвичайно важливий для кожного поляка  "Варшав’янку" Станіслава Виспянського. Як це звучало тоді, ми знаємо хіба що зі збережених описів у пресі та усних оповідей. На жаль, не збереглося ані радіоп’єси Вітольда Гулєвича "Pogrzeb Kiejstuta", адже технології запису звуку тоді ще не знали, ані просто тексту цього твору. Проте також з нечисленних інтерв'ю Гулєвича тодішній пресі знаємо, що це був віршований текст. Актори грали просто неба, над річкою Вільня, шум якої чули слухачі радіотрансляції. Це було дуже новаторські в той час. Головним осердям п’єси було слово. А слово, звичайно, було і залишається найголовнішим елементом роботи на радіо. Слово наділене фантастичною здатністю народжувати цілий Всесвіт, бо ж коли ми говоримо "дім", то кожен слухач бачить свій дім. Коли згадуємо "дерево", то для кожного це своє дерево. Я вже не кажу про такі поняття, як любов…, страх…, тривога…, щастя… Кожен вкладає у ці поняття свої почуття. Я завжди з цікавістю спостерігаю за людьми радіо, які словами не просто описують світ, а оживляють його, і щоразу  інакше, бо відтворюють його через свою особистість, чутливість та уяву,  це є найважливішим. Бо все в радіо є "Театром уяви". "Pogrzeb Kiejstuta" увійшов до історії Польського радіо як твір, з якого починається наша історія, що триває вже майже 100 років. Зрозуміло, що, якби не було цього твору, рано чи пізно з’явився який-небудь інший, з котрого би почався радіотеатр. Але не виключено, що тоді нам не було би про що говорити сьогодні. Звичайно, були спроби відтворення цього тексту, але це завжди буде лише варіацією. І я гадаю, що може це й на краще, що нічого не збереглося на матеріальних носіях, а залишилося тільки в переказах та легендах. Ці легенди нас дуже зміцнюють, будують нашу відповідальність за те, що відбувається сьогодні», — зауважив директор і головний режисер Театру Польського Радіо Януш Кукула.

Прем’єра радіовистави «Поховання Кейстута» відбувся 17 травня 1928 року о 17:45 на Польському радіо у Вільнюсі. В основу сюжету радіоп'єси лягли литовські легенди.

«Аби якомога краще відтворити звуковий простір тієї радіовистави, мікрофони були виставлені на зовні радіостанції. Один із них передавав звук потоку ріки неподалік садиби, в якій розміщувалося радіо. Інший збирав звуки вулиці і перехожих… Також варто згадати про ще одну знакову радіоп’єсу Вітольда Гулєвича  "Захист Сократа", прем'єра якої відбулася 12 грудня 1929 року. Її втілив у життя Алєксандр Зельверович. Але така активна і помітна діяльність Вітольда Гулєвича у багатьох проявах культурного життя Вільнюса у поєднанні з тим, що він був поляком, дуже не подобалася деяким місцевим діячам на чолі з відомим письменником і публіцистом, редактором газети "Słowo" Станіславом Цат-Мацкєвичем. Тож на сторінках свого видання він розгорнув справжню інформаційну кампанію проти Гулєвича. Серед іншого, це були уїдливі фейлетони та карикатури, коментувався мало не кожен крок директора Польського радіо у Вільнюсі. З часом дійшло і до особистої ворожнечі, зокрема, до  фізичного поєдинку. Станіслав Цат-Мацкєвич кілька разів викликав Гулєвича на дуель. І нагадаю, що ми говоримо про 1934 рік. Спочатку той відмовив йому, як людині, яка не є йому рівнею. Але, зрештою, двобій на шаблях все ж відбувся в жовтні. Сутичка тривала недовго, всього півтори-дві хвилини, але обидва отримали поранення. У Цат-Міцкєвича залишилося два шрами на руках і один на голові. Гулєвич також був легко поранений в руку. Однак звістка про одну з найвідоміших дуелей Другої республіки облетіла всю Польщу і мала серйозні наслідки для Вітольда Гулєвича. Вище керівництво вирішило перевести його до Варшави та призначило його завідувачем літературної секції»— розповів мій колега, звукорежисер та дослідник польської радіофонії Кшиштоф Саґан.

На Польському радіо у Варшаві Вітольд Гулєвич пропрацював до 1939 року. Після початку Другої світової війни під час своїх радіопередач він виступав з німецькомовними промовами із закликами до німецьких солдат про припинення нацистської політики. 7 вересня він разом з дружиною та деякими співробітниками радіо виїхав з Варшави до Румунії. Утім, перебуваючи у Львові,  змінив свої плани і повернувся до вже окупованої Варшави, де завзято долучився до участі у підпільній організації Командування захисників Польщі під псевдонімом Grzegorz. З жовтня Вітольд Гулєвич очолював відділ антигітлерівської  пропаганди штабу та був редактором журналу організації «Polska Żyje», редакцію якого розшукувало Гестапо. Вітольда Гулєвича заарештували 2 вересня 1940 року, через кілька днів була заарештована і його дружина Стефанія. Із таємного послання доньці Аґнєшці відомо, що його утримували в темній і низькій кімнаті без вікон, в якій не можна було стояти прямо. Попри тортури німці не змогли отримати від нього жодної інформації, Гулєвич не зрадив жодного зі своїх побратимів із підпільного руху. Під час перебування у в'язниці Вітольд дізнався про трагічну долю майже всіх своїх братів і сестер, які потрапили до різних таборів. 

Після десяти місяців ув'язнення, 12 червня 1941 року, життєвий шлях Вітольда Гулевича обірвався. Його було розстріляно німецькими нацистами у Пальмірському лісі під Варшавою. Німці створили видимість депортації до концтаборів і дозволили в'язням забрати свої валізи, рюкзаки та продуктові передачі близькими. У 1946 році Польський Червоний Хрест ексгумував жертв страшного лісу. Тіло Вітольда Гулевича було ідентифіковано за медальйоном з Божою Матір'ю Остробрамською, квитанцією від посилки, написаною рукою матері, та запальничкою, придбаною під час відрядження на Берлінську олімпіаду.

Запрошуємо слухати аудіофайл.

Христина Срібняк, Krzysztof Sagan