2024 року Україна поступилася російському агресору понад півтисячею квадратних кілометрів своїх територій. Проте українські військові експерти стверджують, що ці втрати некритичні, а російський наступ дається ворогові з величезними втратами живої сили та воєнної техніки. Розпочата влітку цього року Курська операція сил оборони України триває, а її кінцева мета й досі невідома. Тим часом в ЄС зростає усвідомлення необхідності воєнної та економічної підтримки України на тлі дискусії про можливість призупинення гарячої фази російського нападу на Україну.
Українські політичні та військові оглядачі вважають, що 2024 року Україні вдалося в цілому утримати стабільність опору російській збройній агресії проти України навіть попри той факт, що воєнна допомога з боку головного донора, США, була схвалена Конгресом лише навесні, а перші постачання зброї і боєприпасів дісталися України влітку цього року. Пів року Україна фактично відбивалася від переважальних сил російських загарбників коштом мужності своїх вояків, як кажуть аналітики. Але під кінець літа Сили оборони України здійснили рокірування на театрі бойових дій, розпочавши операцію на території Курської області росії. 6 серпня українці прорвали російський кордон і до середини місяця встановили контроль над тисячею квадратних кілометрів Курської області. Україна захопила сотні військовополонених і зайняла понад 80 російських населених пунктів, включно з містом Суджа. Пресслужба Десантно-штурмових військ ЗСУ повідомила, що від початку операції в Курській області росії втрати росіян сягнули понад вісім тисяч осіб, що еквівалентне п’ятнадцятьом батальйонам. Росіяни мусили зняти з лінії фронту в Україні частину резервів і кинути в бій проти українців тисячі північнокорейських вояків. Ще більш дивовжними стали політичні наслідки Курської операції: застосувавши тут західну зброю, Україна перетнула одну з «червоних ліній» Кремля і розвіяла страхи партнерів щодо ескалації та розпалювання Москвою вогнища Третьої світової війни. Німецький політолог Андреас Умланд заявив, що Київ «продемонстрував помилковість аргументу про «червоні лінії», після чого отримав дозвіл Заходу бити по російських тилах далекобійними американськими, британськими та французькими ракетами. Проте повзучий наступ росіян на Донбасі триває. Експерти підрахували, що від минулої осені росіяни просувалися на 140 квадратних метрів за день, а цієї осені темп зріс до 350 квадратних метрів, що все одно є «некритичним показником». Воєнно-політичний експерт Олександр Леонов вважає, що ці успіхи росіян є наслідком не тільки їхньої багатократної переваги над українським військом, а й невирішених внутрішніх українських проблем:
— Значна кількість скандалів, пов'язаних з фортифікацією і з корупцією в міністерстві оборони, зокрема, з постачанням зброї, — це один з негативних наслідків цього року і того, що Україна не зуміла знайти відповідь на ці виклики. Що стосується воєнно-політичної складової, то тут ми бачимо, що зміни в Сполучених Штатах у владі спонукають до того, що в світі і в Україні почали говорити про можливе перемир'я, про мирні переговори з росією. Причому на тих умовах, на яких українська сторона відмовлялася говорити в 2022-му, і в 2023-му роках. Власне кажучи, це один із інтегральних наслідків 2024 року.
Проте директор New Geopolitics Research Network Михайло Самусь закликав не змішувати геополітичну фантастику з реальним станом справ і реаліями бойових дій на фронтах російської війни проти України:
— Ми говоримо, що ми хочемо звільнити свою землю. Нас не цікавлять переговори. Нас цікавить єдине — щоб росіяни взяли й забралися з України і забули про нас. Але ми знаємо, що вони за нас не забудуть, бо вони не забувають за нас вже кілька сотень років. Тому ми кажемо, що ця війна не може завершитися. А всі інші хотілки, вигадки і начебто аналіз західної преси… Читати її дуже дивно, тому що це інформація і повідомлення нібито з іншої планети. Зараз немає жодних підстав стверджувати, що Дональд Трамп поїде і переконає путіна пристати на ідею про мирні переговори. Хіба що він одразу зробить заяву: якщо ти не припиниш вогонь, я передаю Україні ленд-ліз на 500 мільярдів доларів, включно з «Тайфунами», тобто системами протиракетної оборони і системи ракет Tomahawk, і всю решту необхідної зброї, яка негайно надійде Україні. Буквально через місяць ціни на нафту почнуть різко падати, і тут вже це будуть проблеми путіна, як йому на це реагувати. Тут Трамп має зайняти сильну позицію! Якщо він думає, що просто поїде до Києва, а потім до Москви — не буде вже жодного примирення.
