Джо Байден нарешті підписав довгоочікуваний схвалений Конгресом США законопроєкт, зокрема про військову підтримку України. Він відразу заявив про негайну відправку першого пакету зі зброєю в Україну на мільярд доларів. Відомо, що тривале зволікання зі схваленням цієї допомоги у США призвело до значного погіршення ситуації українських оборонців на фронті, змусивши їх перейти у глибоку оборону та значно скоротити використання амуніції. Як може ця нова військова допомога США вплинути на ситуацію на фронті і в якій часовій перспективі?
— Передусім американську військову допомогу слід вимірювати у двох категоріях. Перша з них — це залежність українських військ від систем, що базуються на американських стандартах. Від початку, коли, наприклад, американці почали передавати системи для ураження танків або системи реактивної артилерії, ми розуміли, що ключовою буде тяглість у постачанні не тільки боєприпасів, але й обладнання, що необхідне для ремонту, збереження бойової готовності озброєння. Відсутність чи обмеження фінансування цих елементів у межах підтримки амуніцією, замінними частинами, необхідними для збереження бойової готовності, — це стратегічна проблема для України. Тому розблокування цієї допомоги у стратегічному вимірі дозволяє інакше планувати оборону. Якщо зійдемо нижче — на тактичний та оперативний рівень, то тут відчуваються проблеми, пов’язані з часом. Брак американської амуніції, замінних частин найбільше відчували українське військо на тактичному рівні. А на оперативному рівні — зменшилася кількість можливостей до дій в обороні й атаках. І це, на жаль, впливало на втрати, яких зазнавали ЗСУ. Але є ще другий аспект. Не забуваймо, що ми маємо справу із першим у світі експортером озброєння. США є найсильнішою економікою, зокрема, в оборонній промисловості. Американські компанії та концерни є світовими лідерами. Перша десятка заповнена по вінця американськими концернами. Із американського федерального бюджету йдуть кошти не тільки на активізацію військової допомоги за принципом «тут і тепер», але й на ширшу допомогу закупівель озброєння, що здійснюється у США. Це змінює обличчя бойових дій, але й може запрограмувати розвиток військової допомоги у довгостроковій перспективі. І тут йдеться уже не про черговий 100-мільйонний пакет допомоги... Говоримо про величезні можливості для Білого дому, Пентагону, але й ширше — усієї американської держави — робити більш довгострокове планування закупівлі озброєння. Як це вплине на війну? Не забуваймо, що війна — це елемент системних дій і насправді зброя та боєприпаси є лише одним із її елементів, безумовно, одним із найважливіших. Американські чи європейські військові технології уже показали багато своїх характерних рис під час, наприклад, ураження російських центрів командування, російських радарних комплексів або протиповітряної оборони. Але вони не виграють війну. Війну виграє елемент людини, елемент системи, яку обслуговують солдати, а також елемент доктрини, тобто вміння використовувати військо, конкретно вишколену людину на полі бою. Тому американська військова допомога може бути одним із ключових елементів у 2024 році. Але чи буде вирішальною? Ми не в змозі оцінити цього, бо обидві сторони ведуть бойові дії, обидві сторони мають свої переваги. І умовно м’яч зараз на боці українців, щоб ЗСУ змогли інтегрувати ці наступні транші у дії з використанням власних сил, які мають і які готують, а також, звісно, в основу доктрини, яка теж змінюється із відслідковуванням дій росіян. На жаль, російська агресія проти України в 2022 році показала певну адаптивність до мінливого поля бою.
Чи зможе ця нова американська військова допомога перекреслити плани росіян на новий широкомасштабний наступ, який багато експертів пророкує вже на це літо. Чи зможе змінити задуми російських окупантів?
