Єремі Пшибора як автор незліченної кількості текстів для радіоп’єс і розважальних передач відзначився оригінальним стилем, сповненим гумором, іронією, ліризмом та поетичними метафорами. А серед його творчого доробку — не тільки створення пісень для неймовірно популярного «Кабаре літніх панів», а й співпраця з зірками польської естради, зокрема Іреною Сантор, Евою Бем та Ганною Банашак. Мова його пісень значною мірою вплинула на подальшу польську музичну культуру, а радіотеатр «Етерек», народжений від Музи мікрофона — матері Радіоппе, протримався в ефірі вісім з половиною років (з перервами від 1948-1958). Хоча з самого початку він був дуже сором'язливим і не зовсім упевненим у тому, що його тексти для «Етерека» точно сподобаються колегам і слухачам.
«Пам'ятаю, що було прослуховування однієї з його передач, незадовго до його переїзду до Варшави, де всі щиро і від душі сміялися. Він навіть зніяковів, що його тексти викликали стільки сміху. Коли він приїхав до Варшави, то дуже хвилювався, чи всі ці його тексти знайдуть такий позитивний відгук у виконавців, чи будуть повністю зрозумілі. Це були його режисерські початки — дуже тихі, скромні і сором'язливі прохання до акторів, які він вимовляв дуже тихим голосом. Я не маю на увазі, що згодом це переросло в крик чи щось подібне, але тоді він лише поволі переконувався, що його текст гарний і, що його із задоволенням грають актори. І тоді він почав перетворюватися на впевненого у своїх текстах автора і режисера», — архівний спогад журналістки Польського радіо у Варшаві Галіни Махай.
«Я згадую ті часи з великою любов'ю і задоволенням. Власне в ролі вдови Евфемії я почуваюся дуже комфортно. Коли хтось cкаже "Етерек", я одразу згадую Пшибору і той приємний, затишний садок на Уяздовському проспекті, де розташовувалося Польське радіо. Репетиції відбувалися на лавці в тиші і спокої, без стресу і без поспіху. Це було трохи інакше, ніж зараз. По-перше, ми були молодші на кільканадцять років. По-друге, ця передача була серед перших у своєму роді. Вона била навідліг і шокувала всіх. Думаю, що і самого автора теж. Я пам'ятаю, що в залі Міровській була чудова аудиторія, куди в той час на гастролі приїжджав французький театр і давав чудові вистави. Окрім цього, там же відбувалися боксерські та інші спортивні зустрічі. І на популярних концертах, які там давали актори з "Етерека", ми мали величезний успіх у публіки. І Евфемія, і професор Пендушко, і їхній син Мундзьо викликали овації і радість. Це була програма, яку дуже добре сприймали слухачі. Як виступи наживо, так і на радіо», — Ірена Квятковська.
Неспростовним свідченням популярності «Етерека», були тисячі листів від слухачів, які щотижня приходили до Польського радіо, або писали редакції із проханням створити гумористичні мініатюри на конкретні теми, або ж до кожного з акторів, що виконували у ньому ролі. Такого зворотного зв'язку, як від радіослухачів, Єремі Пшиборі бракуватиме, коли у 1958 році він розпочне роботу над телевізійним проєктом «Кабаре літніх панів».
«Треба звернути увагу, що це був 1958 рік, коли телебачення в Польщі тільки зароджувалося. Пшибора сам згадував, що в той час серед його друзів не було нікого, хто мав би телевізор. Тож після виходу першого випуску кабаре, він не міг якось поговорити зі своїми друзями, аби запитати, чи сподобалося їм, чи ні. Цього практично ніхто не бачив. Тож у нього було таке відчуття, що він пішов з радіо, де було багато слухачів, на телебачення, якого майже ніхто не бачив. Водночас і тип гумору у "Кабаре літніх панів" Пшибора бачив не таким, як в "Етереку". Він орієнтувався на більш освіченого слухача, ніж широка аудиторія робітничого класу, і хотів гумору на щабель вище. Це, звісно, не всім подобалося, але прижилося і стало популярним», — зауважив Кшиштоф Саґан.
Перший епізод «Кабаре літніх панів» вийшов на Польському телебаченні 16 жовтня 1958 року. Сам телевізор у цей час був серед омріяних придбань поляків, тож у міру закупів аудиторія розширювалася. Протягом наступних восьми років глядачі могли побачити, окрім Єремі Пшибори та Єжи Васовського, також Каліну Єндрусік, Вєслава Міхніковського, Барбару Краффтувну, Едварда Дзєвонського, Ірену Квятковську та Вєслава Ґоласа. Дуже швидко «Кабаре літніх панів» стало одним із найбільших явищ у польській розважальній культурі 1950-1960-х років. Воно принесло його творцям і виконавцям славу, яка зробила їх провідними фігурами поп-культури Польської Народної Республіки. Відлуння цієї слави не змовкає й донині.
«Це кабаре, і навіть, якщо ми замислимося над тим, що сьогодні розуміємо під словом кабаре, воно не було типовим. Це не виглядало так, що виходив конферансьє і оголошував кілька більш-менш пов'язаних між собою сценок. Воно було побудоване на сюжетному діалозі і ці сцени були послідовними, як у театрі. Випуски кабаре насправді були навіть менш циклічними, ніж радіопрограми. Адже підготовка до них вимагала більше часу. Тож у перший період було два прем'єрних випуски на рік і два повтори. Ба більше, ці повтори могли виконуватися акторами наживо, оскільки з записом передачі могли виникнути проблеми. Тож фактично це було чотири епізоди на рік. Тому сьогодні, коли ми дістаємо з архіву записи "Кабаре літніх панів", або слухаємо пісні з нього, ми не усвідомлюємо, що він створювався протягом восьми років. І це не виглядало так, що кожного тижня ввечері глядачі сідали перед телевізором і дививлися нову серію "Кабаре літніх панів". Незважаючи на це, передача глибоко закарбувалася в пам'яті глядачів, що можна побачити і сьогодні, коли люди згадують його з любов'ю. Пшибора згадував, що з ним трапилася така ситуація, коли він йшов Новим Сьвятом, раптом до нього підбігла жінка і закричала: "Пане, ви справді існуєте!". Це показувало, що програма була живою в суспільстві», — підсумував Кшиштоф Саґан.
Запрошуємо послухати передачу
Христина Срібняк і Кшиштоф Саґан