За даними Координаційного штабу з поводження з військовополоненими при Головному управлінні розвідки Міністерства оборони України, під час обмінів полоненими України з РФ додому вдалося повернути 505 морських піхотинців, але 1300 оборонців Маріуполя досі лишаються в російському полоні. Ще близько 1000 вважаються зниклими безвісти. Про це повідомили родичі полонених, правозахисники та офіційні особи України під час відзначення у січні 1000 днів перебування морських піхотинців України у полоні.
Найбільша кількість українських військовослужбовців з числа елітної бригади морської піхоти, які обороняли Маріуполь від навали російських загарбників, потрапила в полон 12 квітня 2022 року, під час прориву з оточеного росіянами Маріупольського металургійного комбінату, щоби з’єднатися з бійцями полку «Азов», які оборонялися на маріупольському заводі «Азовсталь». Донька полоненого морського піхотинця та співзасновниця асоціації «Сила морської піхоти» Анастасія Савова розповіла, що кожен другий полонений має тяжкі хвороби, зокрема складні форми туберкульозу:
- За тисячу днів ми провели безліч акцій, міжнародних місій, і провели в Україні велику роботу. Але, на жаль, через те, що наш ворог дуже підступний, нам досі не відомо точна кількість полонених морських піхотинців. Ми не знаємо точну кількість зниклих безвісти, адже Росія приховує українських полонених, і це її державна політика. За цю тисячу днів понад 50 морських піхотинців повернулися закатованими, і ще не відомо, скільки їх убито, і невідомо, коли вони повернуться в Україну. Наша робота — це і підтримка родин, і підтримка тих, хто досі перебуває у полоні, і їхній розшук. Ми розуміємо, що наразі ситуація вкрай складна, через те, що люди тривалий час перебувають в жахливих, в нелюдських умовах, багато з них через катування, побиття, порушення базових потреб перебувають в наджахливому стані. Вони мають тяжкі хвороби і не отримують медичної допомоги. Морські піхотинці — це не лише бойові офіцери і бойові солдати, це також і медики, і музиканти. Росія засуджує полонених саме через те, що хоче приховати свої військові злочини. Більше ста морських піхотинців засуджені на 20-30 років і навіть до довічного ув'язнення. Завдяки роботі нашої країни, ми можемо їх повертати, але велика кількість ще залишається там. Ми вважаємо, що тисяча днів — це надто великий термін для того, щоб перебувати в тому пеклі, в який потрапили ці люди.
Анастасія Савова засвідчила на прикладі долі свого батька, що російська сторона зневажає міжнародне право та Женевські конвенції з поводження з військовополоненими й утримує українських елітних військових у жахливих і нелюдських умовах, фактично повільно вбиваючи їх за ґратами:
- Мій батько перебуває в полоні разом з іншими вже понад тисячу днів. Наразі мені відомо, що він хворий на туберкульоз, що в нього гниють ноги, що він має тяжкий стан здоров'я. Але, на жаль, мені невідомо, куди його перемістили, і я не знаю, чи він зараз живий, і що з ним взагалі. Важко не знати, де зараз людина, і не мати можливості з нею зв'язатися, як це зараз відбувається з майже всіма морськими піхотинцями. В Росії понад 200 місць утримання, де вона переховує українських полонених, і ми не знаємо, чи їх навіть більше, бо це лише інформація про ті місця, звідки були звільнені інші люди. Повна інформаційна ізоляція, повна тиша, невідомо, що відбувається там всередині, і, на жаль, більшість міжнародних організацій і досі неспроможна встановити з ними зв'язок і виконати ті статутні зобов'язання, які вони мають, щоб ми могли дізнатися хоча б щось і мати можливість сказати людям, що їх тут чекають, що про них не забули, що за них борються. Наші родини також зазнають важких хвороб через очікування, через невідомість, через те, що ми не знаємо, що буде завтра, ми не знаємо, чи повернуться ці люди живими, ми не знаємо, що Росія ще вигадає — віддати цих людей чи підірвати їх, віддати цих людей чи просто назавжди їх заховати і вбити. Ми хочемо ще раз звернути увагу на те, що саме морських піхотинців чи не найбільше наразі у полоні, і саме морські піхотинці з початку війни у 2014 році стали на оборону цієї країни.
Свідчення про небувалу жорстокість і антигуманне поводження з українськими вояками підтверджуються й даними, здобутими українськими правозахисниками. Координаторка груп родин полонених та зниклих безвісти Медійної ініціативи з прав людини Олена Бєлячкова заявила, що деякі з українських полонених морських піхотинців загинули через ненадання елементарної медичної допомоги:
- Чому саме до морської піхоти увага? Тому що відносно них застосовується найжорстокіше поводження. Це пов'язано з тим, що під час анексії Криму 2014 року морська піхота залишилася вірною присязі Україні. І це дуже не подобається Російській Федерації. Відповідно, коли ми опитуємо звільнених військовополонених з інших підрозділів, вони говорять про те, що до них в камеру підселяли морських піхотинців, і вони підтверджували той факт, що відносно них були застосовані найжорстокіші катування.