— На мою думку, у військово-політичному вимірі росія рішуче налаштована продовжувати агресію навіть у випадку значних втрат у людях й техніці. Росія показала, що незважаючи на те, в якому стані перебувають підрозділи на лінії фронту або в тилу, політичне рішення, мотивоване неоімперською, тоталітарною політикою владіміра путіна, буде виконуватися. Чи ефективно? Це питання вже у контексті військової допомоги не тільки американської, але й європейської, британської, французької, німецької. Коли ЗСУ та інші українські збройні формування отримають амуніцію, передусім високоточні засоби далекого ураження, що зможуть ліквідовувати російських командувачів, центри командування або зв’язку, знищувати російські радарні системи, тоді може з’явитися спроможність послабити чи навіть цілковито зупинити наступальні дії росіян, що, ймовірно, будуть здійснюватися, коли ґрунт дозволить вивести велику кількість нових танків, бронемашин та бронетранспортерів. На жаль, треба сказати, що навіть сигнал західної спільноти про бажання й далі допомагати Україні, на яку напала росія, має невеликий вплив на процеси прийняття рішень у Кремлі, який зрозумів для себе дві речі. Російська влада може надалі вербувати новобранців у таких кількостях, що гарантують заповнення недоліків у питаннях їх підготовки та оснащення. Цих новобранців набирають передусім завдяки економічному чиннику. Росія користується воєнною економікою, але й дуже багато платить за чергових військових новобранців. Це сприяє, на наш погляд, ірраціональним рішенням. Але ми повинні вже давно розуміти, що росія не діє за західними стандартами. Якби Захід до свого стратегічного аналізу додав чинник пакету військової допомоги чи довгострокову військову допомогу, а також надіслав сигнал, що Захід буде у більших масштабах підтримувати процеси підготовки українських військових, то ми змінили би певну перспективу військово-політичного мислення. На мою думку, у випадку росії, окрім твердої оборони, ніщо не впливає на рішення путіна та його оточення. Мусимо усвідомлювати, що 2024 рік буде дуже важким для системи оборони української держави. По-перше, через втому українських військ, які ведуть оборонну війну від лютого 2022 року, а насправді ведуть оборонні дії від першої російської агресії в 2014 році. Тому цей процес є тягарем для звичайних солдатів та офіцерського складу. По-друге, українські війська перебувають під постійним тиском на дуже розгорнутому та видовженому фронті. По-третє, українська протиповітряна і протиракетна оборона розпорошена. На жаль, Україна стоїть перед дуже жорстокими дилемами — захищати міста, власне мирне населення в тилу, чи захищати засоби на лінії фронту. Це не сприяє загальній оборонній ситуації України. Крім того, росія демонструє адаптивність, відбуваються певні зміни у мобілізації техніки та її використанні. На жаль, картинка російської неспроможності здійснити удар на Київ у перші дні повномасштабної війни не має нас вводити в оману щодо загального російського потенціалу.
Чи може це рішення американської влади стати стимулом теж для європейських партнерів, передусім для Німеччини, у справі більшої активності в допомозі Україні? Йдеться передусім про зміну позиції канцлера Олафа Шольца щодо ракет Taurus, адже вже відомо, що у новому пакеті допомоги США Україні є далекобійні ракети ATACMS.
— Це буде стимул для Німеччини, якщо ми проаналізуємо американський пакет. Але найбільшим стимулом це буде тоді, коли проаналізуємо три пакети допомоги, а насправді методи освоєння Францією, Великою Британією, а також США певних військових елементів. Мені здається, що цей своєрідний трикутник, який утворився довкола Німеччини, може бути ключовим для зміни її підходів. Насправді військова промисловість Німеччини має величезні резерви, це той суб’єкт, який теж закріпився у першій десятці найбільших військових експортерів світу. Найбільшим гальмом тут є політична воля Німеччини, яка має гроші і промислові можливості, аби ефективніше допомагати Україні. Дивлячись виключно на системи Taurus, ми маємо помилкове враження щодо усієї військової допомоги Німеччини, наприклад, у питанні надання власних військових баз. Недарма німецька військова база в Рамштайні є синонімом військової допомоги Заходу для України, спільно з Ряшевом. Німеччина могла би зробити набагато більше для України, але теж не слід недооцінювати те, що пропрацювала Німеччина у ментальних змінах, які передусім видно не тільки серед німецьких політичних еліт, але й аналітичних та медійних еліт.
