«Я мав честь бути в Києві на День захисників та захисниць України. І, на жаль, того ж дня ми дізналися про те, що під час боїв загинув ще один естонець. Для нас кожен загиблий солдат — це трагедія. Для росіян — це лише цифри на папері. Тому дбати про допомогу Україні є нашою відповідальністю», — сказав в інтерв’ю Польському радіо для України міністр оборони Естонії Ханно Певкур.
З очільником естонського оборонного відомства розмовляла Христина Пічкур.
Пане Певкур, під час повномасштабної війни ви неодноразово відвідували Київ. Ні для кого не є таємницею, що Естонія була однією з перших країн, яка надала Україні військову допомогу з початку російського широкомасштабного вторгнення. Також Естонія — це країна, яка надала Україні найбільшу допомогу по відношенню до власного ВВП. Якщо я не помиляюся, цей показник становить 1,3%. Як це впливає на внутрішнє становище вашої країни?
— Передусім треба сказати, що Україна бореться не лише за власну свободу, не лише за свій народ — вони борються за весь вільний світ. У нас з Україною спільна історія. Так само, як і у Польщі, Латвії та Литви. Тож ми розуміємо, чому їм потрібна ця підтримка, і це, власне, причина, чому ми почали надавати допомогу ще до повномасштабного вторгнення росії. Тож у цьому сенсі в Естонії панує дуже чітке розуміння, чому нам потрібно допомагати Україні. Підтримка України в естонському суспільстві є дуже високою, і ми завжди були неабияк відкриті до цього. Ми багато інвестуємо самі, і, на щастя, у нас також є кошти Європейського Союзу, які ми можемо повернути, щоби поповнити наші власні запаси. Для всіх естонців зрозуміло, чому ми маємо підтримувати Україну.
Поки країни Балтії, включно з Естонією, роблять такі серйозні кроки, деякі інші країни не можуть на це відважитися. Як ви думаєте, чи йдеться про страх перед російською федерацією?
— Ці країни та люди самі повинні відповісти на запитання: що ми можемо зробити, яким чином ми можемо бути адвокатом України, як ми можемо наголошувати на наданні Україні більше допомоги? І так, ви правильно сказали, що Естонія витратила більше 1% нашого ВВП (на підтримку України, — ред.). Коли б взяти всіх учасників формату «Рамштайн» — ця коаліція складається з 54 країн, — та загальний ВВП, а потім розділити його на допомогу, надану Україні, то ми бачимо, що ця допомога становить менше 0,2% — близько 0,17 %. Тож навіть з цього числа ми бачимо, що є великий резерв або можливість бути на рівні Естонії. Безумовно, ми продовжуватимемо адвокувати цю підтримку та просити інших союзників також надати допомогу Україні, тому що, як я вже сказав, це важливо не лише для України, але для всіх нас.
Ми записуємо це інтерв’ю під час Варшавського форуму безпеки 2023. Цього року форуму виповнюється 10 років. Чи 10 років тому — ще до Майдану, до російської окупації Криму, до війни на Донбасі — у світовій спільноті виникала думка про те, що безпекова ситуація в нашому регіоні виглядатиме так, як вона виглядає зараз?
— Це те, чого я ніколи не намагаюся робити — я ніколи не намагаюся спекулювати, тому що це жодним чином нам не допоможе. 10 років тому ситуація була іншою. Навіть два роки тому було інакше. Ми наближаємося до 600-го дня повномасштабної війни, але російські війська вторглися в Крим ще у 2014 році, і з того часу фактично щотижня Україна втрачає своїх солдатів на полі бою.
Звичайно, з 2022 року ситуація кардинально змінилася, і найбільша зміна, яку ми побачили, відбулася у тому, що, безумовно, (повномасштабна — ред.) війна відкрила очі Заходу на росію. І навіть коли країни Балтії, Польща та багато інших країн весь час говорили, що росія була, є і залишатиметься найбільшою загрозою для Європи, це не було визнано на найвищому рівні, і нам кожного дня доводиться пояснювати це.
Можливо, через 10 років ми знову зустрінемося із вами під час Варшавського форуму безпеки, хтозна... До яких викликів ми повинні бути готові протягом наступних 10 років?
— Що ж, ми вже подолали деякі виклики. Всередині НАТО ми погодили нові регіональні плани, які абсолютно відрізняються (від минулих, — ред.) Зараз ми враховуємо розуміння «передової оборони». У нас є розуміння того, що ми не віддамо жодного міліметра своєї території. НАТО є сильним, як ніколи. Зараз Фінляндія є членом НАТО, ось-ось має приєднатися й Швеція. Тож безсумнівно, зі стратегічної точки зору для росії з’явилися нові дилеми. Однак це не означає, що росія змінить свої стратегічні цілі щодо створення «сірих зон» або зон впливу. Отже, у зв’язку із цим найбільший виклик для нас полягає у тому, щоби бути згуртованими, зберігати спільні цінності та створювати сильніші армії, щоби бути готовими, по-перше, стримувати росію, а по-друге, у разі потреби бути в змозі захистити наших людей та країни.
1 жовтня Україна відзначала День захисників та захисниць. Я би хотіла попросити вас сказати кілька слів на адресу захисників України… Зокрема, естонських. Маючи нагоду, хочу зазначити, що двоє громадян Естонії загинули, воюючи на боці Києва, борючись за вільний світ, за вільну Європу. Тож хочу попросити вас сказати кілька слів…
— Я мав честь бути в Києві на День захисників та захисниць України. І, на жаль, того ж дня ми дізналися про те, що під час боїв загинув ще один естонець. Тому це свідчить про те, що ця війна дуже близько до нас. Це свідчить про те, що у нас немає такої розкоші — думати, що війна просто пройде повз нас і не залишить жодних слідів у наших серцях. Це залишатиметься у наших серцях, у наших думках протягом дуже довгого часу, протягом століть. Її запам’ятають як війну за незалежність України. І напевно найбільшим завданням нині для всіх нас є надсилати Україні якомога більше допомоги, щоби Україна змогла виграти цю війну.
Чи вам відомо, скільки громадян Естонії воює на боці Києва?
— Ми володіємо певною інформацією, але не повністю, тому що система українських Сил оборони щодо допускання іноземців до своїх підрозділів є досить гнучкою. Ми всі розуміємо, що кожен іноземець, який сьогодні воює в Україні — не має значення чи це поляк, чи естонець, чи американець, — ми розуміємо, що вони роблять це за власним бажанням і з метою захисту вільного світу. Поїхати на фронт — це був їхній власний і законний вибір. На жаль, війна — це також жертви, які ми, звісно, не хочемо бачити. Для нас кожен загиблий солдат — це трагедія. Для росіян — це, на жаль, лише цифри на папері. Тому дбати про допомогу Україні є нашою відповідальністю.
Запрошуємо почути інтерв’ю у доданому звуковому файлі!
Христина Пічкур