Купальською піснею розпочався п’ятничний концерт фестивалю «Усі мазурки світу», який цього року пройшов під гаслом «Пісні миру, пісні перемоги», і можна сказати, що майже на 100 відсотків був присвячений українській традиційній музиці. Такого на фестивалі вже давно не було… На сцені Центру культури району Прага-Південь у Варшаві виступив легендарний український гурт «Древо» з Києва, який існує вже понад 40 років. Майже всі члени цього колективу були змушені виїхати з України, рятуючись від війни. Пісні, що звучали під час цього концерту, співав увесь зал, адже це ті твори, на яких поляки, що цікавляться українською традицією співу, вчилися і вчаться співати.
Розповідає ініціаторка і головна режисерка концерту Тетяна Наконечна:
«Концерт в рамках фестивалю „Усі мазурки світу” вписується у цикл концертів „Пісні миру, пісні перемоги” у рамках фестивалю. І я прочитую ці пісні як пісні миру. Сьогоднішній концерт собіткових пісень, обрядових, але не тільки. Так як ми чули, половина концерту це також були ліричні пісні, козацькі і воєнні. Але для мене цей концерт був святом життя, це була радість, звичаї, святкування. Нам вдалося зібрати багато прекрасних артистів, починаючи від „Древа”, гурт, який майже всім складом зараз перебуває у Польщі. І тут він є з огляду на ситуацію, яку ми зараз маємо. Також виступив „Бабський козачок”. Це – проект Ірини Клименко і її сестри. Гурт „Дичка” з Варшави, який тут вже всі знають. Це дуже гарний музичний проект. Окрім цього, „Крайка” з Перемишля і Капела Сергія Охрімчука, а гостинно з нами виступила Марія Сівєц, прекрасна співачка, що співала польські собіткові пісні».
Розповідає організатор фестивалю «Усі мазурки світу» Януш Прусіновський:
«По-іншому ми собі цього не уявляли, аби шукати інших ключів до фестивалю у час, коли наші два народи є разом щодо того, що відбувається на кордонах і взагалі всюди. Після цього першого шоку ми вирішили зробити фестиваль спільно з українськими друзями і саме такий фестиваль, який би розповідав про ці дві культури, про їхні взаємини, про їхню різноманітність і про спільний простір, якого також є дуже багато. Окрім цього, є також так, що з самого початку фестивалю чи взагалі від самого початку нашої пригоди з традиційною музикою ці відносини завжди були дуже живі, інтенсивні, надихаючі по обидва боки. Це – не нова ситуація. Впродовж 30-ти років ми збудували таку спільноту. І це завжди можна побачити, відчути. І тут, на цьому фестивалі, ця спільнота зустрічається. Особливим є час, коли відбувається фестиваль, а саме ніч на Івана, а це найкоротша ніч року, тож ми презентуємо пісні літа, купальські пісні, пісні вогню, води, пісні багатьох символів, що зараз мають значення, також це пісні сили. Особливим є також те, що властиво по обидва боки сучасного кордону на півдні, у перемиському регіоні, львівському, де музика і танці – дуже схожі. Тож ця танцювальна спільнота тут дуже присутня. На фестивалі танці ведуть поляки, українці, а ці гурти вже давно перемішані між собою. Але це взагалі не відчувається. Це те, що було завжди, впродовж сотні літ. Це – культурна спільнота. Особливими і різноманітними є пісні, і в самій Україні, як ти знаєш найкраще, і в самій Польщі, це – величезне багатство. І для цього ми також тут збираємось. Пісні, пісні миру… Ми хочемо миру. І пісні перемоги. Ми дуже чекаємо на те, аби ця війна закінчилася. І була перемога».
Розповідає багатолітній учасник гурту «Древо» і засновник варшавського гурту традиційного співу «Море» Юрій Пастушенко:
«Формат фестивалю визначає тут, що ми будемо співати. У суботу ми виступаємо на Ярмарку інструментів і на ньому ми би хотіли показати різні сторони нашої творчої діяльності, чим взагалі займається гурт. Ми також представляємо польський репертуар, яким займаються дівчата, а іноді я також приєднуюся. А в неділю ми співаємо тематичні пісні, що пов’язані з часом, який ми всі зараз переживаємо, тобто з війною. Загалом, пісні про війну можна знайти в українській традиції, їх багато. Але організатори мали таке побажання, аби знайти пісні перемоги. Ми намагалися це знайти. І це в принципі складно, адже пісні, які ми співаємо, творилися у часи, коли вже минули козацькі часи, коли Україна боролася за свою незалежність, це пісні, у яких є багато пафосу, але також багато жалю, за тим, що було втрачено. І може навіть ці перемоги, що здобувалися, то доля так повела, що ці пісні мають в собі біль і жаль, про те, що могло бути. І для нас всіх це таке застереження. Зараз це звучить дивно. Але все те, що діялось колись, ми переживаємо зараз. Ми хотіли створити такий настрій і наблизити ці тексти, наскільки це можливо. Ми пішли трохи далі, щоб цим пісням надати чогось більшого, щоб вони були не лише про біль, втрачені перемоги, про пережиті труднощі, а щоб вони мали теж надію, те, що зараз нам найбільше потрібне, перемога».
На фестивалі «Усі мазурки світу» також була дитяча програма під назвою «Весна, літо – Польща, Україна». На ній діти і дорослі мали нагоду навчитися дитячих пісень, ігор весняного і літнього періодів з Польщі і України…
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі
Мар’яна Кріль