«Разом ми допомагаємо Україні виграти війну. Ми — команда польських волонтерів, які підтримують українських військових та медиків, які воюють на передовій».
«Ми» — це польський фонд React. Завдяки підтримці та пожертвам волонтери фундації організовують цільові збори для закупівлі дронів, автомобілів, ліків, приладів теплового та нічного бачення та навіть мініескаваторів, що допомагають українцям перемогти у війні.
«Українці захищають не лише свою країну, а й опосередковано Польщу від путінської агресії. Безсумнівно, якби Київ упав на початку війни, російські війська вже стояли б на кордоні нашої країни. Тому підтримка українців, які борються за втрачені у злочинній війні землі, є надзвичайно важливою для безпеки Польщі та Європейського Союзу», — читаємо на сайті фонду React.
Спілкуємося із Яцеком Данільчуком, почесним головою й засновником фонду React.
Пане Яцку, коли і як Ви та ваш фонд розпочали допомагати Україні? Що стало стимулом особисто для Вас?
— З першого дня повномасштабного російського вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року спільно зі знайомими ми організували збір коштів в Інтернеті, що полягав у проведенні аукціонів речей. Увесь дохід від цих аукціонів йшов польським фондам, які вже тоді допомагали біженцям з України. Протягом місяця вдалося зібрати велику суму, майже 700 000 злотих, і її було розподілено між великими організаціями, які допомагали Україні.
Однак ми швидко дійшли висновку, що хочемо долучитися безпосередньо до допомоги. Ми збирали гроші онлайн і разом з іншими організаціями їздили в Україну, щоб самим доставити допомогу. Спочатку це була допомога цивільним, але націлена переважно на лікарні.
З часом ми дійшли висновку, що хочемо допомагати насамперед військовим. Це виходило з простого переконання, що українська армія стоїть на захисті держави і де-факто не дозволяє росіянам захоплювати далі українські землі. Нам дуже важливо було підтримати військові формування, які є і щитом, і клинком, спрямованим проти агресора. У 2022 році, в листопаді, ми вперше виїхали в Україну і тоді, наскільки я пам'ятаю, доїхали лише до Запоріжжя. А вже в січні ми возили допомогу в Бахмут, у військові частини, й перевозили в основному все, що фонд міг перевезти: авто, дрони, цивільне обладнання, яке дуже необхідне солдатам і яке може придбати кожен цивільний.
У травні 2023 року ми заснували власний фонд, фундацію React, і відтоді, вже як власне організація, ми закуповуємо допомогу, збираючи гроші й доставляємо її безпосередньо на передову військовим підрозділам.
Цікаво, що ваш фонд вибрав саме таку форму збору коштів, тобто онлайн-аукціони речей. І вже потім переказування коштів на допомогу, причому іншим організаціям.
— Ми помітили просте явище. Люди були більш готові віддавати навіть великі суми грошей, якщо вони могли отримати щось за це, наприклад, якийсь предмет, книжку, гру. Але були теж дуже цікаві онлайн-аукціони, під час яких, наприклад, люди могли придбати чийсь вільний час.
Говорилося, що той, хто пожертвує найбільшу суму грошей на допомогу Україні, зможе, наприклад, провести із цією людиною вісім годин і за цей час вони зможуть обоє сходити на каву або, наприклад, помити комусь вікна. Тож іноді ці аукціони були дуже креативними. Люди були готові долучатися та надавати фінансову допомогу, коли могли щось цікаве виграти на аукціоні.
Пане Яцку, який вигляд має діяльність фонду сьогодні? Ви згадували, що спочатку допомагали як цивільним, зокрема лікарням, так й військовим?
— Зараз майже 100 відсотків нашої допомоги йде армії і ще бойовим медикам. Ми просто виходили з того, що армія зараз найбільше потребує допомоги. Ми надаємо цю допомогу в першу чергу в Донецькій області, інколи в Запоріжжі, також під Харковом, тому що на півночі теж ведуться бої, там також військові підрозділи потребують допомоги. Я був позитивно здивований тим, що польське суспільство підтримало наш хід думок. Ця гра — безкомпромісна. Українська армія отримує підтримку, бо її підтримують такі організації, як наша, але й підтримують держави, зокрема Польща. Але якщо армія не зможе захистити країну, то решта допомоги, яка вже надана, або яка надійде, фактично буде втрачена. Адже тільки армія є гарантом того, що Україну вдасться захистити.
А які запити від українських військових ваш фонд отримує у першу чергу? Чого передусім оптребують українські захисники?
— По-перше, відбулися дуже цікаві зміни, тому що, як пригадую, рік тому найбільше запитів від підрозділів ЗСУ були на автомобілі та дрони. Наразі це дещо змінилося, тому що, хоча автомобілі та дрони все ще дуже потрібні, ми отримуємо набагато частіше запити, наприклад, на придбання глушилок сигналів для дронів.
Крім того, наша оргнаізація, мабуть, виступила першою із цією цікавою ініціативою, а саме — закупівлею екскаваторів. Малих екскаваторів, які можна направити близько до лінії фронту. Вони там потрібні для побудови окопів.
