Як тільки-но на початку 1926 року Польське радіо, що володіло монопольною ліцензією на радіомовлення у Польщі, відмовилося від співпраці із Польським радіотехнічним товариством і вирішило надавати ефіри самостійно, було визначено, що студія і радіопередавач розміщуватимуться в окремих одне від одного приміщеннях. Одним із пояснень такого рішення було те, що надто потужний передавач своїми випромінюваннями впливатиме на роботу мікрофона, або на іншу радіоапаратуру. Тож його намагалися розмістити десь на околиці міста, подалі від студії, яку на противагу було бажано розташовувати в центрі. Адже на самому початку радіоефірів все виконувалося наживо, тож вимогою було, аби артисти і музиканти могли легко дістатися до студії Польського радіо. Водночас вуличка, на якій мала розміщуватися студія, мусила не бути надто жвавою, оскільки в цей період ще не було асфальтованих доріг, а звук бруківки та решта вуличних шумів могли шкодити ефірам. Отож для першого приміщення Польського радіо було обрано садибу Земського кредитного товариства у Варшаві на вул. Кредитовій, 1. Тут радіо розміщувалося з березня 1926 до 1929 року. Перший дослідник історії Польського радіо Мацєй Юзеф Квятковський в архівному радіорепортажі згадував початки діяльності мовника так: «18 квітня 1926 року в салонах на вулиці Кредитовій, 1 відбулася інавгурація акціонерного товариства "Польське радіо" в присутності численних представників панівних класів. Одна з великих кімнат з багатьма вікнами була перетворена на радіостудію, або, за тогочасною модою, повністю завішана шторами, включно зі стелею. Товстий килим приглушував кроки, а крісла та комин створювали піднесений настрій, посилений барвистими світловими ефектами. Весь простір, включаючи декоративні двері на сходах, розробив художник Анджей Пронашко. Все радіо на той час розміщувалося в кількох кімнатах, включаючи адміністрацію та апаратну, завданням якої було регулювання звуку за допомогою підсилювачів та з'єднуватися з іншими станціями). У блакитній студії керує спікерка Яніна Штомпкувна».
Будинок на Кредитовій був зведений у 1854-1858 роках за проєктом Генрика Марконі у стилі неоренесансу з перекриттями за зразком будівлі Нової Прокурації у Венеції.
«Цю будівлю можна побачити і сьогодні. Хоч вона і була зруйнована під час війни, але у повоєнні роки її відбудували зі збереженням першопочаткового вигляду. Щодо описів приміщення радіо у цій садибі, то у різних джерелах вони різняться. Якщо дивитися на старі фотографії цієї будівлі, чи ту, яка стоїть зараз на Кредитовій у Варшаві, а зокрема на розміщення вікон, то чітко видно перший поверх і ще два над ним. Водночас іноді в літературі зустрічається інформація, що студія розміщувалася на п’ятому поверсі. Але не помітно, щоб, скажімо, від подвір'я десь була вища частина цієї будівлі, стосовно вулиці нижче. Водночас інші джерела стверджують, що студія була на третьому поверсі, тобто, на найвищому. Тож я особисто не знаю, звідки в літературі взявся цей п’ятий поверх, але принаймні ми можемо бути впевнені, що студія розміщувалася на найвищому поверсі», — розповів Кшиштоф Саґан.
Відтворити, хоча б частково, інтер'єр приміщень Польського радіо на Кредитовій нині ми можемо лише за збереженими чорно-білими фото та за публікаціями тодішньої преси. Приміром Tygodnik Ilustrowany писав, що студія була декорована зі смаком у сіро-блакитних кольорах. Відомо також, що її оформленням займався польський живописець і сценограф Анджей Пронашко.
«На другий поверх вели сходи, вистелені блакитним сукном. Підлога приміщення була встелена досить товстим синім килимом. А що стосується самої студії, то там також, звичайно, були грубі килими, стіни були оббиті синім полотном. А також зі стелі спадало напівкругле сукняне склепіння, яке слугувало для поглинання звуку. У студії був один мікрофон, і це була єдина на той час студія Польського радіо у Варшаві. Тож диктори, ведучі чи оркестр виступали на один мікрофон», — додав Кшиштоф Саґан.
Що означала для організації передач наявність лише одного мікрофону у студії, знають наші постійні слухачі. Адже в перших випусках цього радіоциклу ми згадували, що це призводило до кількахвилинних перерв в ефірі. Адже після оголошення музикантів ведучим потрібен був час, аби вони розташувалися певним чином навколо мікрофона. Codzienna Gazeta Handlowa згадувала, що студія, з якої транслювалася музика, була відносно невеликою. Її розміри були не набагато більші, ніж середня вітальня в заможному буржуазному будинку. Звичайно, звукоізоляції було досягнуто за допомогою численних килимів, штор і тканин. Це переросло у справжню проблему з часом — питання вентиляції студії.
«Спочатку радіопрограма тривала, скажімо, 2–4 години. Тож не було проблем з провітрюванням студії. Натомість, передачі почали тривати 7 годин, наприклад. І все транслювалася з цієї однієї студії, то вже було складно спроєктувати розклад програм таким чином, аби був час на провітрювання. Можна собі уявити студію, де все було закрито, де не було жодного вікна, тому, напевно, там було досить душно. Більше того, там використовувалися великі лампи, які нагрівалися. Але це було єдиним джерелом світла у зв'язку з відсутністю вікон. Тож тільки-но їх вимикали, наставла цілковита темрява. І так працювати було неможливо», — підсумував Кшиштоф Саґан.
Дещо полегшила ситуацію поява другої студії, тоді можна було чергувати трансляцію з однієї та з іншої студії. Як читаємо у часописі Tydzień Radiowy, в 1929 році Польське радіо орендувало приміщення на Зєльній, 25.
Пропонуємо прослухати звуковий аудіофайл.
Христина Срібняк, Krzysztof Sagan