Улітку 2024 року Україна, як очікують, отримає перші західні військові літаки. Мова про сучасні винищувачі виробництва США F-16.
«Це, безумовно, полегшить Україні проведення повітряних операцій і відтіснить російську авіацію... Але чи змінить це обличчя війни політично?», — зауважив у розмові з Польським радіо для України Міхал Брушевський, військовий експерт, журналіст порталу Defence24.
Від самого початку повномасштабного вторгнення українська влада та українське суспільство направляють звернення до держав-партнерів із закликом закрити небо над Україною.
У квітні 2024 року президент Володимир Зеленський в одному зі своїх відеозвернень до українців вкотре наголосив на тому, що «захист неба — наш пріоритет на сьогодні».
Перші літаки F-16, ймовірно, прибудуть в Україну влітку. Лунали навіть голоси, що, можливо, це станеться напередодні саміту НАТО у Вашингтоні. Також Франція надасть Україні літаки Mirage-2000.
Як ці «пташки» змінять ситуацію на полі бою?
— Протиповітряна оборона є дуже важливим елементом сучасного поля бою. Сили оборони України показали, що це ключове питання. У повітрі вирішується доля окремих російських операцій. Наприклад те, що президент США Джо Байден дозволив Україні завдавати ударів по цілях на території рф, — про це також мені розповідали мої друзі, — сприяло тому, що зменшилась інтенсивність бомбардування з боку росіян Харкова. Тому, звичайно, це має вплив: зброя із Заходу, сучасні винищувачі, такі як F-16, але також літаки Mirage, про надання яких оголосив Емануель Макрон.
Звичайно, це добрі новини. Все це допоможе Україні. Все це, безумовно, сприятиме авіаційним операціям, наприклад, із завдання ударів по цілях в окупованому Криму, або також відштовхне російську авіацію, яка зараз боїться входити в український повітряний простір і вражає цілі, можна сказати, з-за горизонту, з більшої відстані. Вони бояться, що їхні літаки МіГ падатимуть... Тож це, безперечно, добрі новини.
Це точно може допомогти захистити Україну. Однак водночас важко уявити, що це політично змінить обличчя війни. Період передачі цієї техніки був надто довгим, зокрема, коли йдеться про F-16.
Ми також пам’ятаємо про літаки МіГ-29, які Україні подарували країни Центрально-Східної Європи, або Mirage. Це був процес, який тривав довго, адже навчання пілотів — це тривалий процес. Пілотування пострадянських машин, наприклад МіГ-29, і сучасних машин відрізняється. Однак я знаю, що українські пілоти, безумовно, чудово вміють імпровізувати, вони здатні швидко перейти на сучасні винищувачі, тому F-16 насправді могли надійти раніше. Проте найголовніше, що вони загалом надійдуть.
Однак у політичному плані є багато сумнівів щодо того, чи змінить це обличчя війни. Яким чином ми можемо собі це уявити? Ці літаки будуть використовувати для захисту повітряних цілей. Вони також можуть вражати цілі на території російської федерації. Але це насправді не такий масштаб, який дозволив би знищити всі лінії постачання ворога. Тож, на жаль, у росіян надалі буде можливість продовжувати наступ.
Крім того, слід пам'ятати, що важливі битви відбуваються й на суходолі. Лунає багато голосів, що в українських Збройних силах не вистачає призовників, не вистачає людей... У Польщі багато дискутували щодо того, що в українців немає боєприпасів. Нині, однак, ситуація з цим покращилась, надійшли нові пакети допомоги. Боєприпаси є, але постає запитання: що з людьми?
Ти говориш, що бракує новобранців... Хочу при нагоді нагадати, що в квітні 2024 року Верховна Рада України ухвалила Закон про мобілізацію. Пізніше, у травні, на засіданні було ухвалено законопроєкт про можливість добровільної мобілізації в'язнів. Що ти про це думаєш?
— На жаль, у людських резервах є диспропорція на користь рф. Нагадаю, що в росії приблизно 400 тисяч засуджених. Кількість тих, кого першими відправили на фронт, хто приєднався до групи «Ваґнера», оцінювали у 40 тисяч. Нині ув’язнених на фронті, ймовірно, більше. Проте все одно весь час це лише близько 10% від загальної кількості, якою диспонує росія. Вони весь час висилають в’язнів на фронт.
Звичайно, у росіян зовсім інша філософія, коли йдеться про ставлення до солдата. Україна, натомість, хотіла підійти до цієї справи інакше, з більшою повагою до військових. Однак у певному моменті виявилося, що солдатів не вистачає, що люди переховуються... Тож почалася мобілізація. Необхідно було змінити регламент.
У Польщі я чув коментарі, що українська армія — це чоловіки середнього віку, близько 40-50 років. В інтернет-мережі у Польщі можна побачити коментарі, що це смішно.
