Він не міг бути серед перших дикторів Польського радіо, адже народився у 1915 році, проте став однією з найвідоміших постатей, пов'язаних із радіо. У травні 2023 року найбільша музична студія Польського радіо у Бидґощі отримала його ім'я Єремі Пшибори. Там диктор, поет-лірик, творець кабаре-текстів, сатирик, хоча сам надавав перевагу означенню «гуморист», працював після завершення Другої світової війни. У найскладніший для Батьківщини період, на початку війни, Єремі Пшибора залишався зі своїми слухачами. А почав працювати на Польському радіо у Варшаві він у 1937 році.
«Він, напевно, міг пам'ятати початки радіофонії, тим більше, що закінчив гімназію імені Міколая Рея, яка від самого початку підтримувала пробну станцію Польського радіотехнічного товариства в рамках громадських збірок. Можна припустити, що навіть якщо в гімназії не було безпосередньо радіоклубу, то точно були вчителі, які цікавилися радіо. Однак сам Пшибора не згадував у своїх мемуарах, чи саме в гімназії він вперше познайомився з радіо, як, на жаль, і не пояснив, чому вирішив взяти участь у конкурсі на посаду диктора у 1937 році. Він просто написав, що подав заявку. Це був його, я би сказав, навколо студентський час, адже він розпочав навчання на кількох курсах. Серед іншого, вивчав англійську мову та літературу у Варшавському університеті, а також навчався у Варшавській школі економіки. Але це було не те, чим він хотів займатися в майбутньому, тож навчання не закінчив. Наприкінці 35-го чи початку 36-го йому запропонували роботу репетитором в родині, яка жила на території нинішньої Білорусі, неподалік від Новогрудка. Скільки точно Пшибора пропрацював у них, невідомо. В його біографії є деякі хронологічні розбіжності, в одних мемуарах йдеться про те, що він перебував у помісті до літа 37-го і не був у той час у Варшаві. З іншого боку, я звертаю увагу на інше джерело, адже фотографія Пшибори перед мікрофоном в тижневику "Антена" була опублікована в березні 1938 року. Зображення було підписане "Новий диктор Варшави ІІ", тобто визначення "новий диктор" означає, що він став ним щойно, а не те, що вже працював рік», — прокоментував Кшиштоф Саґан.
Як згадував сам Єремі Пшибора, участь у конкурсі на посаду диктора він взяв у 1937 році. Однак посів не перше місце, але через кілька місяців після отримав пропозицію. Вірогідно, переможці конкурсів мали інші плани.
«У той час умовою sine qua non, тобто обов'язковою для того, аби отримати роботу диктора на радіо, було, перш за все, знання іноземних мов, на додаток до бездоганної польської. І таких поліглотів, які обігнали мене, було кілька. Але володіння ремеслом і технікою не було достатньо. Важливою виявилася й психологічна стійкість, адже для когось зустріч з мікрофоном була нервовою, тож, не витримуючи напруги і стресу, кандидати зривалися. Можливо, так сталося і в моєму випадку. Бо за деякий час мені зателефонували з радіо і попросили про ще одну таку пробу голосу. Звісно, я побіг на цю зустріч, яка, здається, пройшла добре. Я непогано знав французьку і англійську. Французька була фактично другою мовою на радіо, тому що нею велися всі міжнародні трансляції. І я був залучений до роботи на змішаній позиції. Наполовину виконував обов’язки диктора, а наполовину займався адміністративними справами, зокрема, обліком пісень, що пролунали в ефірі, для ZAiKS (Спілки авторів і композиторів), аби їхні творчі отримали авторські відрахування, займався транскрипцією деяких пісень. Так тривало кілька місяців, далі робота пожвавішала, бо розпочалася діяльність Варшави ІІ-ї. Її студії також знаходилися на мінусовому поверсі, і я жартую про те, що пішов у підпілля насолоджувався задоволенням від роботи лише диктора. Це був справжній щасливий квиток, адже робота на додаток досить добре оплачувалася. Тоді, як диктор, я почав заробляти понад 400 злотих, а з деякими доплатами — понад 500. Це було щастя. Але весь довоєнний період я був пов'язаний лише з дикторством, зі студією, і мене більше нічого не цікавило, не приваблювала жодна інша діяльність на радіо», — згадував Єремі Пшибора.
