Матеуше, передусім хочу подякувати, що погодився розповісти для Польського радіо для України про ту важливу справу, яку ти робиш для української армії, для України. Ти вже майже два роки возиш автомобілі, позашляховики, придбані в Польщі, в інших країнах Європи на пожертвувані людьми кошти на передову, безпосередньо передаючи їх українським воїнам. Коли і як ти вирішив зайнятися цим?
«Перший позашляховик я зі своїм сусідом завіз 10 червня 2022 року, тобто вже майже два роки тому. Тоді я теж відкрив збір коштів в Інтернеті. Це мало бути якихось два-три додаткові авто. Але вдалося зібрати набагато більше грошей і завезти набагато більше автівок на фронт. Так все досить неочікувано і почалося...»
А скільки загалом автівок на сьогодні вже вдалося завезти в Україну, і в яких місцях за ці майже два роки ти і твоя команда побували на передовій?
«Загалом на цей час ми завезли на фронт 226 автівок. За весь час ми побували майже у всіх відомих місцевостях фронту — в Бахмуті, Авдіївці, Куп’янську. Загалом ми намагаємося возити ці автівки туди, де нині тривають найважчі бої, бо там вони найбільше потрібні. Ми побачили чималу частину фронту».
Матеуше, востаннє ми з тобою розмовляли у жовтні минулого року, тоді ти розповідав про поїздку у район Роботиного у Запорізькій області. Розкажи про свою нещодавню подорож на фронт, де ти і твоя команда були, і скільки автівок вдалося цього разу відвезти українським бійцям?
«Два тижні тому ми завезли чотири автівки, з яких три ми передали відразу, а одне авто залишили у механіка в Запоріжжі, і буквально днями солдати самі його забрали. Так іноді теж трапляється, бо ми не хочемо віддавати їм чогось, на чому неможливо їздити. Тому якщо під час подорожі щось стається, то ми або ремонтуємо це в дорозі, або залишаємо авто у якогось нашого знайомого механіка, а солдати самі вже його потім забирають. Під час останньої подорожі ми були в Оріхові Запорізької області, місті перед Роботинем, від якого вже майже нічого на залишилося, лиш одні руїни... Там весь час небезпечно. Ми планували передати туди одне авто, але солдати, котрі там у підвалах, відразу прогнали нас звідти, сказали втікати, бо ситуація вкрай небезпечна. Тим більше їде декілька автівок. На жаль, росіяни з дронів дуже ефективно спостерігають за цими ділянками фронту. Якщо декілька авто зупининяться в одному місці, то буде великий ризик, що росіяни помітять їх і туди може щось прилетіти».
Отже, ви декілька днів були в Запоріжжі та в Оріхові, утім далі, наскільки мені відомо, ви поїхали на іншу ділянку фронту, вже на сході...
«Потім ми поїхали на Донбас. У Краматорську передавали автівки в Ізюм, підрозділу в Куп’янську. Це 3-я штурмова бригада... Спочатку вони були в Авдіївці, а потім їх перекинули на Куп’янськ... Але, щиро кажучи, ми мали вже досить різних нецікавих пригод за одну поїздку... Тому зустрілися з ними в Ізюмі, передали їм ці авто. Ну і вже звідти повернулися до Польщі».
Говорячи, власне, про ці згадані тобою «нецікаві пригоди», чи можеш пригадати, що під час цих ваших поїздок на фронт було найважче, найнебезпечніше чи найнестерпніше...
«Якихось дуже небезпечних ситуацій, які безпосередньо нам загрожували, з нами не траплялося. Але достатньо подивитися хоча би на нашу останню поїздку. Ми ночували в Запоріжжі, місті, яке дуже сильно бомбардують і обстріллють буквально щодругу ніч. Туди прилітають великі балістичні ракети та бомби. Ми це бачили і чули. Потім ми поїхали під Роботине. Там знову був сильний обстріл. Це набагато ближче до лінії фронту, туди дістає навіть звичайна артилерія. Пізніше ми перемістилися на Донбас в район Краматорська. Але саме тоді, коли ми там були, було досить спокійно. Тим не менш у мене склалося враження, що сьогодні і в Запоріжжі, і на Донбасі значно небезпечніше, ніж пів року чи рік тому. Дуже збільшилася кількість прильотів. Крім того, росіяни тепер мають більші можливості пошуку цілей. Вони навіть за 40-50 кілометрів від лінії фронту вглиб України можуть виявити якісь цілі і запустити по них ракети. Тому українська сторона мусить щось вигадати, аби впоратися із цим спостереженням росіян. Це впливає на всю війну, бо українці не тільки важку техніку не можуть тримати близько фронту, але й солдатів мусять тримати на відстані. Уздовж цих 30-40-50 кілометрів всюди небезпечно. Це зона підвищого ризику».