Чи інформація у ЗМІ про те, що велика частина американської зброї з нового пакету вже перебуває на складах у Німеччині та Польщі, тобто вона була там задовго до розблокування військової допомоги США, свідчить теж про те, що у Вашингтоні мали певність щодо її фінального схвалення? Таким чином, скорочуючи для українських військових життєво важливий час, за який вони отримають зброю й амуніцію?
— Передусім треба зауважити, що американці мають певні технічні і матеріальні запаси на театрі європейського командування США. Не дивує, що ці запаси можуть бути активовані на потреби термінової оперативної допомоги Україні. Тому ця гіпотеза, що частина ресурсів вже могла бути на базах чи складах в Німеччині чи інших державах, є дуже ймовірною. Сьогодні ці ресурси можуть бути використані завдяки схваленим коштам на допомогу Україні, бо ці кошти гарантують поповнення цих складів, адже США завжди думають у трьох вимірах про свою техніку, амуніцію та оснащення. По-перше, це оснащення американського солдата для дій «тут і тепер». Другий елемент — це оснащення американського солдата на випадок війни. А третій з елементів — це оснащення і військова допомога для союзників і партнерів. Тому якщо є федеральні кошти на організацію тилу й поповнення певних прогалин, що можуть виникнути після надання військової допомоги, яка охоплює якраз перші два елементи, то найімовірніше це обладнання могло вже бути на цих базах. Звісно, це складно, бо Пентагон і Білий дім на 100 відсотків не були переконані, що все вдасться. Адже рішення американських парламентарів є рішенням суверена, тобто рішенням американського Конгресу, на яке Білий дім не має впливу. Тим не менше я розумів, що Апокаліпсису, коли йдеться про військову допомогу для України, не буде. Я вважав, що раніше чи пізніше партії в Конгресі домовляться, адже не вся Республіканська партія була проти цих пакетів допомоги. Тому, на мою думку, це запізнення було тимчасовим, але напевно Білий дім і Пентагон не могли на 100 відсотків бути впевненими щодо цього рішення, бо саме рішення законодавців у США генерує кошти. Американська виконавча влада — Білий дім, Пентагон, різні департаменти, використовували при цьому певні креативні форми дій, наприклад, перекидали фінанси, що були у розпорядженні Пентагону, але це мало свої обмеження. Тому що владу над гаманцем має Конгрес і саме він, активізуючи ці ресурси, дав зелене світло військовій допомозі.
Німецьке видання Die Welt написало, що велику роль у розблокуванні американської допомоги відіграла Польща. Саме зв’язки польських та американських політиків, представників влади, сильний дипломатичний тиск польських лідерів під час візитів до Вашингтону, а також сильна позиція Польщі у НАТО, серед союзників, мали свій вплив на це рішення... Чи так це?
— Варто зауважити, що військова допомога США не тільки для України, але й для країн Індо-Тихоокеанського регіону, Тайваню, а також для Ізраїлю, викликала дуже багато політичних емоцій, вписаних у дуже тверду та гостру президентську виборчу кампанію та кампанію до Конгресу. Зовнішні дії можна тут сприймати як дії, котрі допомогли у підтримці цього рішення, але вони не були вирішальними у стратегічному значенні. Адже це надалі рішення американського Конгресу, що належить 100 сенаторам та 435 депутатам Палати представників. Але, безумовно, командна гра європейських держав, зокрема Польщі, дуже важливого центру, коли говоримо про безпеку східного флангу НАТО, і партнерські відносини зі США, була не вирішальною, але ключовою. Ключовою, бо ця гра зводилася до різних американських політичних кіл, до дуже важливих вашингтонських аналітичних центрів, до американських медіа, до дипломатичної і закулісної праці, і теж ця гра зводилася до переконання тих непереконуваних чи тих, хто вагався з американського боку. Європа грала дуже ефективно. Європа грала командно, на декількох фортепіано. Ми бачили дуже сильні послання і з боку ЄС, із боку французьких, британських, польських партнерів, теж з боку всього східного флангу, передусім, країн Балтії, попри їхню невелику територію, вони відіграють дуже важливу роль у закулісних розмовах.
