«Перший вагомий крок до "справедливого" миру», «дивовижна зустріч», «потужна подія», «наймасштабніший подібний форум за всю історію», — такі голоси лунають в ЗМІ щодо Глобального саміту миру, який 15-16 червня проходив у Бюрґенштоку.
101 учасник і 78 підписантів спільного фінального комюніке.
«Маємо здебільшого позитивні результати, які мають бути не лише гучними заявами світових лідерів і спільним груповим фото, а й перетворитися на роботу в групах, де будуть розроблені конкретні кроки з метою реалізації перших трьох пунктів "формули миру": це ядерна безпека, продовольча безпека та гуманітарний вимір», — так результати Саміту миру в розмові з Польським радіо для України проаналізував Максим Джигун, політолог, партнер комунікаційного агентства Good Politics.
Тож чи можна вважати саміт успішним?
Христина Пічкур: — Як пишуть ЗМІ, як говорить чимало політиків і експертів, як Глобальний саміт миру у Швейцарії, так і зустріч Групи семи в Італії, стали потужним сигналом для росії, який свідчить про єдність світової спільноти. Коли йдеться про саміт миру в Швейцарії, як президент України Володимир Зеленський, так і низка світових лідерів, наприклад, президент Польщі Анджей Дуда, стверджують, що ця подія може стати початком шляху до миру в Україні. Яку оцінку ви могли б надати?
Максим Джигун: — У світі є понад вісім мільярдів людей, є найкращі спецслужби Великої Британії, є інтелектуальні еліти США, є низка інших країн із фінансовими можливостями, але попри колосальні ресурси, ніхто з них не зміг запропонувати алгоритм закінчення російсько-української війни, який, по-перше, не призвів би до капітуляції України, а по-друге, не маніпулював би міжнародним правом. В умовах такого, скажімо, дипломатичного вакууму, якби Україна не запропонувала свій варіант виходу із цієї ситуації, його б заполонили російські пропагандистські наративи або ж китайські «формули миру», які не мають нічого спільного з інтересами України.
Тому те, що Україна змогла зібрати за одним столом представників майже сотні країн світу, — нехай не всі вони підписали спільне комюніке, але, одначе, вони зібралися в одному місці, щоби вислухати позицію України, — це, безперечно, велике досягнення. Тож ми маємо здебільшого позитивні результати, які мають бути не лише гучними заявами світових лідерів і спільним груповим фото, а й перетворитися на роботу в групах, де будуть розроблені конкретні кроки з метою реалізації перших трьох пунктів «формули миру», запропонованих Україною.
Х.П.: — Дехто говорить, що наступний Саміт миру може відбутися вже восени. Президент Латвії Едґарс Рінкевичс висловив думку натомість, що конференція з пошуку шляхів встановлення миру в Україні може відбутися через рік-два.
Якою є ваша думка з цього приводу?
М.Д.: — Я вважаю, що проводити другий саміт потрібно тоді, коли до нього буде готова передусім Україна. Щоби Україна змогла вийти на цей майданчик і, скажімо, притиснути росію до стінки. Тож здебільшого дату наступного саміту будуть визначати не президент Зеленський, і не міжнародна спільнота, а Збройні Сили України — коли ми почуватимемося настільки впевнено і сильно, коли ми матимемо територіальні здобутки, коли ми (українці — ред.) будемо переважати росіян, якщо йдеться про збройне забезпечення, коли ми будемо бачити, що саме ми можемо диктувати умови. Головний актор в цій історії — Збройні Сили України. Звичайно, важливою є консолідація міжнародної підтримки.
Х.П.: — На Саміті миру 78 країн підкреслили, що територіальна цілісність і суверенітет України повинні поважатися в будь-якій мирній угоді про припинення війни. Чимало провідних політиків, виступаючи з промовою, прокоментували зроблену нещодавно заяву путіна щодо «умов» росії для припинення війни.
Коментуючи заяву кремлівського диктатора, президент Польщі сказав, що це «нищівні, захмарні вимоги».