Матеуше, чи позашляховики поруч із дронами, а тепер й з амуніцією та засобами ППО, надалі залишаються найбільш потрібними військовим на фронті? Відомо теж, що авто, на жаль, є вкрай, так би мовити, «швидкорозхідним матеріалом» на фронті... Для яких цілей вони передусім там потрібні?
«Частину з цих авто вони використовують безпосередньо на полі бою, наприклад, для евакуації або для переміщення і доїзду до позицій. Частину використовують для військової логістики, коли не конче ними їздять на саму лінію фронту, а, наприклад, підвозять боєприпаси, підкидають на ближчі рубежі солдатів. Отже, ці авто виконують і логістичну, і бойову функції. Ті авто, що їдуть на лінію фронту і використовуються для бою, "живуть" не довго. Але якщо їх використовують за 5-10 кілометрів від фронту для переміщення, перевезення чи транспортування чогось, то вони можуть "прожити" дуже довго. Є багато автівок, які я завіз, що їздять вже понад рік чи навіть півтора року. Але, звісно, попит щораз більший, бо цих авто туди прибуває все менше. А ті, які вже на фронті, постійно знищуються. Їхній технічний стан аж ніяк не поліпшується, а тільки погіршується. Тому природно, що є великий попит. Тим більше, що зараз частину солдатів, котра не на першій лінії фронту, а десь відпочиває від боїв, відводять подалі, не на 5, а на 20 кілометрів. Тому їм всюди треба їздити. Якби у солдатів не було цих авто, вони просто не могли би функціонувати».
Матеуше, ти говориш, що цих авто, позаяшляховиків на фронт привозять щораз менше. А в чому, на твою думку, головна проблема? Адже відомо, наскільки українським захисникам нині потрібне подібне обладнання...
«Я, наприклад, спілкуюся з українськими прикордонниками, і вже три чи чотири місяці вони бачать очевидний спад. В Україну цих позашляховиків їде все менше. Стає все важче і важче збирати гроші та купувати ці машини, тому що людям на Заході набридла війна. А ці авто — це такий ресурс, що коли вони туди їдуть, їх там постійно знищують. Тому треба купувати наступне авто. І це ніколи не закінчується. Авто може їздити, наприклад, півроку, а може їздити два тижні, а потім його знищують. І ще треба сказати, що Україна ввела нові правила щодо гуманітарної допомоги з-за кордону. Тут теж досить абсурдна ситуація, тому що ці норми були спрямовані на підвищення прозорості цього процесу ввезення допомоги, більшого контролю та зменшення корупції. Раніше авто їхали напряму до військових частин, тобто частини просто виписували листи із проханням про ці машини, ну і ці автівки прямували безпосередньо до них. Або другий варіант — автомобілі відправляли в українські фонди, які згодом передавали їх як пожертву бійцям. Тепер з 1 квітня набули чинності нові правила. Українські фонди підготувалися до цього і зареєструвалися в новій системі, вони знають, що робити з документацією, звітністю тощо. І вони з цим справляються. Натомість військові частини, принаймні ті, які я знаю, цю нову систему абсолютно не розуміють. Тож тепер, замість того щоб було більше прозорості, її навпаки стало менше, тому що ми не веземо машини безпосередньо до війська, а маємо це робити через фонд, який є зайвим посередником. Ці фонди підготувалися до цих норм, а військо цілковито ні».
Чи відомо тобі, чому не підготувалося? Адже відомо було, що з 1 квітня нові норми набудуть чинності, а на фронті велика нестача багато чого...
«Цього я не знаю. Коли востаннє я був на кордоні, то одна автівка мала їхати безпосередньо до частини, яка видала такий запит, але, на жаль, цей запит був складений за старими правилами. А згідно з новими положеннями, такі листи вже не видаються, вони мають бути оформлені в електронній системі, суб’єкт має бути зареєстрований, він має надавати електронну декларацію. А потім ця декларація в електронному вигляді йде на кордон, де вже знають, що приїде ось така-то машина. І це вже проблема, тому що митники не визнають цього старого листа і не хочуть пропускати за ним авто, хоча лист є і є зв’язок з військовими. Але вони не знають, що щось змінилося, а митники на кордоні не пропускають автівку. І ось знайомому мені фонду доставлено автомобіль. Потім цей фонд передає його цій частині, цим солдатам цю автівку. Для мене це абсолютно нелогічно, тому що ці машини повинні йти безпосередньо до війська. Натомість зараз вони не йдуть напряму в армію, а посередньо через фонд».
Матеуше, говорячи про твої поїздки із автівками через кордон, чи за ці два роки було багато у тебе якихось перешкод чи проблем, чи, так би мовити, непорозумінь із працівниками прикордонної чи митної служби під час ввезення автівок в Україну?
«У мене постійно проблеми з українськими митниками, тому що, наприклад, розповім про перше авто, яке я повіз майже два роки тому. Це був мій автомобіль, я його подарував, це була перша поїздка. Я не знав, що потрібно його розмитнювати на кордоні і так далі, тому авто в'їхало через зелений коридор на кордоні. І це в них досі є в системі, хоч авто давно відправили на фронт, і його навіть вже давно знищили. Проте донині митники завжди питають, що з машиною, чому вона заїхала і не виїхала. Подібних проблем багато. Мушу визнати, що я не прибічник чи фан українських митників, але й польських теж».
