Кожен, хто береться за вивчення польської мови, досить швидко зустрічається зі словом twarz. Як бо описати людину – як себе, так і когось іншого – не згадуючи про те, що це слово значить? А значить, як одноголосно твердять сучасний Словник польської мови PWN та виданий у середині ХХ століття Словник польської мови під редакцією Вітольда Дорошевського, «передній бік людської голови», тобто ’обличчя’.
Та попри знайомість і зрозумілість цього слова кожному полонофону, воно – як і безліч інших лексем у багатьох сучасних мовах – криє в собі захопливу таємницю, що її, на перший погляд, годі було б очікувати.
Отже, почнімо з речі найбільш очевидної. Це зовсім не випадок, що twarz співзвучна з українськими твар’ю, творінням, створенням або його автором – творцем. Зрештою, ті самі значення можна почути навіть якщо залишимося на ґрунті польської мови – twór, stworzenie і twórca. З іншого ж боку, попри фонетичну схожість, не варто очікувати цілковитого повторення значень утворених за допомогою відповідних коренів: польських twar/twor та українських твар/твор. Приклад? Дуже просто. Якщо покладатися лише на звучання польської twarzy (а це не легко, коли вже тобі відомо значення цього слова), то як її аналог можна було б навести, скажімо, українське слово твар. І в сучасній українській мові, якщо ми не маємо на увазі архаїзму, котрий також означав обличчя, на думку радше спадає тварина. А ця остання має зазвичай морду, мордочку, писок або писочок, та про обличчя говорити тут було б не зовсім доречно. До цього ще варто згадати про слово tworzywo, яке вказує на певну матерію, що з неї виготовлені предмети.
Хоча, безперечно, етимологія, тобто походження всіх цих висловів, спільна. Більше того, вона спільна із багатьма іншими словами у низці мов, що є для польської та української сусідніми, попри те, що часом їхні значення можуть суттєво відрізнятися від вже тут наведених. Лише подивіться на ті, котрі можна знайти в Етимологічному словнику Макса Фасмера, що, зокрема, наводить приклад з верхньо-лужицької та нижньо-лужицької мов, де twaŕ – це ’стройовий ліс’, ’будівля’. Більше того, якщо разом із цим мовознавцем сягнути поза групу слов’янських мов, то маємо литовський іменник tvorà – ’тин’, ’паркан’, та дієслово tvérti, що значить як ‘хапати’, так і ‘огороджувати’. Семантика цих слів, тобто те, що вони означають, справді відрізняється. Якщо не сягнути ще глибше… - до відомого з Ригведи теоніму Тваштар. Це божество, що тримає в руках ніж або сокиру, називали «повелителем форм»: «він – божественний майстер-творець форм, він заволодіває ними, творить їх і змінює; сам він має багато форм та володіє "всіма формами"», - пише у присвяченій йому статті в енциклопедії Міфи народів світу Володимир Топоров. Тваштар, як втілення творця і творіння заразом, надаючи форму, дає початок поверхні. І в цій останній, власне, є чимось, що можна побачити, і що разом із цим спроможне бачити, відчувати, виокремлювати в собі – або на собі – більш чи менш виразні форми. І як квінтесенція виразності воно ідеально відповідає ролі обличчя – польської twarzy – найвиразнішої частини нашого тіла.
Однак, і це не вся загадка. Адже twarz – це не просто уособлення певної поверхні наших тіл. Фактичний, матеріальний вимір тут настільки сплетені із мовною дійсністю, що, виявляється, це польське слово має також свою іпостась у давньогрецькій мові, яка безпосередньо вказує на людську тілесність власне в тому вимірі, що відповідає формі і поверхні. Адже з кореня <τFαρκ-, і також авестійського θωαrɚs-, що дали початок імені індійського божества, а через нього всій співзвучній між собою низці слов’янських та балтійських слів, виводиться також і грецький іменник σάρξ. Його найдоречніше було б перекласти українською як ’плоть’, та жодним чином адекватно не можна перекласти польською (а також чеською і словацькою), де під одним поняттям ciało криється теж його своєрідна антитеза – σῶμα, що її українською перекладають як ’тіло’. На думку Ернста Ріша, яку наводить П’єр Шантрен, σάρξ значить не відрізаний ’шматок м’яса’, але через свій авестійський корінь дає вираз фіксації та надаванню форми. А якщо ще й докласти до цього також давньогрецьке дієслово σαρκάζω, що значить ’роздирати’, неначе пси м’ясо (звідси, до речі, й сарказм як уїдливе зауваження), то вся мозаїка складається в цілісний образ.
Це образ, у якому польські twarz і tworzywo, українські творіння й тварина, литовська tvorà (тобто, нагадаю, ’огорожа’), а за багато сторічь до них – давньогрецька σάρξ і Тваштар з санскриту, означають створення як надання форми, і її заповнення, і як вкриття поверхнею, що рівнозначне із відділенням та відрізанням заради особливої виразності – аби творіння існувало і його можна було побачити. Адже про те саме свідчить текст ще з іншої на той час традиції: «І Бог твердь учинив, і відділив воду, що під твердю вона, і воду, що над твердю вона. І сталося так» (Буття 1:7).
А далі мова піде про особливості сілезької говірки.
Польська мова має багато різноманітних діалектів, які є частиною культури і носії яких пишаються тим, що знають мову свого мікрорегіону. Скажімо, на заході Польщі, у Познані легко розпізнають по мові людину зі сходу Польщі, з Люблінщини чи Підляшшя, яка, як кажуть поляки, "затягує". Це ще можна зрозуміти, однак хтось зі сходу навряд чи зрозуміє познанську говірку чи кашубську, у яких чимало німецьких впливів. Так само і з сілезьким діалектом. Мовознавиця, співробітниця Радіоцентру народної культури Польського радіо Патриція Ціш, родом з Болеславця на Сілезії. З дитинства знає і володіє сілезькою говіркою. Сьогодні Патриція розповідає про її особливості і впливи з різних мов.
