До вашої уваги перший радіожурнал під назвою «Витоки». Раз на тиждень у нашій програмі розповідатимемо у ньому про різні елементи польської традиційної культури – звичаї, традиції, свята, музикантів, танці, музичні інструменти, фестивалі та фолькове середовище Польщі. Польська народна культура досі є мало знана серед українців. Чого не скажеш про поляків, які цікавляться українською традицією і дуже часто саме від них можна вивчити чимало пісень і мелодій. Перший радіожурнал - про стародавній, дуже специфічний інструмент із західного Розточчя, який називається «сука білґорайська або коцудська». А про нього розкаже його першовідкривач і майстер, мультиінструменталіст, видатний музикант із Янова Люблінського Збіґнєв Бутрин.
- Цей інструмент називається «сука». Науковці окреслюють його як «сука білґорайська». Але ми на нього кажемо «сука коцудська», оскільки перші сліди, звідки вона виводиться, заводять нас до місцевості Коцудза між Яновом Люблінським та Фрамполем. Це час, коли ще існувала Ординація Замойських, ключ Яновський. Ординація – це була така мікродержава, а той ключ – це сьогоднішній повіт. Це описав Ян Карлович у 1895 році, він написав, що зустрів такий інструмент. Музикант тримав цей інструмент перед собою на колінах, сидячи, а видобування звуку відбувалося торканням нігтем до струни.
Музикант Збіґнєв Бутрин, майстер народних інструментів, фото: Якуб Пєтшак, фото надане автором для публікації на сторінці Польського радіо
А як ви дізналися про цей інструмент?
- Натхненником для цього був уже світлої пам’яті редактор Польського радіо Мар’ян Доманський, який ще в 60-х роках вів програму «У мальованій скрині», я слухав ці передачі. Він був «ходячою енциклопедією», він знав людей - від Закопаного до Вільнюса, знав, за якою стодолою, за якою капличкою живе, скажімо, вишивальниця чи витинанкарка, чи якийсь різьбяр. Якось він нас записував (я грав тоді у Капелі Дудків зі Здзіловіц, у них я грав на басолі триструнній, якій сьогодні вже 100 років). І він мені тоді щось коротко сказав про те, що у цьому районі колись був такий інструмент, що називався сука. Тоді я грав наживо, автентично з таким весільним гуртом. Ми наживо грали у молодої, тоді йшли до молодого, вели їх на вінчання до костелу… На таких весіллях я мав нагоду спілкуватися з різними людьми у тих селах того Яновського і Білґорайського повітів. Ніхто нічого не чув про цей інструмент. Інструменту просто не існувало. Згодом я дізнався, що цей інструмент був у Музеї в Варшаві і під час Варшавського повстання просто згорів. Він зник.
А на основі чого ви почали його робити?
- Минув рік, я шукав слідів на території Розточчя. Виявилось, що я не маю шансів. Це були 80-ті роки, 1982-1983. Редактор Доманський помер, і це для мене стало імпульсом, своєрідним заповітом, що я повинен далі шукати цей інструмент. Я ніколи до того часу не робив інструментів. Колись в молодості у мене були спроби створити бас-гітару з одного шматка дерева, це мені не зовсім вдалося. Але спілкуючись з тими музикантами, іноді я їм трохи ремонтував скрипки, щось клеїв і все. Це була перша фаза моєї пригоди із творенням інструментів. Потім я зустрічав різних людей зі всієї Польщі, вони мені висилали різні рисунки, графіки, це були також якісь згадки. 10 років я не знав, що існує акварель Войцєха Ґерсона. Лише через 10 років я зрозумів, що на цьому рисунку цей інструмент виглядає так, як оригінал.
Інструменти суки білґорайські або коцудські, фото з архіву Школи суки білґорайської
І тоді ви почали його будувати?
- Перший екземпляр був створений на основі знищеної скрипки, це була стара скрипка. Було написано, що має бути коротка шийка, широка, широко розташовані струни. І такими були спроби будівництва того інструменту. Але звучав він не аж так привабливо. Лише згодом я довідався про різні таємниці, які в собі має цей інструмент. Сука робиться з одного шматка дерева. Найкращим є ясен, може бути груша, також з черешні дуже гарний інструмент виходить. Найгарніша сука виходить з груші та з грецького горіха. Матеріал має мати щонайменше сім років, має пройти кілька сезонів, повинен натурально висохнути. Згодом робляться рисунки, контури. Далі видовбується внутрішня частина і лише згодом доробляється верхня дека, яка приклеюється до основи. Під струнами додатково ще є розріз розетки – прикраси у формі квітки, що розквітає. Все робиться вручну. Кожен інструмент подібний між собою, але іноді певні елементи, якщо є на це час і я до цього дозрію, я змінюю, щось додаю. Я ще не досягнув досконалості у цьому. Думаю, потрібен ще час, аби відкрити певні таємниці цього інструменту.
Що колись гралося на цьому інструменті? Чи відомо, де і як його використовували? Чи це був загальновідомий інструмент у капелі чи як інструмент соло?
- Сама техніка гри датується 16-17 століттям. У світі ця нігтєво-колінна система гри називалася польською системою. На старопольських гуслях так грали, швидше за все, тобто торкалися струн нігтями і тримали інструмент на колінах. Також відомо про плоцьку фідель, на якій також так гралося. Думаю, що цей інструмент є радше індивідуальний, на ньому не грали на салонах. Він – в міру тихий, на нього впливає волога, різні атмосферні умови. Думаю, це був індивідуальний інструмент, досить камерний, на якому гралося вдома.
Мурал із зображенням дівчини, що грає на суці білґорайській або коцудській. Мурал було намальовано у селі Коцудза на Розточчі під час фестивалю "Na rozstajnych drogach" у 2019 році, авторка - Чарлі Байка, фото: Мар'яни Кріль
Я бачу на вашому інструменті п’ять струн. Чи завжди так було?
- Це моя додаткова ідея, аби альт і скрипка були в одному. Ці тонкі струни як скрипка, а С – звук альта. Це більш широке звучання. Ще скажу, що перша згадка про інструмент є з 1895 року. Про це написав Ян Карлович, можливо, він там був у місцевості Коцудза, де Замойський заснував це село із татарів. Це було татарське село. Можливо, коріння і назва «сука» виводиться зі сходу. Техніка гри на цьому інструменті – це східна техніка.
Але інструмент зараз поширений лише на Розточчі чи не тільки?
- З того, що мені відомо, то так, лише в тій місцевості. Згодом виявилось, що ще є сука мєлецька. І ній є більше альта.
Як грається на цьому інструменті?
- Треба грати сидячи, пальці розставляти між струнами. Для видобування звуку нігті повинні торкатися струн. У правій руці тримаємо смичок, яким водимо по струнах. Оскільки ця підставка є напівпласкою, у бурдоні завжди чуємо іншу струну. Тому одночасно можна грати і мелодичну лінію, і вторувати.
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі
Мар’яна Кріль