Кремлівська пропаганда і дезінформація після початку повномасштабної війни Росії проти України обрала Польщу, як одну зі своїх пріоритетних цілей. Воно і зрозуміло, позаяк Варшава є одним зі стратегічних партнерів Києва у боротьбі з російською агресією.
Спектр сюжетних тем цієї дезінформації вкрай широкий: ширення брехні про привілейований статус українських біженців, і українців загалом у Польщі; використання важких сторінок минулого з метою розпалювання ненависті серед поляків щодо українців; переконування, що військово-фінансова підтримка Варшави є марною, бо Росію не перемогти, а Україна глибоко скорумпована держава, яка має штучний характер тощо.
Проте одним з головних сюжетів російської дезінформації, якому Кремль надає особливу вагу, є нарратив про нібито плани Польщі захопити Західну Україну. Ця дезінформація не діє у вакуумі, позаяк серед поляків є дуже поширеною ностальгія з так званими східними Кресами, тобто землями, які входили до складу ІІ Речі Посполитої. Головний месидж російських пропагандистів до поляків можна представити так: «Львів-це польське місто, яке може і повинно повернутися до Польщі». Тим часом українців вони лякають: «поляки хочуть забрати вам Львів». Ба більше, сам Путін про це говорить відкритим текстом. Це фрагмент виступу російського диктатора від 21.07.2023 року на засіданні Ради Безпеки РФ.
Зараз вогонь війни посилено розпалюється, в тому числі використовуються амбіції лідерів деяких східноєвропейських держав, які вже давно перетворили ненависть до Росії і русофобію в свій головний експортний товар, в інструмент своєї внутрішньої політики. А сьогодні вони хочуть погріти руки на українській трагедії. У зв’язку з цим, не можу не прокоментувати те, про що було вже сказано та прокоментувати повідомлення, котрі з’явилися в пресі, про плани створення такого собі польсько-литовсько-українського з’єднання. Тобто, мова не йде про якесь збіговисько найманців. Їх там достатньо і вони знищуються. Мова йде саме про регулярне, згуртоване і оснащене військове з’єднання, яке планують використати в бойових діях на території України, в тому числі нібито для забезпечення безпеки сучасної Західної України. А, по суті, якщо речі називати своїми іменами, то йдеться про його використання для подальшої окупації цих територій. І ця перспектива очевидна. Якщо польські частини, наприклад, ввійдуть до Львова, ввійдуть на інші території України, то вони там і залишаться. Причому, залишаться назавжди. І в цьому, до речі, не буде нічого нового.
Як працює російська дезінформація і пропаганда щодо творення образу неоімперської Польщі і її нібито наміру захопити Західну Україну, які її механізми і вплив.
Про це мені розповів професор Роберт Кусьнєж, науковий співробітник Поморського університету в Слупську. Вже скоро вийде друком його книжка «Перший рік повномасштабної війни. Образ Польщі в російських прокремлівських медіа у зв’язку з агресією Росії проти України».
Коли йдеться про механізми, про які Ви тут сказали, то найкоротше можна сказати, що цей пропагандистський механізм дуже простий. Тут по колу повторюється та сама брехня про те, і не визнається те, що нічого не підтвердилося з раніше заявлених речей. Тобто, наприклад, коли росіяни організовували свої псевдореферендуми на окупованих українських територіях, вони заявили, що Польща також готується до проведення референдуму у справі, безумовно, про приєднання до неї Львова. Коли нічого такого не сталося, адже не могло статися, це був цілковитий абсурд, то з’явилася чергова брехня, наприклад, про начебто дату входження Польщі до Львова, і таких дат було щонайменше декілька. Коли жодна з них не підтверджувалася, що вигадували чергове одкровення, і так раз за разом. Наприклад теж показували мапу поділу України, стверджуючи, що її розробили у Польщі. (Російська – прим. ред.) пропаганда й до сьогодні так стверджує, її публічно обговорюють, показують по телевізору, тоді як насправді це була мапа Жириновського, надіслана до Варшави, а також до Будапешту і Бухаресту 2014 року.
Експерт звертає увагу на черговий елемент російської дезінформації, яким є безперервна маніпуляція із висловлюваннями польських політиків, коли їх представляли як безпосередні декларації про нібито польські територіальні претензії щодо України.
