В травні 1929 року, — писав часопис Tydzień Radiowy, Польське радіо у Варшаві орендувало приміщення в будинку на Зєльній, 25. Воно слугувало мовнику до 1939 року. Спочатку це було лише три перші поверхи, однак з часом, у зв'язку зі зростаючими потребами, радіо займало все більше простору. У виданні Radio Retro того періоду читаємо: «Під час будівництва станції в Рашині Польське радіо викупило решту поверхів будівлі на вулиці Зєльній і в період з грудня 1930 року по квітень 1931 року ще більше розширило приміщення для мовлення». Загалом садиба на Зєльній мала шість поверхів і була збудована у 1911 році, тож на момент переїзду радіо їй було 18 років, тобто досить новою, але водночас мала вже багату історію. Будинок зі скупим модерністським декором був збудований для Товариства взаємодопомоги комерційних суб'єктів єврейського віросповідання Варшави, яке перенесло сюди свою штаб-квартиру. У ньому містилися приміщення, що належали організації, а також орендовані квартири.
«У 1918 році там відбувся Об'єднавчий з'їзд лівих партій, на якому була створена Комуністична робітнича партія Польщі. Тож це така наша червоноросійська минувшина. Пізніше там також розміщувалося казино Французької військової місії та Союзу торговельних і конторських працівників. Пошкоджений під час Другої світової війни будинок хоч і був придатний для відбудови, однак його знесли в 1954-му. Адже, коли будували Палац культури і науки, було вирішено, що поруч має бути великий простір і парк, тож залишки будівлі були знесені», — зауважив Кшиштоф Саґан.
Якщо говорити про зовнішній вигляд довоєнної будівлі на Зєльній, то фасад шестиметрової садиби розділяв на дві частини довгий балкон, а домінуючим елементом головної осі став великий трикутний фронтон з характерним напівциркульним палладіанським вікном. Верхній поверх будівлі був прихований мансардним дахом. Спочатку Польське радіо облаштувало, окрім великої зали, ще чотири менші. Тобто загалом було п'ять студій, що все ще досить скромно, якщо порівнювати з іноземними радіостанціями, — писав Tydzień Radiowy. Наприкінці 1930-х студій було вже 8.
«Зацитую диктора Тадеуша Бохенського, який описав це у своїх спогадах: "З вулиці через парадні двері входили до просторого холу. З нього вели сходи на другий поверх. Там, окрім кількох офісних приміщень, була головна, так звана велика музична студія, далі — студія для трансляцій камерної музики та дикторська. На другому поверсі містилася "літературна студія", звідки транслювалися радіоп'єси, і весь технічний відділ. Мініатюрна дикторська була вбудована між стінами і балконом музичної студії з входом через кімнату інженера. Лише за кілька років до війни її перенесли, збільшивши таким чином "житлову площу" дикторів на кілька квадратних метрів". Ну і, звичайно, ці окремі кімнати були з'єднані вікнами. На той час такої звичної для нас посади як звукорежисер на радіо практично не існувало. Тоді ці функції були розпорошені між різними людьми на радіо. Якщо говорити про рівень звуку та про акустику, то за це відповідали техніки в апаратній. Ввімкненням мікрофона, переключенням студій або вмиканням музики з платівок займався сам диктор», — розповів Кшиштоф Саґан.
До слова, дикторам Польського радіо буде присвячено наш наступний міні-цикл. Інший ведучий Юзеф Опєнський згадував, що дикторські були маленькими. Стіни кімнат були обкладені плитами зі спеціального звукоізоляційного матеріалу, двері та вікна оббиті товстими матрацами, важкі штори та килимове покриття на підлозі доповнювали загальну картину. У деяких студіях вікна взагалі не було, та й в будь-якому разі під час ефірів його не можна було відчиняти. Мікрофонів було два, один — запасний, кілька телефонів слугували для комунікації з апаратною і для зв'язку з іншими студіями. На фотографіях, що збереглися можемо побачити, що у стіл ведучих вмонтовані платівки для програвача, що рухаються за допомогою електрики після натискання кнопки. Поруч, у підставці, що нагадує сушарку для тарілок, розміщені аварійні грамофонні платівки, які слугували резервом на випадок прогалин у програмі. Величезний гучномовець замовкав, коли говорить диктор, оскільки обидва не можуть говорити в одній кімнаті. Гучномовець автоматично вимикався, як тільки відкривається мікрофон у студії спікера. «Ці крихітні студії слугували нам, дикторам, досить довго. Однак, ми зовсім не відчували себе через це обділеними. Можливо, спілкування наодинці з мікрофоном у маленькій кімнаті навіть створювало відчуття більшої інтимності», — згадував Юзеф Опєнський. До грудня 1935 року було перебудовано велику музичну студію, прибрано демпферні штори та завіси. У різних місцях було встановлено кілька мікрофонів. Це значно покращило акустику студії. Згодом було переоблаштовано і дикторські.