Чи може Польща приєднатися до програми обміну ядерною зброєю Nuclear Sharing в Європі? Нещодавно Анджей Дуда в інтерв’ю виданню Fakt не виключив приєднання Польщі до цієї програми задля збільшення безпеки східного флангу НАТО. Ця дискусія триває у країні вже певний час, і у зв’язку із постійними ядерними погрозами і шантажем путіна, розгортанням російської ядерної зброї у Білорусі, ця тема стає дедалі актуальнішою для Польщі та безпеки в регіоні. На вашу думку, за яких умов можливий вступ Варшави до Nuclear Sharing і чи вплине це на безпекову ситуацію та баланс ядерних сил в регіоні?
— Найлегше відповісти на це у контексті впливу Nuclear Sharing на безпеку східного флангу НАТО та на всі російські наративи. Адже росія залякувала в минулому, залякує зараз і буде залякувати та використовувати ядерну карту в майбутньому. Тому тут ми не повинні дивитися на росію, вона не є чинником, що визначає дії НАТО сьогодні у сфері оборони та стримування, зокрема ядерного, тому що росія є непередбачуваною державою, є противником, це держава, котра підірвала архітектуру безпеки в Європі і робить надалі все, аби безпека в Європі та світі розкладалася. Говорячи прямо — не треба дивитися на росію, бо росія, незалежно від того, що ми зробимо, буде лякати своєю ядерною зброєю і диспропорцією у системі ядерної зброї, у цьому випадку в кількості тактичних ядерних боєголовок. Важко відповісти на питання, що має трапитися у контексті відносин в НАТО, але передусім американського рішення, коли йдеться про перенесення частини ядерного потенціалу бомб Б-51 у певній кількості на територію Польщі. Це залежить виключно від політично-військових рішень, а тому в Білому домі та Пентагоні мали би визнати, що таке розгортання ядерних боєприпасів є важливими для іхньої політики стримування і відносин з партнерами, яке має політичний вимір, а також військовий, бо сприятиме, наприклад, можливостям використання бомб Б-51 в умовах війни. Підкреслю, що НАТО в Nuclear Sharing діє виключно в умовах війни. Всі ці бомби, боєголовки у мирний час належать, зберігаються і керуються США. Спекулюючи на темі впливу цього рішення на східний фланг НАТО, то він, на мою думку, був би великим, адже це стало би символічним порушенням процесу розкладання ядерних баз НАТО, що створювалися ще в період холодної війни. На додаток це дало би можливість приєднання повітряних сил, наприклад, Польщі чи інших держав, до дій, пов’язаних із ядерним стримуванням, збільшуючи швидкість перенесення цих ядерних боєприпасів на можливу лінію фронту, а також компетенцій Польщі. Тому я вважаю, що якби майбутній сценарій передбачав перекидання частини арсеналу Nuclear Sharing теж до Польщі, то в регіональному вимірі це був би позитивний політичний сигнал і елемент стримування та оборони. З іншого боку, якщо цього не станеться, то це не буде катастрофа або дестабілізаційний елемент. Nuclear Sharing є лише однією із частин, одним із режимів впливу у межах ядерного стримування. Набагато важливішими є процеси модернізації американських, британських, французьких форм стратегічного ядерного стримування, які вони мають на своїх носіях ядерної зброї. Тактична ядерна зброя важлива, але ключовим є те, аби США, Велика Британія, Франція сигналізували про свою волю до ядерного стримування у всіх аспектах цього функціонування.
Запрошую слухати розмову у прикріпленому звуковому файлі.
Тарас Андрухович