Отже це нові запити, які з’являються протягом останніх кількох місяців. Звісно, як завжди, ми веземо і турнікети, які постійно потрібні на фронті. Крім добре відомих турнікетів CAD, які дуже цінуються, ми купуємо сертифіковані українські джгути-турнікети «Дніпро». Тому, коли ми в Україні й перш, ніж поїхати на Донбас, заїжджаємо в Дніпро та купуємо турнікети цієї компанії.
Пане Яцку, а чи важко сьогодні допомагати Україні? Чи вдається мобілізувати польське суспільство на підтримку українців? Бо поширюється багато наративів про так звану втому, моральне та фінансове виснаження...
— Я вважаю, що якщо хтось й має право відчувати втому, то це, мабуть, не Польща, а Україна. Тому я завжди всім кажу, що ми не маємо права відчувати втому, ми повинні продовжувати допомагати, і ми досі це робимо.
Звичайно, перша хвиля допомоги у 2022 році була дуже великою. Сьогодні гроші не збираються так легко й швидко, як це було два роки тому. Однак я не можу сказати, що зібрати цю допомогу дуже важко, тому що польське суспільство, всупереч тому, що любить наголошувати російська пропаганда, використовуючи різні типи дезінформації та створюючи напругу між Польщею і Україною, весь час готове допомагати Україні. Нам вдається збирати кошти так, що раз на кілька місяців ми купуємо і виїжджаємо гуманітарним конвоєм, купуючи автомобілі, безпілотники, іноді екскаватори, й перевозимо всю цю техніку й обладнання українським бригадам.
Тому я б не сказав, що польське суспільство не хоче допомагати чи втомилося. Як я вже зазначав, я вважаю, що у мене немає причин для втоми, тому що тягар боротьби та захисту не лише України, а й Європи лежить на українцях. Отже, підсумовуючи свої слова, я б сказав, що ні, польське суспільство і польський уряд весь час допомагають Україні і будуть допомагати.
Російська пропаганда дуже активна передусім у всесвітній павутині, вона широко присутня у Польщі зі своїми спробами посварити поляків й українців. Росія розраховує на так звану втому від війни серед країн Заходу, вона поширює й підживлює ворожість до українців, поширює сумніви щодо сенсу допомоги Україні серед польського суспільства, намагається впливати на погіршення ставлення до українських мігрантів, використовуючи для цього, зокрема, наболілі теми у наших відносинах, історію або соціальну тематику. Усе це поволі нагромаджується, частина суспільства, на жаль, споживає цю отруйну фальшиву російську пропаганду й дезінформацію. Іноді політики її підхоплюють, свідомо чи несвідомо... Як нам протистояти цим ненависницьким і часто шовіністичним російським наративам?
— Є стара приказка, що якщо невідомо про що йдеться, то йдеться або про політику, або про гроші.
У даному випадку багато про політику, і мені здається, що в цій політичній сфері політики з обох сторін повинні виявляти і розв’язувати проблеми, які виникають. За ці два роки, звичайно, або знову піднімають чи реанімують ті проблеми чи теми, які підігріває російська пропаганда, або ж з’являються зовсім нові. Поки ми співпрацюємо один з одним, російська пропаганда матиме великі проблеми з тим, щоб якось порушувати ці суперечливі питання або навіть доводити їх до крайнощів у соціальних мережах. Наприклад, нещодавнє рішення щодо ексгумації на Волині та в Східній Галичині було дуже схвально сприйняте не лише політиками, а й передусім громадськістю. Це, певним чином, вибиває зброю цієї російської дезінформації та пропаганди. Треба на постійній основі розв’язувати проблеми, що виникають. Не залишати все на закінчення війни, а постійно говорити про те, як вирішувати проблеми, які виникають.
Також важливо, щоб ми інформували суспільство, що ця російська пропаганда працює і що кожен реципієнт соціальних мереж може визначити, що правда, а що брехня. Хоча б спробувати перевірити інформацію, яка дуже часто з’являється в соцмережах і є неправдивою.
Тому на політичному рівні найкраще говорити про поточні проблеми і не залишати їх на майбутнє, а вирішувати зараз. А на соціальному рівні — інформування, перевірка та верифікація того, що з’являється в медіа. І підходити треба до цього з великою часткою критики, тому що ми чудово усвідомлюємо, що тут діє ефект масштабу. Російська дезінформація базується насамперед на масовому тиражуванні брехні.
І це мають усвідомлювати як люди в Польщі, так й в Україні, тому що ми знаємо, що ця пропаганда працює в обох наших країнах. В Україні, порушуючи антипольські теми, в Польщі — антиукраїнські. І, на жаль, вони дуже хороші й дуже ефективні в цьому, але якщо ми це усвідомлюватимемо, то фактично виб’ємо зброю з їхніх рук.
Пане Яцку, а що під час Ваших подорожей в Україну Вас найбільше мотивує і приносить задоволення від Вашої волонтерської діяльності? І чи траплялося щось, що могло демотивовувати Вас надалі допомогати Україні?
