Отож, на початку лютого 1945 року на Тарґовій, 63 в районі Праґа у Варшаві розпочала діяльність ще одна радіостанція Польського радіо. Про передумови її виникнення ми розповідали минулого разу. А сьогодні разом із Кшиштофом Саґаном пропонуємо дізнатися, що ж могли почути її слухачі в ефірі в той час. Послухати хоч би якісь фрагменти із тих ефірів, нам, на жаль, вже ніколи не вдасться, оскільки технології звукозапису до радіо тоді ще не застосовувалися із об'єктивних причин, і все відтворювалося наживо. Натомість в архівах збереглися програмки передач Польського радіо на Празі, які дають нам бодай приблизне уявлення про сітку мовлення цієї радіостанції. Отож, окрім традиційних для тогочасного радіо науково-популярних лекцій, в розкладі можна було знайти літературні та поетицькі 15-хвилинки, диктанти від інформаційного агентства Polpres, хроніки із життя Варшави та Польщі, репортажі, новини із фронту, адже Друга світова на той момент ще не закінчилася, чимало музики, відтвореної із грамофонних платівок, або живих виступів музикантів, що, звичайно, траплялося рідше. За нової політичної реальності регулярними у радіоефірі були повідомлення про життя Радянського Союзу. Не забули тодішні творці ефірів і про передачі для дітей.
«Тримаю зараз перед собою сценарій передачі для дітей, що вийшла 18 лютого 1945-го. Авторкою цього ефіру була Ванда Татаркєвич-Малковська. До війни вона була відповідальною за програми для дітей на старому Польському радіо у Варшаві. Тож у слухачів могло скластися враження, що ця станція є відродженням довоєнного радіо і продовженням його традицій. Ось і вступний фрагмент зі звернення Ванди Татаркєвич-Малковської до дітей. "Ласкаво просимо, діти. Через 5,5 років Польське радіо із Варшави звертається до вас знову. Протягом цього довгого і сумного часу ми не могли розмовляти із вами, не могли подарувати вам анітрохи радості, анітрохи розважити вас. Сьогодні, коли Варшава знову вільна і визволена від гітлерівських загарбників, ми із радістю вітаємо нашу дитячу радіородину". Тобто, це повідомлення було ніби посиланням на довоєнний порядок. Тож у слухачів могло складатися враження, що це було те саме радіо, що і раніше, натомість, це було нове радіо, і нове керівництво мало нові завдання», — розповів Кшиштоф Саґан.
Упродовж першого тижня в студії на вулиці Тарґовій, 63 було підготовлено трохи більше ніж півтори години програм. Поступово ефірна сітка радіостанції розширювалася, і за два тижні це було вже дві години і десять хвилин на тиждень, у середині березня — чотири з половиною, у квітні — шість, а з травня — 8 годин і 40 хвилин, — без урахування диктантів від Polpres. В решту часу радіо на Празі транслювало ефіри Pszczółky, тобто Польського радіо із Любліну, яке було в той момент головним мовником. Коли незабаром була відкрита радіостанція у Кракові — цю роль у Любліна вона перебрала на себе, і радіо на Празі ретранслювало ефіри із Кракова. Якщо ж повертатися до програм на Тарґовій, 63, та знайшлося місце в ефірній сітці цієї станції і для радіоп'єс. Їх намагалися присвятити актуальній у той момент тематиці — війні. Тож, за сценарієм, були передбачені битви і солдат.
«Як розповідав мені пан Єжи Коткєвич, який у лютому 45-го працював реалізатором звуку, або ж звукорежисером, як сьогодні ми називаємо цю професію, головним питанням було, як відтворити звук пострілів. Бо ж записаних потрібних звукових ефектів ще не було і все створювалося наживо. А якщо стріляти, то де це робити, аби було добре чути в ефірі? Сьогодні здається очевидним, що стріляти бойовими патронами, ще й у приміщенні, було не найкращою ідеєю. Проте, дослідник історії Польського радіо Мацєй Юзеф Квятковський згадував, що таки знайшовся хтось, хто все ж таки на це наважився. І, зрештою, справжня куля, випущена в студії, пробила стелю і застрягла в ніжці стола, що стояв у кімнаті на другому поверсі. І для цього вирішено використовувати кафельний камин. Тож в потрібний момент, де за сценарієм були постріли, всередину камина залазила людина із рушницею і стріляла за сигналом. Загалом усі звукові ефекти на той момент були дуже нехитрими. Звук піхоти відтворювався за допомогою дошок, які стелили на господарському подвір'ї. Ними ритмічно ходили співробітники. І утворювався звук, який точно імітував звук війська на марші. Зрештою, це дуже схоже було на щітки, якими терли об поверхні твердих дерев'яних предметів, для створення спецефектів при трансляції Варшав’янки, про що ми вже говорили», — зауважив Кшиштоф Саґан.
Також на Польському радіо працювали штатні і запрошені музиканти. Владислава Шпільмана, Романа Яскульського та Вітольда Лютославського директор Вільгельм Білліґ навіть охрестив трьома мушкетерами музики Польського радіо. Найчастіше в ефірі лунала музика, яку відтворювали із грамофонних платівок, тих самих, що пан Білліґ привіз літаком спочатку до Любліна, а згодом і до Варшави.
«Це були платівки записані у Москві зусиллям Спілки польських патріотів у Радянському Союзі, що включали солдатські пісні, кілька творів Монюшка, національний гімн Польщі, патріотичну пісню "Rota". Згодом з’явилася платівка із розважальними піснями, серед яких Piosenka o mojej Warszawie, написана Альбертом Гаррісом, а також із народними, я би сказав, псевдонародними піснями, якою була "Gdzie idziesz Wojtuś?". Оскільки платівок було небагато, в ефірі неминуче по кілька разів на день лунали одні й ті самі пісні. І деякі з них починали дратувати слухачів, особливо пісня про Войтуся. Як розповідав мені знову ж таки пан Єжи Коткєвич, що після чергової трансляції цього твору до режисерської зайшов програмний директор, сказав, що більше ніколи Войтуся не буде в їхньому ефірі, розламав цю платівку і викинув її у кошик зі сміттям. Тож кар’єра Войтуся на Польському радіо тоді завершилася», — доповнив Кшиштоф Саґан.
На щастя, зовсім скоро музичні програми радіостанції урізноманітнилися, завдяки новим платівкам із класичною та популярною музикою.
Пропонуємо прослухати звуковий аудіофайл.
Христина Срібняк, Krzysztof Sagan