За даними Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, станом на січень 2025 року з російського полону вдалося повернути 505 морських піхотинців. Загальна кількість зниклих безвісти та підтверджених полонених із різних підрозділів морської піхоти сягає 3 тисяч, заявив керівник секретаріату Координаційного штабу Богдан Охріменко. З його слів, Україна продовжує наполягати на створенні змішаних медичних комісій, що передбачені Женевськими конвенціями і мають право доступу до місць утримання хворих та поранених військовополонених:
- Ми бачимо абсолютно безпорадність деяких міжнародних структур в плані тиску на Російську Федерацію і доступу до місць утримання наших військовополонених та цивільних осіб. Насправді проблема не тільки у військових, але і в цивільних наших громадянах, яких також чимало в російських катівнях. Нещодавня поїздка в Женеву, на конференцію Федерації організацій Червоного Христа показала, що питанням України не приділяється достатньо уваги саме через Федерацію Червоних Хрестів. Але і спроможності Міжнародного Комітету Червоного Хреста доволі незначні. В них є позиція, що їх не допускають. На наші питання: а що ви робите для того, щоб посилити свою позицію і передусім перед Російською Федерацією, все зводиться до якихось дипломатичних комунікацій. В першу чергу, ми наполягаємо на створенні змішаних медичних комісій, оскільки це один із найдієвіших механізмів. Українська сторона втретє започаткувала ці комісії. Ми зі свого боку, відпрацювали абсолютно всі кроки, передали Міжнародному Комітету Червоного Хреста необхідні документи, визначилися з незалежними лікарями. Чекаємо на погодження вже більше півтора року. І на питання, чи погоджує російська сторона змішані медичні комісії, від Червоного Христа чуємо тільки одну відповідь — ні, не погоджує. На питання, що ви зробили для того, щоб примусити до цього Росію, оскільки згідно з Третьою Женевською конвенцією, створення змішаних медичних комісій є обов'язковим для країн-учасниць збройного конфлікту? Відповіді, на жаль, ми не отримаємо. Чуємо, що вони намагаються, але ми наполягаємо на виконанні безпосередньо тих вимог, які передбачені для обох учасників конфлікту. Українська сторона в грудні повторно звернулася до Міжнародного Комітету Червоного Хреста з питанням. Вчора я знову отримав повідомлення, що вони не змогли отримати позитивну відповідь від Російської Федерації.
Ще один перспективний шлях отримання доступу та звільнення військовополонених — це залучення держав-покровительок, які можуть виступати посередниками у переговорах і контролювати дотримання умов утримання полонених. Присутній на заході радник департаменту міжнародного права МЗС Богдан Чумак сказав, що наразі тривають консультації з третіми країнами. Оскільки кандидатуру має погодити російська сторона, покровителькою має стати країна з переліку нейтральних.
- На нашу думку, найбільш ефективною може бути держава-покровителька, яка наразі відсутня в Україні, і ми продовжуємо роботу над цим. Ми сподіваємося, що в Україні буде держава-покровителька, і це дозволить нам отримати той функціонал, який передбачений Женевськими конвенціями. Це можливість відвідування представниками держави-покровительки місць утримання полонених, отримання інформації про умови перебування, про стан здоров'я військовополонених. Це можливість представників держави-покровительки відвідувати судові засідання і шукати адвокатів, з'ясовувати інформацію про умови перебування, про стан здоров'я військовополонених. І також саме це, в тому числі — передача кореспонденції військовополонених і отримання кореспонденції від військовополонених. Це дозволяє створити можливість для подальшого посередництва щодо репатріації важкопоранених та тяжко хворих військовополонених. І хай би як Росії не хотілося бути закритою державою, в них це не виходить. Для того, щоб їй далі існувати, їй все одно потрібні контакти зі зовнішнім світом, а це створює хоч і невеликі, але можливості. Якщо Росія погодиться на пропозицію якоїсь із нейтральних країн, що ця країна буде державою-покровителькою України в Російській Федерації, це створює зобов'язання Росії не перед Україною, а перед цією державою.
В такому разі, як сказав Богдан Чумак, Росія постане перед вибором: або вона порушує домовленість з країною-покровителькою і створює собі додаткові дипломатичні проблеми, або вона починає виконувати зобов'язання, передбачені в межах домовленості з цією нейтральною країною.
Олександр Савицький