Матеуше, говорячи власне про проблеми на кордоні, чи перешкоджали вам якось із проїздом аграрії, котрі блокували польсько-український кордон?
«Нам ці блокування не перешкоджають, бо нас не блокують. Нас це не стосуються. Вони більше блокують вантажівки. Легкові автомобілі вони пропускають. Але я вже стільки разів це робив, що знаю дуже добре ці процедури, знаю що і як робити, з ким займатися цим і так далі. Натомість якщо хтось тільки починає це робити, або хоче завезти якесь окреме авто, то, гадаю, що зараз це буде дуже важко зробити. Набагато легше було два роки тому, коли я починав цим займатися. Це стає все важче робити».
Як зараз виглядає увесь цей процес організації — придбання, «переганяння», оформлення і так далі — автівок для військових? І якщо порівняти із тим, як все було на початку, два роки тому...
«Сьогодні все це більше формалізовано. На початку, два роки тому, все було значно більш розслаблено. Всі знали, що це авто для війська, і всі допомагали в цьому процесі. Зараз вже цього немає. Поляки на кордоні перевіряють тільки те, чи все відповідає їхнім вимогам, якщо все добре, то проїжджаємо, і вони радше не роблять жодних винятків, якщо щось не відповідає правилам. Але й українці вже менше допомагають у таких випадках. Як я вже згадував, якщо підрозділ складає листа за старою системою, то митники вже не пропустять таке авто. Потрібно знайти український фонд, який виробить нові папери в новій системі на це авто, і тільки тоді це авто може поїхати на цей фонд. Ну бо фонд вже знає ці нові норми, а військова частина не знає про це, вперше чує...».
Чи за ці майже два роки твоєї справи відчувається якесь зменшення бажання людей продовжувати допомогати, у цьому випадку робити внески на автівки для українських військових?
«Я думаю, що зараз важче збирати гроші. І важче було би тому, хто вирішив би зараз відкрити якийсь збір коштів. Минуло два роки. Люди звикли до цієї війни, до того, що вона десь там... Однак ,я гадаю, що до цієї війни звикати не слід. Адже це заслуга тільки українців, що ця війна триває там, на Донбасі, за 1200 кілометрів від нас, а не відразу за нашим кордоном. А я нагадаю, що на початку війни була така загроза... Натомість українці захищаються, вони відштовхнули війну на схід, і тому ми, в Польщі, маємо спокій. Принаймні наразі».
Матеуше, чи не складається враження, що в Європі та й у Польщі вже все частіше говорять про так звану «втому» від війни в Україні, люди перестають відчувати загрозу з боку росії, стають більш розслабленими, безтурботними, забуваючи про постійну загрозу з боку росії й путіна. Чи немає у цьому небезпеки, адже путін дуже добре відчуває ці слабкості європейців і дуже добре їх використовує з метою розширення своєї агресії, гібридних дій...
«Мені важко сказати. Я не дуже добре розуміюся на таких широких темах.... Гадаю, що все ж певна небзпека є у цьому... Але все залежатиме від того, як буде розвиватися ситуація в Україні. Поки ця війна є десь там далеко, то, гадаю, що люди тут будуть все менше цікавитися і можуть почуватися у більшій безпеці, але ніхто не каже, що так завжди буде й надалі».
Що передусім треба поліпшити, аби вся процедура із перевезенням і оформленням автівок з Європи, з Польщі в Україну, на фронт була якомога простішою й ефективнішою?
«Все просто. Військові частини мусять опанувати нову систему та почати працювати з нею. Це не тільки моя думка. Знаю багато інших людей, котрі допомагають, возять автівки, дрони... Шеф одного з польських фондів, який возить дрони, сказав мені, що вони від початку квітня нічого не відправили...А раніше завозили сотні, тисячі дронів на фронт, натомість зараз вже нічого не возять, бо військо не може опанувати ці нові правила. Цей польський фонд відмовляється діяти через українські фонди, бо він возить дрони безпосередньо військовим. Тепер вони взагалі перестали возити їх. Це велика проблема. Бо чим раніше військо почне діяти у цій нові системі, тим краще. А якщо хочуть збільшувати прозорість і зменшувати корупцію, то найкраще, аби все це безпосередньо потрапляло якнайкоротшим шляхом до війська. А не через фонди, бо це займає більше часу, а не скорочує цей процес. На мою думку, все це повинно йти в абсолютно іншому напрямку».
Дякую за розмову і нагадаю, що моїм співрозмовником був польський волонтер, організатор акції «Позашляховики на фронт» Матеуш «Екзен» Водзінський. Також заохочую підтримати збір коштів на авто для українських захисників.
Тарас Андрухович