Тут можна, наприклад, згадати, про маніпуляції зі словами президента Анджея Дуди про начебто відсутність кордону між Польщею та Україною. Президент, безумовно, казав про інтеграцію України до західних структур, натомість росіяни це представили так, що не буде кордону. Позаяк Польща нападе на Україну. Чи вигадано, наприклад, що тогочасний польський прем’єр Матеуш Моравєцький начебто прямо запропонував президентові України, цитата, «перехід під польський протекторат». І так можна було б ще багато таких прикладів наводити.
Роберт Кусьнєж підкреслює, що російські пропагандисти часто плетуть такі нісенітниці, що ніхто, ніколи, маючи здоровий глузд, ані в Польщі, ані в Україні в щось таке не повірить. Натомість росіяни в абсолютній своїй більшості вірять у найбільш неймовірні речі.
Вершин абсурду було досягнуто у програмі (я її не називатиму, аби не рекламувати), її веде внук В’ячеслава Молотова на дуже популярному російському каналі. І там продемонстрували так званий доказ експансивних польських планів щодо захоплення Львова. Він, як на мене, навіть для російської пропаганди був більш ніж абсурдний, отже показали матеріал із польськими солдатами, що маршерували і співали традиційну польську військову пісню «Przybyli ułani pod okienko» ( в перекладі з польської „Приїхали улани під віконце”). Як відомо, в одному з куплетів цієї традиційної пісні, написаної ще 1914 року, є приблизно такий текст: «А з Вільна шлях готовий, веде прямісінько до Львова». Отже, шановні панство, Львів так як майбутня мета польських вояків був представлений у одній з провідних російських публіцистичних або, скажімо, псевдопубліцистичних програм, і там відбулося насправді серйозне обговорення на цю тему.
Отже, я би ще хотів підкреслити, що тема, про яку ви тут згадали, про польські територіальні претензії щодо України, що начебто існують, а насамперед ідеться, звісно, про Львів та колишні східні воєводства, тобто теперішню Західну Україну, але теж часом кажуть про терени на схід від кордону, визначеного Ризьким договором, тобто про терени, що входили до складу Речі Посполитої Обох Народів – це була найчастіше експонована у російській пропаганді тема, тема, безумовно, брехлива та спрямована проти Польщі під час війни, що триває.
Я би ще хотів тут (сказати – прим. ред.) про наступне. Я підготував і, зрештою, вже віддав до друку свою монографію про те, як в Росії представляють Польщу у зв’язку із теперішньою війною, і питанню про цю вигадану анексію Львова присвятив майже половину цього тексту. А це просто наслідок інтенсивності та експозиції цього мотиву в російських мас-медіа. Тому це справді, можна сказати, дуже виразно присутня тема. Під час першого року (повномасштабної – прим. пер.) війни ця тема з’являлася практично що кілька днів. Зараз ці мотиви у російських ЗМІ дещо слабші, тож і цей мотив менш помітний, можна так сказати.
Проте і сам Путін вкрай часто педалює тему нібито існуючих планів Польщі анексувати Західну Україну, подаючи свою дезінформацію під псевдоісторичним соусом агресивної Польщі часів міжвоєнного періоду і також в часи безпосередньо після І світової війни, нагадуючи про боротьбу за Львів у 1918-1919 роках між українцями і поляками, а також анексію про поляками Вільна у 1920 році. Про агресивні плани Варшави заявляє директор Служби зовнішньої розвідки РФ Сєргєй Наришкін. Тобто, цей фейк про експансіоністичні плани поляків є вкрай важливими для Путіна і його камарильї. Професор Кусьнєж:
Так-так, Ви маєте рацію. Путін на зустрічі з істориками, як пам'ятаю, саме у 2022 році на засіданні цього клубу «Валдай» про це, власне, говорив. Але він також говорив про це ще до вторгнення. Й не лише Путін. Ви щойно згадали тут про Сєрґєя Наришкіна. Ви можете тут навести Дмітрія Медведєва, Пєскова та багатьох інших, не кажучи вже, звичайно, про всю ту пропагандистську машину. Вони постійно нам про це нагадують.
