Польські волонтери з групи бойових медиків «W międzyczasie» близько двох тижнів тому дісталися позицій у Бахмуті та почали свою роботу на передовій.
«Це важка та небезпечна робота, але дуже потрібна. Доки в окопах перебуватиме хоч один український солдат, ми теж там будемо!», — каже Дам'ян Дуда, керівник групи «W międzyczasie».
Польське радіо для України поспілкувалося з медиком.
Як відомо, польські волонтери з групи бойових медиків «W międzyczasie» зараз перебувають у Бахмуті. Пане Дам’яне, скільки осіб нині працює на передовій, разом із солдатами в окопах?
«На даний момент у Бахмуті працює одна команда з кількох людей разом з українськими підрозділами. Завдання хлопців полягає у тому, щоби забирати поранених з передової, стабілізувати та транспортувати їх до лікарні — з Бахмута у відносно безпечні місця, тобто лікарні та пункти стабілізації життя».
В одному зі своїх інтерв’ю для Інформаційного радіоагентства (IAR) ви згадували про те, що групу медиків, яка зараз перебуває в Бахмуті, вибрали, якщо я не помиляюся, з двохсот осіб, які зголосилися вирушити на фронт і допомагати там? Як проводився, скажімо, відбір цих людей? Чи це були якісь навчання/тести? Також, наприклад, у психологічному сенсі.
«Спочатку наш психолог поспілкувався з кожним, хто зголосився. Ми маємо дізнатися, чи люди, які хочуть поїхати в зону бойових дій, підготовлені не лише фізично, а й морально. Далі ми перевіряємо цих людей на наявність не тільки медичних, а й тактичних знань. Це мають бути люди, котрі знають, куди вони їдуть. Це мають бути не лише медики, а й воїни, тобто люди, котрі вміють пересуватися на полі бою, щоби не бути тягарем для хлопців. Ми працюємо на передовій, працюємо на складних ділянках. Наприклад, у січні ми працювали в обложеному Соледарі. І люди, які їдуть разом із нами допомагати хлопцям, повинні знати, куди вони їдуть, повинні бути до цього належним чином підготовлені. І якщо є якісь недоліки, коли йдеться про медичну чи тактичну підготовку, ми доповнюємо ці знання тут на місці, (у Варшаві, — ред.) перед відправкою групи (на фронт, — ред.)».
Цікаво також, як відбувається комунікація між польськими медиками та українськими військовими. Чи немає цього мовного бар'єру?
«Мовного бар'єру немає. Немає проблем зі спілкуванням. Українські колеги повністю нам довіряють. Коли ми були у Соледарі, то працювали з 46-ою окремою аеромобільною бригадою, з командиром батальйону Анатолієм, позивний "Купол". І ми дуже раді, що могли працювати з командиром батальйону, з хорошим командиром, тому що оборона Соледару була однією з найгероїчніших подій, які я бачив у своєму житті. Проблем зі спілкуванням, коли йдеться про отримання інформації про українських військових, про те, де знаходяться поранені, не було».
Пане Дам’яне, що спонукає вас ризикувати власним життям і йти рятувати життя інших людей? Зараз ми говоримо про Бахмут. Ви також згадали про Соледар. Це місця, які ми називаємо... пеклом. Ми добре знаємо, як нині виглядає ситуація в Бахмуті. Це місто, яке постійно знаходиться під обстрілами. Ми, однак, це бачимо зі світлин, записів в інтернеті. Ви натомість бачите це на власні очі. І теж треба сказати, що, мабуть, не кожен українець зараз наважиться поїхати на схід України. Тож що спонукає вас діяти?
«Ми іноді сміємося, що якщо за життя потрапимо до пекла, то після смерті на нас чекає тільки рай. Але ми знаходимося там не з випадковими підрозділами — ми там разом із нашими колегами, нашими друзями, яких ми знаємо вже дуже багато років. Ми б не могли спокійно сидіти у Польщі, знаючи, що там зараз наші друзі, наші брати. Ми бачимо, наскільки важливою є наша допомога там. Кілька днів тому під час штурму було поранено одного з командирів спецпідрозділу, і українські колеги вважали його мертвим. Люди з нашої групи помітили, що в нього сіпнулося повіко, що він живий. І хлопці, завдяки своїм діям, завдяки лікам врятували йому життя. Якби нас там не було, ймовірно, вони подумали б, що він мертвий, і... він би загинув. Тож кожна така ситуація показує, що наша допомога має сенс».
Звісно, має сенс! Пане Дам’яне, а як, наприклад, родина реагує на ваше рішення піти на фронт? Я двічі була в Україні під час війни і говорила про це лише мамі. Проте батьку, наприклад, я так і не наважилася сказати, бо знаю, що він би дуже хвилювався, адже в Україні зараз скрізь небезпечно, не лише на сході України. Ніколи не знаєш, що може статися. Тож як ваша родина реагує на це рішення?
«Родина не в захваті. Проте вони приймають моє рішення та знають, що моє рішення не зміниться. Єдине, що я можу зараз зробити, це просто підтримувати зв’язок зі своєю родиною — тісно підтримувати цей контакт, щоби вони знали, що, незважаючи на складну ситуацію, зі мною все гаразд».
А як відбувається, скажімо, «ротація» польських медиків із групи «W międzyczasie»?
«На даний момент ми намагаємося бути не довше і не менше місяця. Не менше, тому що треба ознайомитися з місцевістю, познайомитися з хлопцями. Але ми також намагаємося не перебувати на передовій більше місяця, щоби теж наша психіка відпочила, щоби ми могли повернутися в свою країну і просто відпочити, відновити сили».
І тоді, як я розумію, інша група виїжджає на місце?
«Так. Цю групу, яка зараз працює в Бахмуті, замінимо я та інші люди через два тижні».
Я також хотіла б згадати про відео, яке з’явилося в інтернеті близько двох місяців тому, і яке люди дуже швидко почали поширювати. На цьому відео можна побачити, як польський медик рятує життя українського військового — вони їдуть в машині, і медик його заспокоює, кажучи: «Не хвилюйся, братику, все буде добре». Мені здається, що це запис, який бачили багато людей і багато людей були зворушені. Якщо я не помиляюся, це був, власне, медик із групи «W międzyczasie»?
«Так, це був я. Ми везли хлопця з Соледару, який мав дуже важкі поранення голови. Крім того, він захлинався кров’ю. Тож все відбувалося дуже швидко. На щастя, його вдалося довезти до пункту стабілізації життя. І, наскільки мені відомо, хлопець вижив».
Ви робите неймовірну роботу, неймовірну справу! Про це варто говорити. Я вам також дуже вдячна передусім як українка. І дякую за те, що, незважаючи на обсяги роботи, ви знайшли час розповісти про діяльність групи «W międzyczasie»!
«Я теж був радий поговорити. Доки в окопах перебуватиме хоч один український солдат, ми теж там будемо», — запевнив Дам'ян Дуда.
Стежити за діяльністю групи можна у соцмережах.
Запрошуємо послухати інтерв’ю у доданому звуковому файлі!
Христина Пічкур