Колеги Пшибори згадують його завжди елегантним і одягненим за останньою модою. Таким постає на фотографіях. Завдяки високим заробіткам на посаді диктора Пшибора мав можливість слідкувати за модою. В Ополі, столиці польської пісні, встановлено пам'ятник Єремі Пшиборі: усміхнений, він сидить на лавці в елегантному піджаку, так званому фраку-ластівці, з квіткою, приколотою до комірця, в брюках-дудочках, з циліндром на голові і тростиною з декоративним набалдашником. Цей стиль Єремі Пшибора перейняв у свого товариша Єжи Васовського. Наступним етапом діяльності Вереснева кампанія 1939 року, коли Польща була розділена між Третім Рейхом та СРСР.
«Він згадує, що вже наприкінці серпня було відомо, що щось наближається, адже були запроваджені цілодобові чергування дикторів для того, аби якомога швидше вони поінформували про це слухачів. І Пшибора був тим диктором, хто закінчив своє чергування 1 вересня вранці. Коли він виходив з радіо, ще не було офіційної інформації про початок війни, але колега крикнув йому у вікно, що вона почалася. У перші дні радіомовлення продовжувалося, але в режимі воєнного часу це відбувалося за іншим графіком. Треба також відзначити, що частина працівників радіо була мобілізована до армії. І сам Пшибора за деякий час після проходження військової комісії отримав категорію "А" і повинен був чекати на мобілізацію, але його перевели до резерву, і так він міг уникнути війська в той час», — додав Кшиштоф Саґан.
У перший тиждень Другої світової війни Єремі Пшибора приєднався до евакуації працівників радіо, але повернувся назад, коли з'ясувалося, що польське радіо «Варшава ІІ» все ще веде мовлення. Саме в її ефірі мер міста Стефан Стажинський виголошував свої звернення до варшав’ян, і на ці аудіозаписи після капітуляції столиці полювали німці.
«Це було четвертого або п'ятого числа, коли я прийшов до радіо на Зєльній, одна з працівниць сказала мені, що на площі Домбровського саме в цей момент збирається автопарк. Неподалік цього місця була інша наша радіостанція, розміщувалися тоді ми в кількох місцях Варшави. Вона сказала, що, якщо я хочу втекти через кордон, а ситуація була досить небезпечною, то на площі Домбровського я зможу сісти на автобус і виїхати. Згодом це назвали караваном Кройтеркрафта, це було прізвище одного з директорів радіо, і він був командиром евакуації вищих посадовців і рядових працівників радіо. Колона вирушала того ж вечора. І спочатку також хотів, навіть спакував валізу і сів в один з автомобілів поруч зі своїм колегою, диктором Каролєм Пєньковським, який, до слова, був відібраний на тому ж конкурсі, що і я. І з незрозумілих мені причин, я досі не розумію, які імпульси мною керували, але в останній момент перед відправленням я вийшов і залишився в цій чорній, а вже, звісно, потемніло, у досить загрозливій, в очікуванні якихось смутних подій, у Варшаві. Для мене все злилося в досить монотонну картину наростаючого жаху і безнадії. Пригадую день жахливого бомбардування Варшави, коли радіостанція на Зєльній тряслася і здригалася від вибухів бомб, жодна з яких, на наше щастя, не влучила в саму радіостанцію. А, можливо, тому і не влучила, бо цілилися по радіо. Як мені розповідав Васовський, який пізніше, після капітуляції Варшави, разом директором Рудницьким був присутній на передачі будівлі на Зєльній окупантам, він побачив у одного із офіцерів план Варшави з гарячими точками, позначеним червоним кольором. Серед іншого, якраз такою позначеною було відмічено наше радіо на вулиці Зєльній. На щастя, цього не сталося, і у цей об'єкт пощастило не влучити. Тож цей день затьмарив усе, тому що це був день великого страху», — згадував Єремі Пшибора.
Радіо на Зеленій, 25 продовжувало мовлення до кінця вересня на коротких хвилях. Співробітники радіостанції залишалися на своїх місцях до самої капітуляції столиці. Єремі Пшибора зачитував комюніке польською мовою, а також останнє прощальне оголошення англійською мовою 30 вересня, за кілька хвилин до окупації будівлі Польського радіо німцями.
Запрошуємо послухати матеріал.
Христина Срібняк, Krzysztof Sagan