— Безумовно, нас позитивно налаштовує радість солдатів від отриманої техніки чи обладнання, коли ми бачимо посмішки на їхніх обличчях і подяку, простий потиск руки і твердження, що це нам обов’язково стане в нагоді. Ось за що насправді ця гра ведеться з нашого боку.
За те, щоб хлопці були задоволені, раді, що вони отримують те, що буде для них цінним, що врятує життя чи буде використане на полі бою. Це ті речі, що тішать та мотивують нас. Але цікаво, що у нас немає ситуацій, які б демотивували нас....
Але чи під час поїздок Ви помічаєте погіршення настроїв серед населення, чи бачите розпач або погіршення духу серед українських військових? Це ж все-таки може впливати і на ваш психологічний стан, як тих, хто возить цю допомогу в Україну, адже ви вірите, що вона там вкрай необхідна, і що ви таким чином теж долучаєтеся до нашої спільної перемоги...
— Так, ми бачимо зміну в настроях за ці понад два з половиною роки. Але не хочу сказати, що ці настрої змінилися на гірше чи на негативні серед солдатів. Напевно солдати втомилися. Це пов'язано з досить обмеженими ротаціями.
Хочу підкреслити, що буквально два місяці тому ми спілкувалися з «Дерою», одним із військових, якому ми допомагаємо майже два роки. «Дера», який захищає Курахове, скзав щось таке: «Звичайно, я дуже втомився від цієї війни, але я нікуди не збираюся». Він тримається тієї позиції, що буде захищати свій визначений відрізок. А тому я скажу, що моральний дух високий, принаймні в цих розмовах з нами.
Проте ми також бачимо втому цих бійців і втрати. Були теж випадки, коли ми привозили допомогу конкретним військовим, яких уже немає на цьому світі, бо вони, на жаль, загинули, захищаючи Україну. Наприклад, у листопаді 2022 року, коли ми їхали вперше і наш візит припав на визволення Херсона, пам’ятаю, як ми святкували з солдатами, які були впевнені, що за кілька місяців війна закінчиться і закінчиться зі звільненням усієї території України.
Зараз їхні обличчя більш похмурі. Військові, коли ми їх питаємо, що їм привезти, відповідають, що найкраще – вантажівку солдатів. Вони усвідомлюють, що коли вони воюють, коли захищають Україну, значна частина українського суспільства, молодих чоловіків, перебуває у Варшаві, Берліні чи Відні. Вони про них так трохи жартома, трохи іронічно кажуть, що це «батальйон Варшава» або «бригада Берлін». Отже це радше питання виснаження, втоми солдата і його обмеженої кількості, а не пригнічення.
Пане Яцку, а що Ви можете відповісти тим, хто вважає, що Україні не варто допомагати?
— Уже два роки я спостерігаю безперервну допомогу як від польського суспільства, звичайно, сьогодні вона менша, так й від польського уряду.
І я роблю просте припущення, що як на політичному, так й на суспільному рівні ми допомагаємо Україні не чинити опір росії, яка традиційно завжди була загрозою для Польщі, а ми перекладаємо цю кальку із ситуації, коли Польща неодноразово зазнавала нападів росії, на Україну. Сильна, демократична Україна в Європі є інтересом як Польщі, так й України. Тому нам потрібно допомагати Україні, щоб де-факто допомагати Європі.
Безумовно, і це здається мені ключовим, якщо ми дозволимо росії реалізовувати свою імперську політику абсолютно безкарно, а таким актом є напад на Україну, ситуація може повторитися через кілька років в іншому кутку Європи, чи то в країнах Балтії, чи в Польщі. Тому я вважаю, що, допомагаючи Україні, поляки допомагають і собі. Тому цю допомогу потрібно продовжувати».
Пане Яцку, на завершення скажіть, як можна підтримати фонд React?
— Ви можете підтримати фонд React через сайт Zrzutka. Все, що вам потрібно зробити, це ввести Fundacja React Zrzutka в будь-якій пошуковій системі. Зараз ми проводимо третій збір для наступної поїздки, яка відбудеться на початку листопада.
У нас також є соціальні мережі Facebook, Instagram і платформа X.
У нас є дуже просте правило. Ми доставляємо обладнання безпосередньо у підрозділи і працюємо так, що не отримуємо за це абсолютно ніякої винагороди. Ми — волонтери. Потім ми прозоро представляємо всі наші витрати у формі фотографій, рахунків-фактур і рахунків на нашому вебсайті, на сторінці збору коштів та в наших соціальних мережах.
Дякую, пане Яцку, Вам та вашому фонду, Польщі, польському суспільству за допомогу Україні, українським військовим. Разом ми обов’язково переможемо нашого ворога. І дякую Вам за розмову.
— Я також дуже дякую за розмову. Мені здається, що ця подяка має бути взаємною. Я теж дуже дякую передусім всім тим українцям, з якими я познайомився і які захищають Україну, й де-факто є форпостом захисту Європи. Я бажаю їм усім всього найкращого, здоров’я та успіхів на фронті.
Тарас Андрухович