«Лиман схожий на решту звільнених міст: багато розтрощених будинків, багато розгромленої інфраструктури», — так описує Артем Попов місто на Донеччині, яке нещодавно звільнили від російських загарбників. «Одразу кинулося в очі те, що колишні російські позиції, з яких їх вибили, розташовані просто на подвір'ях приватних будинків і навіть на місцевому цвинтарі. Тобто, росіяни окопувалися, прикриваючись і живими людьми, і мертвими».
Він добре знає ціну цій війні. Артем Попов — з Маріуполя. Він втратив все — своє місто і свій будинок. Колишній журналіст — тепер волонтер. Їздить на Схід з такими ж, як і він — жителями Маріуполя, яких росіяни вигнали з рідних домівок, та волонтерами з Києва. Дороги, що прострілюються. Іноді взагалі бездоріжжя. Без обіду та сну. Це все Артем переживає майже кожного тижня. Бо знає — на нього чекають. Люди, які залишилися без цивілізації. Там, де горе та сльози — на кожному кроці.
«Вражає, коли люди тобі кажуть: нарешті ми чуємо українську мову. Там багато тих, хто навіть не виходив на вулицю тому, що їх просто тероризували росіяни. Одна жінка розповідала, що вони розстріляли її 33-річного сина тому, що він ввечері пішов збирати дрова. І такого терору багато. Росіяни забирали автівки та худобу. Там майже в кожній родині — трагедія».
Повністю розмову з волонтером Артемом Поповим можна послухати в доданому файлі.
Лариса Задорожна