Однак, пане редакторе, мені здається, що питання повернення Львова через очевидну абсурдність цієї тези з польської чи української точки зору, використовується росіянами радше для внутрішнього вжитку. Тобто, на мою думку, воно більше адресоване російській аудиторії. Водночас цей меседж непослідовний. Тобто, з одного боку, підкреслюється те, про що ви щойно згадали, цитуючи Путіна, що Польща готується до анексії Львова. Чому це робиться? Отже, з одного боку, вони намагаються обґрунтувати те, що говорить і Путін, тобто обґрунтувати штучність державотворення України. Тобто, російському глядачеві нав'язується думка, що оскільки Польща нібито хоче забрати собі Львів і колишні східні прикордонні території, тоді й поготів Росія, як підкреслюється, має право на те, аби забрати свої, за їхніми словами, території на сході і півдні України. Не кажучи, звичайно, про раніше анексований Крим.
З іншого боку, чим Путін також займався, робляться спроби залякати Польщу, що вона готується до розділу України, аби отримати втрачений із розпадом Речі Посполитої наприкінці XVIII століття статус наддержави. При цьому Росія лицемірно подається як сила, яка може цьому протистояти. Тобто Росія, згідно з тією ж пропагандою, може захистити Україну від Польщі. Іншими словами, це єдина сила, яка може зупинити тут Польщу.
З іншого ж боку, як я вже казав при нагоді першого мотиву, це, по суті, я би сказав, заохочення Польщі. Зрештою, не тільки Польщі, тому що тут говорять про те, що угорці готуються, що румуни готуються. Я навіть якось чув, як один російський пропагандист сказав, що навіть Молдова готується до анексії частини України.
На мою думку, якщо ми говоримо про оті польсько-українські історичні події, то контекст Львова, здається, не має великого значення. Тут, коли йдеться про оте минуле, я би радше львівське питання розглядав у контексті російського імперського комплексу. Ви вже частково згадували про фантомні болі, адже в Росії Польщу постійно називають головним русофобом Європи, який так і не змирився з втратою свого статусу наддержави. Ну, а зараз, мовляв, Польща просто намагається використати ситуацію, щоби зміцнитися не лише за рахунок України, але й за рахунок Росії.
Чи можна цілковито нехтувати російською дезінформацією серед поляків, яка намагається розбурхати в польському суспільстві ідею про те, що Львів і західні області України можуть колись стати частиною Польщі? Роберт Кусьнєж:
Мені здається, що, як я вже сказав, ця тема просто більше адресована внутрішньому глядачеві. Мені здається, що це настільки абстрактний сценарій, що він просто неможливий. Я також хотів би тут підкреслити, що це не так, що в російських ЗМІ, в російській пропаганді всі одноголосно стверджують, що Польща рано чи пізно візьме участь у так званому поділі України. Я не хотів би тут наводити імен, але є щонайменше один журналіст, який з'являється в головних російських ЗМІ, який просто каже, що це міф, що це все якась повна нісенітниця, і що не треба сприймати цього всерйоз, тому що геополітична ситуація зовсім інакша. Я повторю те, що казав раніше, що йдеться радше про те аби спрямувати цю пропаганду на внутрішній ринок. Тобто, аби, з одного боку, показати пересічному росіянину, що росіяни не роблять нічого такого, про що інші сусіди України принаймні не подумали б. А з іншого боку, як я вже казав, саме такими діями вони підігрівають тривогу темою Польщі.
Як відомо, Росія активно використовує тролів для просування своїх нарративів в різних країнах. Як ця справа виглядає у випадку справи про яку тут мова? Ось що про це каже експерт.
Безперечно, це факт, що існує багато так званих ферм тролів, російських тролів, які використовують різні питання, аби намагатися зіпсувати українсько-польські чи польсько-українські відносини. Це беззаперечний факт. Однак, що стосується цього конкретного питання, оскільки ми говоримо тут про звинувачення на адресу Польщі, що вона начебто готується до анексії Львова, то мені здається, що це не має і не матиме жодного негативного впливу на польсько-українські відносини, тому що ніхто не сприймає цього серйозно ані в Польщі, ані в Україні. Як я кажу, це, на мою думку, настільки абсурдно, що сама ця тема, як би сильно її російські тролі не підігрівали, не знайде багатьох прихильників у нашому суспільстві. Звичайно, знайдуться якісь маргінали, які, можливо, будуть піднімати це питання, але я би цього не перебільшував. Скоріше, мені здається, що до цього дійсно треба ставитися як до досить маргінального питання.