«Якщо йдеться про велику студію, Тадеуш Бохенський зауважував, що велика музична студія була прикрашена чудовою кришталевою люстрою, яка звисала зі стелі щонайменше на половину висоти кімнати. Можемо побачити її на фотографії. Балкон, що проходив вздовж однієї стіни, призначався для запрошених гостей, очевидно, в дуже обмеженій кількості через вузькість простору. Для музичних ансамблів, а також для оркестрів, хорів, солістів та акторів, які читали прозу слугував один або, щонайбільше, два мікрофони. З великої студії транслювалися також концерти оркестру Польського радіо під керівництвом Юзефа Озімінського. Перший вигляд цієї студії в 1929 році можемо уявити, адже це ще був час всюдисущих штор та килимів, що слугували для звукоізоляції. В середині 1930-х років музична студія зазнала змін в інтер'єрі. Величезну кришталеву люстру прибрали, оскільки вона впливала на акустику. Припускаю, що це призводило до абсолютно непередбачуваних ефектів через велику кількість рухомих скляних частин, з яких складалася люстра, тому через деякий час її замінили на більш просте і сучасне джерело світла. Також було усунено всі ті килими, які призначалися для поглинання звуку, а на зміну було встановлено вже більш сучасні плити зі звукоізоляційних матеріалів», — додав Кшиштоф Саґан.
Ще через кілька років, з огляду на постійно більші потреби радіостанції, приміщень, розташованих на двох поверхах будівлі, стало недостатньо. Поступово були орендовані інші поверхи, з'єднані між собою добудованими внутрішніми сходами. І з часом Польському радіо не вдалося отримати у своє розпорядження всього дві квартири на верхніх поверхах, бо їхні мешканці висували надмірні фінансові вимоги. Наступні студії на Зєльній Польське радіо облаштовувало у підвалі і звідти транслювала свої ефіри «Варшава ІІ». Таке архітектурне рішення виявилося дуже важливим під час Другої світової війни. У вересні 39-го року з цієї підземної студії можна було виходити в ефір, адже ті, що знаходилися на горі, досить швидко були ушкоджені.
«"Варшава ІІ" — була другою регіональною програмою. Перші спроби її трансляції були здійснені в 1930-х роках, коли будувалася радіопередавальна станція в Рашині. Тоді, щоправда, були побоювання, чи прийматиме Варшава належним чином сигнали цієї рашинської станції. Також були спроби використати передавач станції у Форті Мокотув, аби побачити, чи вони не заважатимуть одна одній, хоч і транслювалися вони на різних частотах. Але потім через економічну кризу ці плани були відкинуті і повернулися до них наприкінці 1930-х. В 39-му Польське радіо на Зєльній мало 8 студій. Вдень вони використовувалися для трансляцій передач на Польщу, а вночі ці ж студії слугували для закордонного мовлення, для програм, що призначалися Північній і Південній Америкам. Для цього в той час використовувалися ті самі студії», — підсумував Кшиштоф Саґан.
Попри те, що напередодні Другої світової Польське радіо займало майже цілу будівлю на Зєльній, 25, мовник потребував все нових приміщень. Тож в різних частинах Варшави було орендовано ще кілька приміщень, де розмістилися адміністраційні та технічні управління. А, зокрема, вул. Мазовєцька, 5, площа Домбровського, 3, вул. Сєнна 5/7, вул. Нєцала, 2, та зрештою Зєльна, 24. Але і цього Польському радіо не вистачало. Отож в 1938 було прийнято рішення побудувати величезну нову будівлю в місцевості сучасної площі Люблінської унії. Спроєктована вона була з великим розмахом. Автором став Богдан Пнєвський. І це прізвище нам вже відомо, адже саме він спроєктував цей будинок на проспекті Незалежності, звідки ми щодня ведемо свої ефіри.
Будівля Польського радіо у Варшаві за проектом Богдана Пневського, 1938 рік
Будівля Польського радіо у Варшаві за проектом Богдана Пневського, 1938 рік
Проєкт передбачав ансамблевий комплекс і з чотирьох корпусів з урахуванням потреб також і польського телебачення, яке тоді щойно починало зароджуватися. Лише для радіо було заплановано облаштувати 24 студії. Також там мала бути величезна концертна зала на 500 глядачів, сцена якої повинна була одночасно вмістити 120 учасників оркестру 100 осіб з хору. Крім того, планувалося кафе, з якого можна було б вести трансляцію радіо і телепрограм. Найвищий корпус повинен був містити 22 поверхи. У 1939 р. розпочалося закладання фундаментів для реалізації проєкту. Його завершення було заплановане на 1942 рік. Однак початок Другої світової війни не тільки перервав, але й поховав план реалізації цього унікального комплексу.
Пропонуємо прослухати звуковий аудіофайл.
Христина Срібняк, Krzysztof Sagan