Експосол України до США, керівник Українського кризового медіацентру Валерій Чалий також застеріг від покладання сподівань на успіх і взагалі, на саму можливість мирних переговорів з росією:
— Якщо порівняти з ситуацією Другої світової війни, ми зараз є на етапі перед відкриттям другого фронту, який чомусь не відкрився. Я маю на увазі західну допомогу. А історично, я думаю, що ми пройшли десь третину шляху, якщо просто брати 10 років війни і ще 20 років, за які ми вийдемо на вже зовсім іншу історичну траєкторію. Але для цього ще треба не програти країну. Тому зараз, з точки зору суто безпекових загроз, порівняно з 2022-м роком буде правильніше, ніж з 2023-м, коли був контрнаступ і в України були шанси отримати допомогу партнерів. Зараз, на жаль, думаю що, ця заморозка, перемир'я, зупинка — все це є на слуху, але пропало слово «перемога». Ще місяць тому був план перемоги президента Зеленського, а зараз слово «перемога» вже не звучить. Це не значить, що це безповоротно, все ще може відбутись. Завжди після спаду, коли приходить інша хвиля, йде піднесення. Я думаю, що наступний рік буде кращий, ніж нинішній.
Для оптимістичних прогнозів є цілком реальні підстави, стверджує Олександр Леонов. Але питання в тому, які будуть масштаби прориву України у справі забезпечення армії зброєю та створення умов для контрнаступу на позиції російських окупантів:
— Є заяви влади про те, що і ракетні програми розвиваються, і зроблено мільйон дронів. Є заяви і військових, що дронів на фронті не вистачає. З іншого боку, Україна цього року завдавала ударів по російським нафтопереробним заводам, Україна цього року завдавала ударів по російській енергоінфраструктурі. Цього року був розбитий аеродром «Енгельс-2» і, власне кажучи, це велике досягнення. Були завдані удари по російській ядерній системі стримування, в тому числі по радарах. Все це, з одного боку, говорить про те, що Україна розширяє свої можливості. З іншого боку, ми бачимо, що тільки зараз, наприкінці третього року війни, Україна виходить на певні показники з виробництва власної зброї. Поки що по ракетах є заяви, але ми не бачимо реального застосування українських ракет по території росії. Власне кажучи, інформація про зброю закрита. З іншого боку, ми поки що не бачимо переходу на якісний характер виробництва української зброї. Водночас з'явилася модель, що може бути дуже перспективною. Це, наприклад, те, що Данія фінансує виробництво важких гармат «Богдана» українським ВПК. І, власне кажучи, це може бути моделлю для інших європейських країн підштовхувати українське ВПК до виробництва нової зброї.
Ще однією підставою для очікування позитивних для України новин Олександр Леонов вбачає у зміні слабкої й нерішучої позиції Західної та Центральної Європи щодо розпочатої поти України російської війни:
— Європа нарешті почала інституалізувати нові підходи до відносин з росією. Був створений новий Комісаріат з оборони й космосу в ЄС. Дві людини з країн Балтії — Кая Каллас і представник Литви, очолили ключові посади в Єврокомісії. Один – став єврокомісаром, а інша, експрем'єрка Естонії, очолила зовнішньополітичний напрямок Євросоюзу. Власне кажучи, це люди є представниками тих країн, які тривалий час говорили про російську небезпеку і тривалий час вважалися маргіналами в ЄС. Але зараз ми бачимо, що це стає політикою Європейського Союзу. Мені здається, ця інституалізація і готовність Європи підтримувати Україну прогресують навіть попри те, що від цього можуть відмовитися Сполучені Штати і це є теж одним з дуже важливих наслідків 2024 року. Фактично, Європа починає відчувати свою суб'єктність, в тому числі через позицію США. Але в Євросоюзі розуміють, що питання безпеки Європейського континенту — це теж їхня велика проблема. В економіці України ми зараз бачимо великі проблеми. Урядові довелося навіть збільшити податки, а це ще більше б'є по економіці. Всі спеціалісти казали, що це позначиться на майбутньому. Вже зараз ми бачимо тенденцію до закриття підприємств малим бізнесом. Це означає, що економіка буде щораз більше заходити в тінь, попри бажання вивести її з тіні. Тому, вочевидь, з економічного погляду, є багато проблем і немає ані системних реформ, ані проривних ідей. Але щодо результатів року, найголовніше, що сталося, так це те, що Україна починає переговори про членство в Європейському Союзі. Власне кажучи, це найголовніший позитивний результат — в Європейському Союзі прийнято стратегічне і політичне рішення про те, що Україна буде частиною ЄС. Але зараз дуже багато буде залежати від українського суспільства, української влади й від того, як швидко стануться ті зміни й реформи, які вимагаються.
Тим часом з фронту російської війни проти України продовжують надходити тривожні повідомлення. Американський «Інститут вивчення війни» заявив, що не виключає завершення окупації росіянами важливого оборонного вузла українців у місті Курахове, що в Донецькій області. Втім, окупаційній армії може бути складно просуватися далі на захід від цього міста, зазначають американські аналітики. Однак українська аналітична група DeepState, що веде моніторинг фронтової ситуації, заявила, що російські війська продовжують наступальні дії в районі Курахового, але поширена раніше інформація про захоплення цього міста не відповідає дійсності. «Бойові дії наразі тривають на західних та південних околицях міста, яке залишається під контролем Збройних сил України», — заявили аналітики DeepState.
Олександр Савицький