Радник Білого дому з питань нацбезпеки Джейк Салліван, зі свого боку, зазначив, що пропозиція путіна «порушує фундаментальну мораль і здоровий глузд».
Не пройшов повз слів президента рф також прем'єр-міністр Нідерландів Марк Рютте. За словами політика, ультиматум путіна «демонструє паніку».
На ваш погляд, про що може свідчити заява воєнного злочинця путіна?
М.Д.: — Перш за все, це свідчить про те, що як росія, так і Китай, дуже незадоволені тим, що Україна спроможна збирати навколо себе таке серйозне світове співтовариство, щоб обговорювати закінчення війни на умовах української сторони.
Попри фінанси та пропаганду, дипломатичні зусилля та зусилля спецслужб, яких доклала росія, щоби дискредитувати саміт, ця подія все-таки говорить про те, що вона має значення. Це найкращий контраргумент для критиків, які говорять, що ця зустріч немає жодного змісту.
Х.П.: — Під час саміту від політиків можна було почути незліченну кількість заяв щодо поваги до Статуту ООН, в якому йдеться насамперед про підтримку міжнародного миру і безпеки. Не можна не погодитися, що росія цих положень не дотримується. Однак водночас російська федерація залишається членом Ради безпеки.
Чому у цьому випадку ситуація має односторонній характер на користь росії?
М.Д.: — По-перше, росія без жодних на те підстав закріпила за собою роль правонаступниці Радянського Союзу. Невипадково сталося так, що саме росія привласнила собі фізичні приміщення (дипломатичних установ — ред.) у світі. Це абсолютно незаконна дія. Україна свого часу навіть розпочинала певні ініціативи на рівні ООН задля того, щоби переглянути право росії займати стілець в Раді безпеки ООН, адже це абсолютно не відповідає нормам і демократичним процедурам.
Проблема полягає в тому, що попри відносну легкість, попри можливість позбавлення росії права голосування та взагалі участі в Раді безпеки, ключові країни світу цього досі не роблять, тому що в них бракує політичної волі.
Рада складається із 15 членів, а для ухвалення такого рішення достатньо 9 голосів. Якщо порахувати, скільки з 15 країн є прозахідними, демократичними та проукраїнськими, то голосів, при бажанні, могло би вистачити. Відповідно, ми доходимо до висновку, що немає політичної волі у США, немає політичної волі в інших великих гравців, щоби в черговий раз дратувати росію чи створювати дисбаланс в цій системі протистояння, яка зараз існує.
Х.П.: — У Глобальному саміті миру взяв участь 101 учасник. Це були як лідери країн і урядів, так і представники міжнародних організацій.
На зустріч у Бюрґенштоку були запрошені загалом близько 160 країн. Спочатку свою присутність підтвердили 100 делегацій, але незадовго до саміту стало відомо, що учасників буде більше. Зокрема, на саміті була присутня Саудівська Аравія, яка, як писали раніше ЗМІ, не планувала брати участь в цій конференції.
Що зіграло роль цього важіля, який заохотив долучитися до Саміту миру Саудівську Аравію або теж Бразилію, яка була присутня як країна-спостерігач?
М.Д.: — Як країна, яка, ймовірно, вже восени цього року може прийняти якийсь альтернативний формат, до якого нас (Україну — ред.) схиляють деякі європейські країни, якщо вірити свідченням деяких великих західних медіа, Саудівська Аравія хоче бути конструктивним учасником цього діалогу. Ця країна хоче орієнтуватися в тому, що відбувається і чому важливо закінчувати цю війну.
Те, що Саудівська Аравія чи Об'єднані Арабські Емірати як країни з величезними нафтовими ресурсами, а також спільними інтересами та подекуди цінностями з росіянами, можуть бути беззаперечними сателітами України в закінченні цієї війни, точно вважати не потрібно.
