«Танцюй! Я граю!» - це музичний проект Міколая Поспєшальського, у рамках якого він створив мелодії для навчання польських танців для танцювальних гуртів, ансамблів, всіх, хто хоче навчитися танцювати славні оберки, мазури, куявяки та інші танці. За словами музиканта, до створення цих мелодій його надихнула дружина Марія Поспєшальська, що є викладачкою танців. Як вона сама каже, з 70-х років у Польщі нічого нового не виходило, коли йдеться про музику до навчання танців. Так і було записано мелодії в рамках проекту «Танцюй! Я граю!», - розповідають Міколай і Марія Поспєшальські.
Я викладаю традиційні танці у сценічних формах, тобто я навчаю танців у ансамблях пісні і танцю. Я зауважила, що вже багато-багато років не з’явилося нічого нового, що було б адресоване хореографам для навчання основних кроків національних танців. А музика, що має бути для навчання, а особливо для праці з дітьми, повинна дотримуватись певних критеріїв: вона не може бути лише натхненна традиційною музикою, а повинна також мати рівні фрази, темп і відповідну тривалість. Вже багато років я повторюю, що нічого нового не з’явилося (останні записи це мабуть 70-ті роки). Я сама зрозуміла, що така потреба є, адже скільки можна вчитися на тій самій музиці. Тому при нагоді я використала талант Міколая і попросила його, аби він записав таку музику, - розповідає Марія.
Немає також такої музики, що була би адресована ансамблям пісні і танцю, але одночасно черпала би з традиційної народної музики, що ще не так сильно перетворена. Я надихався автентичністю цієї музики, але я повинен був вплести її в рамки дещо рівнішої ритміки. Вона не є настільки багатою у ритмічне фразування, наприклад, бубна чи якихось ритмічних перенесень, що з’являються у польських танцях у традиційній музиці. Я хотів зберегти дух справжньої музики джерел і подарувати це ансамблям пісні і танцю, щоб вони мали це для молодших груп дітей, щоб вони могли вчитися, поглинаючи вже цю естетику через мою музику, - каже Міколай.
А чому так сталося, що вже 50 років нічого нового не з’являлося у записі для навчання танців?
Марія Поспєшальська: Тут є декілька аспектів. Я вже 23 роки танцюю у ансамблі пісні і танцю. І зацікавлення цим мистецтвом не зникає. Принаймні у Ченстохові, де ми живемо, це зацікавлення не зменшується. Воно навіть стає модним. Але варто сказати, що багато років ансамблі пісні і танцю працювали при будинках культури і у рамках бюджету у цих колективах було також місце для акомпаніатора. Згодом гурти створювалися при різних інших організаціях, товариствах. Багато змін, що відбулися у Польщі, спричинилися до того, що для цього акомпаніатора або бракує коштів, або ж бракує охочих, адже це не така проста робота. Капела до танцю – це розкіш. Не всі ансамблі пісні і танцю мають свої капели. Але також капели не присутні на кожному занятті. Тому ці чинники змішалися. І також причина така, що не було чітко сказано самими хореографами, що цієї музики нема, що її нам бракує. Повторюю, що ми працювали постійно з тими самими дисками і записами, а особливо, коли ми навчали національних танців. Адже, відомо, коли ми працюємо над даним регіоном, то співпрацюємо з музикантами з цього регіону. Тому ці записи ми маємо від них. Але коли ми навчали національних танців, то тут відчувався сильний брак – провалля між потребами ансамблів пісні і танцю та тим, що записували традиційні гурти і капели, наприклад, такі гурти як «Tęgie chłopy», «Janusz Prusinowski Kompania». Це – чудова музика. Але з цією музикою важко працювати, адже фрази у ній складні, нерівний темп. Це зрозуміло, що саме такою є польська традиційна музика, але у нашому випадку треба знайти цю золоту середину.
А чим саме є польський національний танець? Як його можна визначити?
Марія Поспєшальська: Ми маємо п’ять національних польських танців. Мудрі голови багато років над цим працювали і опрацювали це у публікаціях Національного центру культури, Міністерства культури. Отже, п’ять національних танців – полонез, мазур, оберек, краков’як і куяв’як. Ми полонезом і мазуром взагалі не займалися, бо цієї музики є значно більше. Але до оберка, краков’яка і куяв’яка нам бракувало музики, що би була наближена до джерела. Є цих п’ять танців і я би не хотіла тут говорили як спеціалістка, але ця форма є вже закрита. Зрозуміло, що кожний ансамбль пісні і танцю чи кожна особа танцює це на свій спосіб, але тим не менше їх є п’ять, і це обґрунтовано. Цього ми тримаємось у навчанні національних танців. Національний і традиційний танець у нас розуміють трохи як одне і те саме, але не до кінця, адже ми маємо стилізовані танці, тобто ті, які виконують ансамблі пісні і танцю. Наприклад, це можна порівняти із тим, що робить Ансамбль ім. Вірського чи «Молодість» з Червонограду в Україні. Це такого типу ансамблі. Але також є навчання традиційних танців в ужиткових формах, наприклад, на танцювальних забавах. І тоді цей танець вже може танцювати кожна людина. Це форма, що вже не призначена для сцени, а саме для забави.
А чим у процесі роботи над цією музикою ви надихалися найбільше – так, аби триматися традиції, але також і пристосувати цю музику для колективу?
Міколай Поспєшальський: Я надихався тим, з чим ознайомився раніше. Це були майстер-класи із такими метрами, як Владек Поґода чи Ян Ґаца. Я мав нагоду зустріти їх особисто і вчитися від них. Це було досить давно. На жаль, їх вже немає серед нас. Це чудові постаті для нашої культури. І саме від них це і почалося: під час написання цієї музики, придумування цих фраз, хоч, так насправді, я не писав цієї музики, а просто сидів зі скрипкою і ці мелодії якось самі створювалися. Я намагався єднати різні фрази, що мені приходили в голову. Деякі фрази я відкидав, адже вони вже мали вкраплення іншої музики, оскільки я маю досвід з дуже різною музикою і стилями. Але сам процес у моєму випадку виглядав так, що я намагався ці фрази поєднати, підібрати так, щоб це була цілісність. Хоча іноді я хотів, щоб та музика можливо не до кінця була би рівна, трохи трансова. І декілька таких фрагментів мені вдалося зробити. Це не було просте завдання.
А ще я дуже надихався записами з youtube, а саме народних капел, яких записували різні поціновувачі такої музики. І це мені дуже багато дало. Я хотів, аби ця музика не обмежувалася лише одним регіоном. А щоб це були різні регіони, найбільше – центральної та східної Польщі. Гадаю, ми створили щось, що може дійти до широкого кола слухачів із ансамблів пісні і танцю.
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі
Мар’яна Кріль