Прокоментувати проблему російської дезінформації щодо прагнення Польщі забрати собі Західну Україну і Львів я попросив професора Анджея Новака з Яґеллонського університету. Він також очолює дослідницьку групу в Польській академії наук з вивчення російського імперіалізму.
Це не лише дезінформація, але також «активні заходи», як це означають російські спецслужби. Тобто, це активізація агентури на території Польщі і спроби втягнути в цю справу також частину польського політичного класу. Ці люди не обов’язково мусять бути російськими агентами, але тими хто піддається на дезінформаційні операції. Прикладом тут може послужити нещодавня заява Ґжегожа Брауна, європосла від партії «Конфедерація». Здається це вперше хтось з польських політиків заявив подібне. Він заявив, про державний інстинкт в Польщі скористатися пропозицією чи візією, яку креслить Владімір Путін і взяти участь в поділі України. Це цілковите божевілля і це ще м’яко кажучи. І говорю це з повним задоволення, що цей голос залишається цілковито ізольованим. Навіть такий впливовий часопис в так би мовити «національно-реалістичних» колах, як вони себе люблять називати, як журнал «Do Rzeczy», який дуже критичний щодо України, щодо польської допомоги, радикально і рішуче відмежувався від цієї заяви. Отже, як бачимо ці дії, про які тут мова мають свій вплив, але на щастя це вплив на меншість, на маргінальну частину польської політичної сцени.
Тут варто наголосити, що Ґжегож Браун, який є одним з лідерів крайньоправої партії «Конфедерація», не раз відвідував Москву. Зокрема, Браун бачився там з російським журналістом Лєонідом Свірідовим, якого видворили з Польщі у 2015 році у зв’язку з підозрою, що він є агентом ГРУ. Російську столицю й інші російські міста також відвідували близькі співробітники Брауна Влодзімєж Скалік і Аґнєшка Півар, яка не раз виступала в ролі коментатора російського агентства «Sputnik». Ці візити оплачувалися з кремлівських грошей Фонду підтримки публічної дипломатії імені. А. Горчакова.
Щодо згаданої професором Новаком заяви Брауна про Львів, то мається на увазі його пост в соцмережі Х з коментарем, щодо планів Путіна поділити Україну і вирішувати долю щодо західної частини спільно з сусідами Польщею, Угорщиною і Румунією.
«Вони гідні уваги. Польські державники повинні без забобонних страхів брати до уваги різні сценарії», - написав євродепутат від «Конфедерації», широко відомий своєю радикальною антиукраїнською позицією.
Проте Браун не обмежився лише цим постом, а пішов далі. Пропоную послухати його коментар, який розмістив в Youtube канал Mario PL 1.
Я, ймовірно, погоджуся на те, щоб польський солдат подбав про лад і порядок на вулицях Львова. Я відкритий на дискусію. Якби це від мене залежало, то я б вже давно вже попросив наших вождів, щоб вони підготували документацію, яку можна було представити на засіданнях, звичайно таємних засіданнях, політичного чинника. Представити за і проти, ризики, можливості і кошти. Я охоче буду обдумувати таку можливість щодо Львова.
Взагалі треба сказати, що не можна заперечувати факт, що подібні заяви знаходять своїх прихильників в Польщі. Складно з високою долею вірогідності говорити про якусь статистику, але можна тут звернутися до одного контроверсійного дослідження, хоча йому вже майже 20 років. Проте воно досить показове.
В 2007 році агентство «Pentor» на замовлення тижневика «Wprost» провело соцопитування серед поляків щодо їх ставлення до колишніх територій ІІ Речі Посполитої, які в Польщі окреслюються східними Кресами і сьогодні входять до складу України, Литви та Білорусі. На питання «Чи ти вважаєш, що колишні східні Креси з Вільном і Львовом є й надалі польськими землями» аж 52% респондентів відповіли ствердно, 30,3% сказали «ні», а 17,5% не окреслилися з позицією. А на питання «Чи ти жалкуєш, що Вільно і Львів вже не належать до Польщі» ствердно відповіли 57,9% опитаних, заперечливо 24,4%, не окреслилися з позицією 17,7%.