Тож в Україні демографія виглядає так, як виглядає. Проте, якби всіх мобілізували, включно з молоддю, хто б тоді навчався, керував фірмами, працював тощо? З іншого боку, ще один рік війни означає, що людський резерв скорочується. Багато українців виїхало на Захід, хто давав за це хабарі. Нещодавно, до речі, я спілкувався з українським офіцером, який працював у Польщі та повернувся в Україну, але існують також випадки, коли хтось просто втік, щоб не йти на фронт. Тож ситуація змусила Україну запровадити Закон про мобілізацію.
Питання, однак, полягає в тому, що з демобілізацією? Багато військових воюють вже понад два роки, їм важко...
Говорячи про ситуацію в Україні, про її боротьбу за свободу, варто зазначити, що невідʼємною частиною сучасної української незалежності є футбольний фанатський рух, який виховав чимало свідомих громадян.
Ми записуємо цю розмову, коли в в Німеччині до 14 липня триває Євро-2024. 26 червня Україна залишила чемпіонат, зігравши внічию з Бельгією. Однак, що важливо, попри «аполітичність», попри «нейтральність» УЄФА, під час цієї гри вболівальники збірної України розгорнули банер із портретом загиблого військовослужбовця та футбольного фаната Назарія «Грінки» Гринцевича.
Це було зображення, яке згенерував штучний інтелект із фотографій 182 полеглих українських військових, які у цивільному житті належали до фанатських рухів українських клубів. На банері виднів напис «Мир має ціну».
Як гадаєш, наскільки серйозно Захід — після понад двох років широкомасштабної війни в Україні — сприйняв цю акцію і розуміє, якою є ціна миру?
— Гадаю, на Заході, на жаль, не зрозуміли цієї акції, не зрозуміли цього банера. Дуже хотілося б, щоб було інакше, але... Але чи розуміють, якою є справжня ціна (миру. — Ред.)? Це добре запитання.
Футбол, безумовно, є можливістю для країн, які переживають скрутні геополітичні моменти, як-от Україна, підтримати суспільний дух. Проте чи сприймають західні еліти подібні маніфестації вболівальників як щось важливе? Звісно, вони скажуть, що так, але це фактично не змінить політики. Однак для західних суспільств це, очевидно, має певний вимір. Якщо команда добре грає, — маємо приклад Грузії, якій вдалося ефектно вийти з групи на Євро-2024, — то про політичні справи цієї країни будуть частіше згадувати в ЗМІ.
Однак, на жаль, політики продовжують грати у свою гру. Щодо цього я песимістично налаштований... Яким би не був банер і що б не відбувалося на трибунах, це не вплине на політику.
Cпротив української нації широкомасштабному російському вторгненню триває майже 860 днів. За даними Генштабу, на фронті найскладніша ситуація спостерігається на Покровському напрямку. Українські оборонці вживають заходів щодо недопущення просування російських військ в глибину території України, але армія рф намагається вийти до траси Покровськ — Костянтинівка.
Цей шлях є важливою логістичною артерією для українських військ.
Якою є ймовірність досягнення росіянами цієї мети?
— Як пишуть експерти, наприклад, з Інституту вивчення війни (ISW), атака на Харків мала на меті ввести в оману, а справжня атака готується на Донбасі, тобто в околицях Костянтинівки або поблизу згаданого теж Покровська. Можливо, це також може бути південніший відрізок, зважаючи на битву під Авдіївкою. Росіяни просунулися на захід, до Очеретиного. Росія й надалі намагатиметься просувати свої позиції ще більше на Захід.
Однак варто задуматися, чи має літній російський наступ шанси на успіх. Битва під Вовчанськом у Херсонській області показала, що у військовому плані росіянам буде дуже складно це зробити. Можливо, путін дасть наказ, щоб росіяни, якою б не була ціна, йшли на Костянтинівку. У цьому випадку, незважаючи на втрати, вони пробиратимуться далі. Можливо, це буде організовано таким чином.
Проте з військової точки зору битва від Вовчанськом показала, що українці здатні до ефективної оборони. Російська операція була повним провалом. Таким же чином вони намагаються захопити й руїни Часового Яру, звідки попрямують на Константинівку. Це буде неабияк складно, адже українці тримають оборону. Хіба що, дійсно, путін зробить такий політичний крок і відправить дуже велику кількість солдатів. Зараз українці, тримаючи оборону, мають хороші шанси, щоб зупинити росіян. Існує велика ймовірність, що якщо росіяни підуть вперед і їм буде видано наказ захопити Константинівку, це буде настільки погано організована операція, що якби українці атакували російські сили з півночі та півдня, вони могли б навіть їх цілковито відрізати.
