Загальна чисельність жертв серед українських дітей з початку збройного нападу Росії на Україну, за даними ООН, досягла понад 1500. Державний портал України «Діти війни» уточнює, що близько 500 дітей загинули внаслідок російської окупації, а ще понад тисячу поранені. Це не точні цифри, бо триває процес встановлення нових жертв серед дітей. А наразі 671 дитина вважається зниклою безвісти, а ще 19 492 — насильно депортованими з України російськими загарбниками. Українські правозахисники й активісти з розшуку дітей називають це навмисною політикою РФ з геноциду українців.
17 березня 2023 року Міжнародний кримінальний суд в Гаазі видав ордер на арешт двох громадян Російської Федерації — чинного президента Володимира Путіна та російської уповноваженої при президентові Російської Федерації з прав дитини Марії Львової-Бєлової. Вони підозрюються в незаконному примусовому переміщенні українських дітей з окупованих територій України до Росії. Проте правозахисник «Регіонального центру прав людини» Катерина Рашевська вважає ці заходи недостатніми для того, щоби зупинити масове викрадення українських дітей російськими загарбниками й депортацію їх до РФ із тим, щоб виховати з них людей, які ненавидять Україну:
- Ця цифра варіюється від щонайменше 19 492 дітей, які ідентифіковані, і до 730 тисяч дітей, про яких заявляють російські вищі посадові особи. Щоправда, вони вже зрозуміли, що такий величезний розрив навіть їм важко пояснювати. Тому зовсім недавно вони почали додавати, що це кількість дітей починаючи з 2014 року, а не з початку повномасштабного вторгнення. Водночас Російська Федерація використовує низку схем з примусового вивезення дітей. Чи забезпечувала Російська Федерація безпечні гуманітарні коридори для біженців? Жодного разу! Після підриву греблі Каховського водосховища вони евакуювали лише 500 дітей, хоча за нашими даними, порятунку потребували тисячі дітей, котрі потопали у воді. Впродовж російської агресії українські діти вивозяться до близьких до України областей і аж до Сахаліну. Ми гостро потребуємо міжнародного моніторингу викрадення наших дітей. Міжнародним профільним організаціям зовсім недостатньо стверджувати, що Росія їм не дає доступу до наших дітей. Якщо це так, то зробіть заяву, ухваліть відповідну резолюцію про засудження дій Російської Федерації, скерованих на обмеження вам доступу!
Своєю чергою засновник фонду Save Ukraine, що повертає депортованих Росією українських дітей, Микола Кулеба спростував спроби Москви подати масштабні викрадення неповнолітніх українців як акт їхнього порятунку від жахів розв'язаної самою Росією в Україні війни:
- Росіяни викрадають дітей. Вони забороняють дітям повертатися, вони блокують рятувальні місії, вони не допускають дітей батьків і родичів, максимально роблять все, щоб вони не дісталися до своїх дітей. Вони їх допитують, арештовують, пропускають через детектор брехні, залякують. Ми щодня зі всім цим стикаємось. І це попри те, що Путін, Львова-Бєлова, Лавров та інші посадові особи, які є військовими злочинцями, публічно розповідають, що вони «рятують» наших дітей. Росія зосереджує увагу лише на тому факті, що вони вивозять дітей з небезпечних зон. Але це — не порятунок. Росія агресор. Вона вбиває, вона залякує, вона блокує допуск до дітей. Бо її мета — знищити українську ідентичність і саму Україну.
Але депортація дітей з України хоч і має широкомасштабний характер, та ще не є найжахливішим злочином російських окупантів в Україні, впевнена авторка журналістських розслідувань Юлія Химерик:
- Росіяни викрадають, катують та вбивають українських дітей на окупованій території. Дві дівчинки свідчили нам про тортури над дітьми, які не піддавалися впливу російської пропаганди. Цих 16-річних дітей забрали на тортури за те, що вони відмовилися навчатися в університеті за російською програмою. Їх там два дні жорстоко били. Ми так і не змогли їх повернути. Хлопчиків взагалі дуже важко провертати. Росіяни їх сприймають як своїх майбутніх солдатів, тренують їх у спецтаборах й вирощують з них поповнення для своєї армії. Я зустріла 16-річну дівчинку, яка розповіла, що її та її подругу окупанти викрали прямо з вулиці й закрили в поліцейському підвалі, де була влаштована катівня. Два дні їх там тримали без їжі й води, допитували про українську армію. Коли російські загарбники зайшли в Давидів Брід на Херсонщині, один з хлопчиків злякався солдатів з автоматами й кинувся тікати. Його розстріляли просто в спину, без жодних причин. За свідченнями інших дітей, окупанти викрали одного підлітка у Снігурівці. Виявилося, це за те, що він вивісив прапор України на даху за день до вторгнення російських загарбників. Вони його жорстоко побили й забрали з собою під час відступу. Таких випадків дуже багато й вони відбуватимуться далі, якщо світ не почне реагувати. Якщо цього не станеться, вони продовжуватимуть вбивати, катувати та знищувати наших дітей.
Засновник громадянської ініціативи «I'm Ukrainian» кінорежисер-документаліст Юліан Либін цілком розчарувався через байдужість до долі українських дітей з боку міжнародної громадськості. Він сказав, що це не залишає українцям інших способів, ніж боротьба за порятунок своїх дітей радикальними методами:
- Ми не воюємо з державою, яка веде війну якимись там військовими засобами. Ми воюємо з терористами, які взяли в заручники наших дітей. Уявіть собі підвал школи, де 365 осіб, і з них 73 дитини віком від 4 до 17 років. 28 днів у підземеллі! 11 людей розстріляли. Ще 11 померли від задухи. Паралельно уявіть собі історію жінки, яка виїжджала з окупованої території, коли в її авто прилетів танковий снаряд, що вбив її чоловіка. А вона з немовлям на руках вийшла з машини і побачила свою старшу доньку без голови, і з її шиї пульсувала кров. Мати добу ховалася, але її знайшли росіяни й сказали: «Все буде добре, ми прийшли вас рятувати». З однорічною дитиною, поранена уламком російського танкового снаряда, без медичної допомоги її загнали до шкільного підвалу разом з іншими більш як трьома сотнями людей, і вона терпіла це катування 28 днів. На першому поверсі школи була казарма окупантів. Під час її обстрілів вони виганяли людей надвір, щоби прикритися таким собі живим щитом. Це лише одна з тисяч історій, які були документовані. Це злочини проти людяності. Але Європа зараз взагалі не хоче чути про ці смерті й страждання. Європейці більше не готові сприймати інформацію з України. Це факт! Тому я мрію, щоб у нас був створений орган на кшталт ізраїльського Моссаду для повернення з полону наших дітей. Бо як можна домовитись з терористом, я собі не уявляю.
Особливу тривогу Либіна викликає стан дітей, які пережили жахи російської війни проти України. За його спостереженнями, багато з них отримали глибокі психічні травми, внаслідок яких український генофонд вже зазнав величезних втрат.
Олександр Савицький