Наскільки вдалося встановити, подібного роду досліджень не було проведено вже після 2007 року, але незаперечним фактом є сильна ностальгія за втраченими землями на сході, польська національна свідомість просякнута міфом Кресів, як втраченого раю і колиски польської культури. Це дає широке поле для діяльності Кремля задля роздмухування реваншистських і антиукраїнських настроїв у Польщі, а також з метою ширення страхів серед українців на тему нібито планів Варшави повернути собі втрачені землі, які сьогодні є західними областями України.
Ось як цю проблему бачить професор Новак:
Поза сумнівом, культурна спадщина того, що більша частина з нас в Польщі називає Кресами, є величезною і вкрай важливою для польської культури. Адже немає польської культури без Міцкевича і Монюшка. Її немає без того місця, яке займав в історії польської культури чи то Львів чи Вільно. Живучість цього міфу не видається нічим дивним, а ні чимось несхвальним. Проте поєднання цього з якоюсь ідеєю ревізіонізму є маргінальним явищем, про що вже я сказав раніше. Треба також зазначити, що соціологічне дослідження 18-літньої давності дуже мало можуть служити як джерело інформації про стан умів поляків в 2024 році, на порозі 2025 року.
Я собі пригадую досить широке дослідження власне за 2007 рік щодо пам’яті про Катинь. І вийшло, що десь близько 40% польських респондентів стверджували, що невідомо, хто кого вбив, а частина говорила, що в Катині поляки вбили євреїв. Це був такий час, що тоді говорилося лише про злочин в Єдвабному, про інші аспекти польської історії. Підкреслювалася тоді потреба якогось порозуміння з Росією. Тоді уряд на чолі з Дональдом Туском працював над тим, щоб порозумітися з Путіним. Тоді власне були такі результати дослідження. Тому мені здається, що цікаво було б провести зараз дослідження на тему того, наскільки пам’ять про спадщину Кресів жива і наскільки вона впливає на ставлення до України. Адже одна справа сказати, що прекрасним був польський Львів перед війною чи в часах давньої Речі Посполитої, чи в австрійські часи, а що інше говорити, що було б добре, щоб Львів знову був польським містом в 2025 році в політичному сенсі. Мені здається, що немає зв’язку між цими двома реченнями.
Натомість, так як Ви сказали на культурній пам’яті і спогадах про Креси путінська пропаганда будує образ, про який Ви питаєте, образ поляків-ревізіоністів.
Проте плекання пам’яті про Креси, культ польського характеру цих земель серед українців викликає тривогу і непокій. Десь там, в підсвідомості є побоювання, що з часом поляки можуть в перспективі навіть кількох десятиліть будуть прагнути заволодіти цими територіями, що, можливо, колись в Польщі до влади прийдуть люди покрою Ґжегожа Брауна. Професор Новак такої загрози не бачить:
Мені здається, що Ґжегож Браун ізольований навіть в середині своєї партії. Тому я б такої загрози зараз не вбачав би. Водночас треба не забувати, що російські спецслужби працюють не тільки з польським суспільством, але мають ще більш широке поле для діяльності в українському суспільстві, і це з одної очевидної причини. Українське суспільство значно довше безпосередньо перебувало під пануванням Росії, під пануванням Совєтського Союзу з центром в Москві. І тому в цьому випадку легше сіяти страх та дезінформацію, що має посварити українців із сусідами. Тому ми не можемо забувати про цей сталий елемент дій російських спецслужб. Головна мета – це не допустити зближення поляків та українців попри ці величезні суспільства польського суспільства прийняти всіх тих українців, хто потребує допомоги. Українське суспільство жертовно бореться за свою справу, але фактично також захищає інші народи, яким загрожує російський ревізіонізм.
В продовження теми варто звернути увагу, що не так давно, Головне управління розвідки України заявило про стратегічний план Росії знищити українську державність як таку. Йдеться про документ розроблений міністерством оборони РФ, який охоплює часову перспективу до 2045 року. Він свідчить про те, що в Кремлі хочуть поділити територію України на три частини.