Але знов таки з’являється питання: чи зможуть українці накопичити достатньо резервів для проведення такої операції? Якби їм вдалося це зробити, це справді могла б бути українська перемога. Однак передусім це залежить від командирів — вони мають добре організувати проведення такої операції, мають бути резерви десантно-штурмових бригад. Чи є все це?
Хочу згадати слова радника президента Сполучених Штатів Америки з національної безпеки Джейка Саллівана. Нещодавно на спільному брифінгу з керівником Офіса президента України Андрієм Єрмаком у Києві американський високопосадовець сказав, що «задум, розроблений росією і путіним на початку війни, не був виконаний, і ніколи не буде виконаний».
Водночас ми бачимо, як росія укладає новий військовий союз. РФ уклала договір про стратегічне партнерство з Північною Кореєю... У квітні 2024 року росія та Китай підписали новий договір про військову співпрацю. Крім того, москва також розраховує підписати нову угоду про всеосяжну співпрацю з Іраном «в найближчому майбутньому».
Зважаючи на це, чи можемо ми бути впевнені в тому, що «задум, розроблений росією, ніколи не буде виконаний»?
— Я погоджуюся зі словами Саллівана про те, що росія багато втратила геополітично, тому що підписання стратегічної угоди з Північною Кореєю є сигналом відчаю. Якби до повномасштабного вторгнення хтось сказав, що в майбутньому єдиним союзником, від якого путін отримає велику кількість боєприпасів, буде Північна Корея, — яка була бідною державою, яку висміювали, яка є державою-ГУЛАГом, комуністичною, бандитською державою, — то мало хто б у це повірив. Отже, якісь домовленості стратегічного значення з КНДР, а також те, що путін і Кім Чен Ин протягом 15 хвилин махали один одному, коли путін сидів у літаку, залишаючи Пхеньян, — це просто політичне кабаре. Це свідчить про слабкість росії.
Однак чи свідчить ця слабкість, ця ізоляція рф на міжнародній арені про те, що вона не може продовжувати війну? Звісно, ні. Росія продовжує і продовжуватиме вести війну. РФ не в змозі виграти: вона не в змозі взяти Київ військовим шляхом, прорвати фронт, розгромити українську армію. З іншого боку, росія «грає» в тривалу війну з метою втомити Захід і українців. Вона хоче створити ситуацію, сказавши: «Так, можливо, ми не виграли у 2022 році, ми не взяли Київ, але ми консолідували нашу армію у 2023 році, ми надалі перебуваємо на фронті. Можливо, ми не надто просуваємося вперед, але окуповуємо те, що можемо». Я думаю, що в голові путіна існує план щодо того, щоб у 2024 році, скориставшись поточною ситуацією, сісти за стіл переговорів, мовляв, «ви віддаєте нам землю, а ми вам мир». Це, однак, був би дуже поганий сценарій. На мою думку, якщо це станеться, слід очікувати підготовки нової війни з боку росії або чергової операції проти України чи країн Балтії. Чому? Тому що, озираючись на історію, росія завжди так робила. Якщо вона програвала війну, то пізніше ми бачили, як вона завжди намагалася це наздогнати.
26 червня Київський центр Разумкова опублікував результати проведеного з 6 по 12 червня 2024 року соціального опитування щодо оцінки ситуації в країні. На запитання «Чи вірите ви в перемогу України у війні проти росії?» позитивно відповіло 80% респондентів. Серед цих 80% майже половина (38%) вважають, що це станеться протягом одного-двох років.
Якою є твоя думка щодо цього?
— Навіть якщо в Україні з’являться політичні сили, які захочуть вступити в переговори рф на умовах «земля в обмін на мир», які погодилися б віддати частину території, то соціальні дослідження показують, що прихильники таких переговорів, такі політики багато втратять, коли йдеться про підтримку з боку суспільства.
Соціальні дослідження чітко показують, що мета № 1 — перемога. Це, звісно, не означає, що люди не втомилися від війни, тому що вони втомилися... Інакше не може бути, зважаючи на те, як в умовах війни функціонує економіка, як відбувається навчання, як люди страждають від проблем, пов’язаних із відключенням електроенергії тощо. І, звісно, також пам’ятаймо про військових.
Існують, однак, побоювання, що Захід змінить цілі війни швидше, ніж самі українці. Я маю на увазі, що є великий ризик, що може бути, наприклад, Мінськ-3 чи щось подібне. Аби цього не сталося... На Заході можуть сказати: «Ми втомилися від війни. "Ваша" війна нам дорого коштує, а наша економіка до цього не готова, то давайте миритися з путіним». Але який мир би це був? На жаль, частково це був би мир на умовах путіна, який би призвів до ще однієї катастрофи — до чергової війни, наприклад, у країнах Балтії. Тож українці мають рацію, а не Захід.
Запрошуємо послухати розмову у доданому звуковому файлі!
Христина Пічкур