Сьогодні склалася ситуація, в якій чимало країн хотіли би стати підписантами під мирною угодою між росією і Україною. Китай мріяв би це зробити. Це б змогло перевести КНР у статус країни-гегемона, глобального поліцейського. Це те, що сниться і про що мріє Сі Цзіньпін щодня. З іншого боку, очевидно, США були би не проти такої ролі, і я думаю, вони на неї претендують. І, власне, є також треті країни, такі як Туреччина, Саудівська Аравія чи Об'єднані Арабські Емірати, які відчувають, що зараз є шанс перейти із другорівневого гравця до лідера міжнародної політики, геополітичного монстра, який може впливати на ключові війни і інші процеси 21 століття.
Х.П.: — Серед підписантів спільного комюніке — Словаччина та Угорщина, які часто під час ухвалення низки неабияк важливих для України рішень Європейського Союзу висловлюють свій спротив і блокують допомогу.
Чи приєднання до спільної заяви є ножем у спину рф з боку Словаччини і Угорщини?
М.Д.: — Зважаючи на те, що жодна з європейських країн не залишилася осторонь цього спільного комюніке, простежувалась певна загальна лінія для країн Євросоюзу, — і, зрештою, не тільки Євросоюзу, — які погодилися з тим, що війна має закінчитися. Понадто, що ця війна має закінчиться в форматі більш цікавому та потрібному для України, а не для росії.
Угорщина сьогодні добре усвідомлює те, що ця гра у вигляді «золотого квитка», тобто можливості блокування будь-якого рішення на рівні Європейського Союзу чи НАТО, довго тривати не може. Вже неодноразово звучали заяви від європейських лідерів, зокрема від Шольца і Макрона, про те, що потрібно переходити від моделі ухвалення рішень єдиним голосом до моделі кваліфікованої більшості. Це змушує Орбана відчувати, що завершення цієї епопеї недалеке, тому продовжувати навіть на таких майданчиках, як Саміт миру, тягнути цю проросійську, розкольницьку лінію непотрібно.
Х.П.: — Не можу не згадати про ще одну важливу подію, яка відбудеться вже у липні у Вашингтоні — 75-й саміт Північноатлантичного альянсу. Торік під час саміту у Вільнюсі Україна очікувала отримати запрошення на вступ до Альянсу, але цього не сталося.
На що може розраховувати Україна у 2024 році?
М.Д.: — Відверто, я вважаю, що липневий саміт НАТО у Вашингтоні буде просто шоу, спрямованим на те, щоби продемонструвати, наскільки Сполучені Штати Америки, незважаючи на складні геополітичні обставини, героїчно тримають спротив вільного світу проти автократії, і що президент Джо Байден є лідером вільного світу і натівського руху. Для Байдена зараз настає ключовий етап в його політичному житті. Наближається кульмінація — незабаром ми дізнаємося, чи це людина, яка увійде в історію як президент, якого двічі обирали в дуже непрості часи, чи це людина, яка втратила кредит довіри і поступилася своєму головному, мабуть, за останні десять років свого політичного життя, противнику.
Я думаю, що радикальних зрушень з приводу України на саміті НАТО очікувати не варто. Скоріш за все, будуть формулювання про «дуже глибоку стурбованість».
Найпозитивнішим у цій ситуації, однак, є те, що Україна нарешті позбавилася такого ярма, як план дій щодо членства, який був щорічним і який поновлювався нескінченну кількість разів черговими завданнями для України. Тепер ми маємо конкретні п'ять блоків реформ, що стосуються модернізації держави, після виконання яких питань до України з точки зору готовності вступу до НАТО не повинно бути.
У Вашингтоні чекаємо, вочевидь, на черговий пакет допомоги від США та інших ключових союзників. Можливо, до цього моменту в українському небі з'являться винищувачі F-16. Можливо, ми почуємо рішення про надання дозволу Україні бити на відстань більш ніж 300 кілометрів вглиб росії. Це, я маю сказати, мало би дуже прикладне і важливе значення. Можливо, навіть більше, ніж черговий жест «стурбованості» наших партнерів з приводу майбутнього України в Північноатлантичному Альянсі.
Запрошуємо послухати інтерв’ю у доданому звуковому файлі!
Христина Пічкур