У відповідності до цього плану, Москва розглядає Луганську, Донецьку, Запорізьку, Херсонську області та Крим як інтегральну частину РФ. Іншу частину України в документі окреслено як «проросійське державне утворенням» з центром в Києві і в складі центральних, північних та південних областей.
Західні терени України кремлівські планісти визначили як «спірні території», доля яких, за задумом авторів документа, має вирішуватися в ході переговорів між Росією та сусідніми країнами – Польщею, Угорщиною та Румунією. Професор Новак коментуючи ці плани Росії твердо зазначає, що росіяни в жодному випадку не можуть розраховувати на участь Польщі в своїх загарбницьких намірах:
Польща ніколи не буде партнером імперської Росії. Ніколи. Це обумовлено історією Росії. Вона має партнерів на Заході, з якими вона готова співпрацювати в поділі інших країн. Це звичайно Німеччина. Вона тут відкликається також до пам’яті частини українських націоналістичних середовищ, які добре згадують «небіжчку Австрію», як це колись говорилось. Звичайно, Австрія тут не може бути самостійним суб’єктом міжнародної політики, але варто послухати інтерв’ю з віце-головою партії «Альтернатива для Німеччини» (AfD), який з’явився на телеканалі ВВС, в якому він говорить, що метою його партії є реалізація того проекту, який в Америці реалізує Дональд Трамп під гаслом «Make America great again». Партія AfD хоче знову вчинити Німеччину «великою». Велика Німеччина, чи вона буде створена під керівництвом CDU і пана Мерца, чи під егідою AfD чи внаслідок коаліції цих сил, безумовно є прекрасним партнером для Росії як партнер Росії до поділу інших менших країн. А Польща, якби хотіла, в акті божевілля під керівництвом таких осіб як Браун позитивно відреагувати на ці сценарії поділу України, які зрозуміло є провокацією російських спецслужб, то тоді одразу ж Польща дала б ідеальний претекст для перегляду своїх західних кордонів з боку Німеччини з благословення Росії. І не має сумніву, що Росія розглядає можливість, що Німеччина візьме під своє крило ту частину України, яку не захоче собі взяти Росія, як це було під час І світової війни. Отож, Росія розглядає, що за Західну Україну і шматок Центральної України, відповідальність візьме на себе Берлін, але ніколи не Польща.
Чи можна сказати, що сам Путін і його команда все ж вірять, що поляки такі ж імперіалісти як поляки? Можливо, вони вірять, що Польща така ж експансіоністична як Росія, але з огляду на приналежність до ЄС і НАТО утримується від дій щодо претензій на Західну Україну. Тут можна згадати історію з прем’єр-міністром Дональдом Туском, який заперечував такий факт, але тодішній міністр-закордонних справ Радослав Сікорський це підтвердив, що Путін в лютому 2008 року натякав Туску на можливість участі Польщі в поділі України. Анджей Новак:
Ну, так, але, як відомо не було жодної позитивної відповіді з польського боку, тому це цілий час є частина дезінформаційної операції, яка ведеться в стосунку до польського, але передовсім щодо українського суспільства. Йдеться про намагання переконати, що в Польщі є впливові політичні сили, які хотіли б захопити українські землі. І російська пропаганда невпинно це повторює. Гадаю, що Ви самі можете відповісти на це питання: чи в польському суспільстві є зараз такі настрої, щоб вирушити на Львів чи Вільно, щоб відібрати ці міста в своїх сусідів. Думаю, що в день зі свічкою Ви будете шукати таких людей. Мені здається це питання абсурдним на натяк, який є в ньому, але Путін тисячу раз повторює цей абсурд і його пропаганда, щоб створити таке враження серед українців, мовляв «остерігайтеся поляків». Так як це зробила пропаганда в Білорусі. Режим Лукашенка тримається, серед іншого, тому, що лякає, що за мить прийдуть поляки і встановлять кордони станом на 1939 рік.