- Сілезія – це, мабуть, одна з найбільш різноманітних територій у Польщі, після Другої світової війни. Передусім, це пов’язано з багатонаціональністю, багатокультурністю та великою кількістю різних діалектів, які тут побутують. Сама назва «Śląsk» - «Сілезія» - неоднозначна. Загалом, вона означає історичний район, але саме поняття «Сілезії» змінювалось протягом віків, так, як і його кордони, державна приналежність, етнічний склад.
- Коли я вперше почула сілезьку говірку, то практично нічого не розуміла. Що для неї характерно? Чим вона відрізняється від інших діалектів у близьких до Сілезії регіонах? Чи має якісь спільні з ними риси?
- Я говорю польської літературною мовою. Але я також розмовляю говіркою, адже моє коріння – з Верхньої Сілезії. Я говорю сілезьким діалектом вдома, зі знайомими. Перша риса, по якій можна розпізнати сілезький діалект, це те, що сілезці дещо знижують свою інтонацію. У літературній польській мові мелодична лінія йде вгору. Голосні звуки – «а», «е», «і», які звучать вище польською мовою, у Сілезії наближені до «о», «у», «и». Можливо, це не до кінця мовознавче пояснення, а більш популярно-наукове. Але загалом, це найпростіше пояснити, аби людина почула, що так звучить сілезький діалект. У Сілезії це дуже відчутно. Наступна риса, яка пов’язана також зі зниженням інтонації, - це дзвінкість. Найкраще це пояснити на міжсловесному рівні. Останній звук першого слова у словосполученнях впливає на глухий звук, роблячи його більш дзвінким. Наприклад, у словосполученні «tak robili» (так робили) – звук «k» переходить в «g».
- Також є така риса як «mazurzenie». Замість звуків «sz» «ż», «cz», «dż» вимовляємо «s», «z», «c», «dz». Але це лише у певній частині Сілезії, на півночі, поблизу Ополя, Ключборга, Нємодліна. Наприклад, у словах шопа і черешні буде «сопа», «цереснє». Але центральна і південна частина Сілезії так вже не говорить.
- Які впливи має сілезька говірка?
- Найбільше впливів – з чеської мови, хоч не тільки. Я народилася у тій частині Сілезії, де вживають «лазьку» говірку. І це діалект прикордоння, він має більше саме чеських впливів, моравських, бо там було більше контактів з чехами. Але також є багато німецьких впливів. Це щось унікальне взагалі. Ще сто років тому національною мовою була німецька. Але на цій частині вдома говорили діалектом, який взагалі не виводиться з германської мовної сім’ї. Це також врятувало населення, з сіл, звідки я родом, під час визволення Червоною Армією. І вони керувалися мовою. Діалект місцевих нагадував більше польську мову, ніж німецьку. Завдяки цьому, нас по-іншому сприймали: сілезців, які говорять діалектом, що належить до слов’янської групи говірок.
- А на якому рівні взагалі знаходяться цей діалект? Чи досліджують його, Чи вивчають в університетах?
Це – суперечливе питання, пов’язане також із тенденціями до виходу Сілезії з Польщі. Сама сілезька говірка дуже міцно тримається, бо вона завжди була і є пов’язана з національною ідентичністю, локальною, з традицією, історією, культурою. Але Сілезія – дуже різноманітна, як і різні види її говірки. З огляду на те, що цей діалект ніколи не був письмовою мовою, зараз її стараються записати, кодифікувати, що є досить штучною процедурою. Це не кашубська мова, яка мала письмовий варіант. Зараз цей діалект стараються адаптувати до суспільно-національних потреб. Загалом, сілезька говірка від інших відрізняється тим, що вона завжди була сильно вкорінена серед населення. Сілезці пишалися нею. Коли я розмовляла зі знайомими з інших частин Польщі, які також вдома розмовляють діалектом, то для мене великим шоком було те, що в їхньому розумінні діалект – це було щось гірше. І іноді їхні бабусі, дідусі казали «Давайте не будемо говорити по-сільськи!» Натомість, у нас всі пишалися і досі пишаються тим, що говорять діалектом.
- А чи пересічні поляки розуміють сілезьку говірку?
- По-різному. Залежить від варіанту цієї говірки і мовних впливів. По-перше, людське вухо повинно до неї звикнути. Так, як до будь-якої іншої мови чи діалекту, наприклад, в Україні, де також є багато різних говорів. Легше зрозуміти фонетичні риси, ніж лексичні (godom, goda). Але коли ми маємо справу із запозиченнями з німецької мови, наприклад, слово «аймер», то якщо людина не знає німецької, то відповідно вона не знатиме, що це означає. А це – відро. Або, наприклад, слово «цеста» - з чеської мови. Якщо ми не знаємо чеської, то не зрозуміємо, що це «дорога». Ці слова вживаються у силезькому діалекті. Розуміння цієї говірки залежить від рис. На фонетичному рівні ще можна щось зрозуміти, але на лексичному - вже важче.
Запрошуємо послухати програму у доданому звуковому файлі.
Нагадуємо, що передачу «Польська мова без кордонів» співфінансує Фонд «Допомога полякам на Сході» в межах опіки Сенату Республіки Польща над Полонією та поляками за кордоном.
Антон Марчинський та Мар’яна Кріль