Однак виникає логічне питання: якою мірою російські дезінформаційні операції про нібито плани Польщі забрати собі західноукраїнські землі впливають на українське суспільство і його побоювання щодо реальності такого сценарію. Ось що говорить відомий український історик, професор Ярослав Грицак з Українського католицького університету, якого я попросив прокоментувати цю тему.
Побоювання дійсно є і побоювання, які виникають через усвідомлення чи незнання історії, особливо сучасної історії, тому що всі сприймають Польщу Україну і Росію у категорія ХІХ чи навіть ХVIII століття. Доводиться пояснювати, роз'яснювати, що це неможливо і чому це неможливо.
І головним аргументом є те, що Росія думає, як говорять в народі «кожен думає в міру своєї розпущеності». Оскільки, Росія думає і вважає, що може змінювати кордони України чи інших сусідів, то вона думає, що так само є у Польщі. Власне, це є категорична різниця між позицією Варшави і між позицію Москви. Тому що Варшава категорично відмовляється переглядати кордони, перш за все тому, що вона є членом Європейської унії. А це є залізне правило Європейської унії – кордони не переглядаються. А друга теза теж важлива – польська еліта величезну домашню роботу, починаючи з п’ятдесятих років, з Ґедройця, яка чітко сказала що для добра Польщі треба вважати, що Львів є українське місто, так само, як і Вільнюс є литовським, і що це та межа, той кордон, який польська еліта не переступить, і за жодних обставин. Це те, що дуже важливо весь час підкреслювати, весь час говорити.
Професор Грицак відзначає, що теорії змови є невід’ємною частиною сучасного суспільства, а Росія активно використовує сприятливе середовище для ширення брехні про бажання поляків забрати собі Львів і решту земель, які входили у міжвоєнний період до складу Польщі. Він також відзначає, що зрозумілим є функціонування в польському суспільстві міфу про втрачені Креси.
Будь-яка теорія змови зараз користується популярністю. Ви знаєте про цю теорію, про те, що ковід був задуманий в лабораторіях, і про те, що українці готували бойових комарів, і те, що земля плоска, і таке все інше.
Ми вже живемо в такій вік, коли теорія змови буде мати певну прихильність, що дуже важливо зрозуміти. І саме в тому контексті, очевидно, Росія користується активно, активно це вживає як свій інструмент. Це по-перше.
По друге, так, звичайно, є ностальгія, і ця ностальгія засадна, треба це також сказати. Тобто, що дуже багато культурних діячів, політичних діячів походять саме з Кресів. Пам'ятаємо цей відомий образ Пілсудського, що Польща виглядає як бублик, тому що все, що є добре, це було на окраїнах, на кресах, а всередині велика діра. Можна привести великий список польських діячів, культурних, політичних діячів, поетів, список величезний, які, власне, походять чи з Вільнюса, чи з Львова , чи з інших територій.
Тобто, ця ностальгія має підстави. А по –третє, чи ця ностальгія означає, що будуть політичні дії? А що більше: чи Польща готова заради цієї ностальгії починати робити військово-воєнні операції. Між і тим другим є відстань сотні тисяч світлових кілометрів. Ностальгія – це тепле почуття, але навряд чи вона є добра для політичних міркувань. Звичайно, ми маємо випадки активного вживання ностальгії у випадку Путіна, що він хоче знову Росію зробити супердержавою. Але ми не маємо такої підстави в Європейській унії.
Так, що я знову ж таки вважаю, що знаєте, я не вважаю, що нічого не може статися. Все може статися. Світ такий, що зараз не можна щось передбачити Він повертається до стану хаосу. Але моя теза є така – серед всіх можливих
варіантів, варіант, що поляки, Польща будуть дбати про те, щоб приєднати Західну Україну, є найменш, найменш ймовірним.
Ярослав Грицак також прокоментував згаданий вже раніше план Генштабу РФ про поділ України на три частини.
Перш за все, цей план не є новий. Про цей план дипломати, історики, розвідники знали ще, скажімо, з 2009 року.
Нагадаю, що цей план був надрукований тодішнім секретарем оборони України Горбуліним в «Дзеркалі тижня» в 2009 році. І я знаю, що під час Майдану про цей план активно говорили і знали, що цей план реальний. Цей план поділу країни три частини. Чому зараз ГУР його оголосив? Я не знаю в чому причина. Може просто, щоб було загальне знання.
По-друге, дуже важливо в цьому плані, що є, звичайно, це просто спосіб думання Москви, яка не має адекватного розуміння процесу. Це дуже важливо. Може це навіть не спосіб думання Москви, як Путіні і його оточення, тому що Путін і оточення не має адекватності. Він живе в якомусь іншому світі, в ірраціональному світі. В цьому світі такі речі цілком можливі. Звичайно, він не хоче Західної України, тому що Західна Україні надто токсична. Вона не вписується в «русскій мір» і знаєте, він не хоче повторити помилку Сталіна. Сталін прийняв цю територію, потім цю територію, а потім ця територія була Ахіллесовою п’ятою, і в кінці привела до розвалу Радянського Союзу приклався. Принаймні приклалася до цього.
Пам'ятаємо також, що була згадка про це Сікорського здається десь у 2008 чи 2009 році, що Путін під час розмови з Сікорським і Туском про це запропонував. Тоді це дезавуювали, але потім багато людей сказали, що ні, це не є не вигадка, що насправді це правда. Сам Сікорський змушений був змушений був дезавуювати цю заяву. Але пам'ятаєте, багато аналітиків, зокрема, редактор тодішній «The Economist» Едвард Лукас написав статтю, що це правда. Насправді це була правда. Це було знане, що Путін має такі плани.
А давайте собі уявимо при якій ситуації це можливо, щоби Польща взяла Львів. Ну, перш за все за умови щоби Україна перестала існувати, щоби військові плани Путіна здійснилися, що малоймовірно. Звичайно, Путін буде далі псувати ситуацію в Україні, буде руйнувати, буде просуватися, але навряд чи зможе здійснити всі плани повністю. Зокрема, хочу застерегти, що в цих планах ключову роль відігравала Одеса. Ми бачимо, що російських військ і близько Одеси не має.
По-друге, цей план виглядає так, що перестане існувати Європейська унія. Як він собі це уявляє? Що це Польща, буде окремо приймати рішення про збільшення своєї території без рішення Брюсселю. Це неможливо. Власне Путіну йдеться тільки про те, щоби не тільки розділити Україну, але й щоб підірвати Європейську унію і що вона має просто до того часу перестати існувати.
Тобто, є стільки питань «якщо», знаєте чи «коли», що важко собі уявити, що цей план може бути зреалізованим. Він може про це мріяти, звичайно, але залишаються мрії збожеволілої голови. Навряд чи їм це колись вдасться.
Професор Грицак, так само як і професор Новак глибоко переконаний, що російська пропагандистська машина приречена на поразку в намаганні розбурхати реваншистські настрої в польському суспільстві і залякати образом поляків-експансіоністів українське суспільство.
Я вважаю, що у поляків українців є дуже сильний запобіжник, антидот, вакцина проти таких варіантів. Ця вакцина – це сильне відчуття, що Росія є ворогом, небезпечним ворогом. І тому за цих умов Україна і Польща мають
бути союзниками. Якщо, боронь Боже, боронь Боже, думаю цього не станеться, якщо, боронь Боже план Путіна реалізувався б, то наступною є Польща. І поляки це дуже добре розуміють. І тому всі ці, знаєте, розмови вони позбавлені, позбавлені значною мірою якоїсь серйозної основи. Поляки мають дуже сильне відчуття антиросійськості. Ми не говоримо про російську культуру, а про Росію як загрозу, величезну загрозу для їх кордонів, їхній цілісності, їхній ідентичності. Українці зараз цю загрозу нарешті відчули і нарешті це усвідомлюють. Думаю, що українці будуть так само себе відчувати щодо Росії, як поляки відчували себе в ХІХ чи XX столітті. В тому сенсі ми є союзниками. Тому я не уявляю собі, що в Польщі може прийти до влади хтось з проросійськими поглядами. Я вважаю, що в антиросійському суспільстві проросійський політик при владі є неможливий.
Ну, що ж як бачимо опитані експерти згідні – попри всі зусилля російська дезінформація безсильна у своїх спробах створити образ Польщі, що виношує плани загарбати Західну Україну, але це не означає, що потрібно втрачати пильність.
Матеріал підготував Назар Олійник