Регіональний центр прав людини разом із партнерами — Медійною ініціативою за права людини, Українською Гельсінською спілкою з прав людини, Yahad-In Unum, OSINT FOR UKRAINE та спільнотою «Родини Оленівки» — надіслали повідомлення до Міжнародного кримінального суду із закликом розслідувати масове вбивство та катування українських військовополонених в Оленівці. В ніч з 28 на 29 липня 2022 року у Волноваській виправній колонії № 120, поблизу селища Оленівка в Донецькій області, загинули понад 50 українських військовополонених, понад 130 зазнали поранень у результаті нападу, організованого російськими окупаційними силами.
В колонії поблизу Оленівки, на окупованій частині Донецької області, в різні проміжки часу утримувалися близько 2500 захисників Маріуполя, які вийшли під гарантії збереження життів і обміну за два місяці після завершення оборони заводу «Азовсталь» у Маріуполі. За свідченнями очевидців, українські військовополонені утримувалися у нелюдських умовах. Їх били, позбавляли медичної допомоги, тримали в антисанітарії та ізоляції від зовнішнього світу. Обмеження контакту з родичами доповнює картину систематичних порушень Женевської конвенції з боку РФ. А в ніч з 28 на 29 липня 2022 року в одному з бараків, де утримувалося майже двісті азовців, стався вибух, що забрав життя десятків військовополонених. Представник Офісу генерального прокурора України Роман Циб заявив про потужне блокування російською стороною встановлення фактів та обставин загибелі українських військовополонених. За його словами, саме через це слідству досі не вдалося встановити безпосередніх виконавців цього злочину:
— За результатами розслідування, ми встановили, що безпосереднє керівництво колонії, діючи спільно, за попередньою змовою між собою з іншими, на жаль, на даний час невстановленими представниками Федеральної служби виконання покарань Російської Федерації, навмисно вчиняли дії і припустилися бездіяльності, що спричинилася до ще більших втрат. Ми встановили, що безпосередньо від вибухів загинуло щонайменше 41 особа, а надалі ще щонайменше дев'ятеро військовослужбовців «Азову» загинули саме в результаті ненадання належної медичної допомоги — це несвоєчасне надання допомоги, перешкоджання нашим військовим медикам, які там були, в наданні допомоги, несвоєчасна евакуація, неналежна евакуація, застосування неналежних засобів евакуації, що погіршувало стан потерпілих. Ми так само працювали з потерпілими свідками, які були потім обмінені, в процесі обмінів з державою-агресором. 27 лютого 2024 року за результатами розслідування, так званому «начальнику Оленівської виправної колонії і його першому заступнику було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, порушення законів звичайної війни, поєднані з навмисним вбивством, за частиною 2 статті 438 Кримінального кодексу України.
Раніше повідомлялося про загибель в результаті теракту в Оленівській колонії 53 осіб. Різниця в підрахунку жертв виникла тому, що їхню точну кількість встановити неможливо через протидію російської сторони проведенню слідства. За словами прокурорів, вибух в бараці для українських полонених забрав життя «щонайменше 41 особи, а ще щонайменше 9 військовослужбовців «Азову» загинули саме в результаті ненадання належної медичної допомоги. Прокурор 18 Департаменту Офісу генерального прокурора України Дмитро Марцин повідомив про різні версії, які досліджує його департамент:
— Слідством розглядається кілька версій у вчиненні злочину. Перше — це нами проведена комплексна експертиза зброї об'єктами якої було фото і відеоматеріали одразу після вчинення вказаного злочину. І попередньо встановлено, що можливою причиною вибуху стало саме використання ручного вогнемета «Джміль» з термобаричним зарядом, оскільки багато тіл, коли повернули на територію України, перебували в обвугленому стані, що свідчить про високу температуру під час вибуху. За результатами проведення експертиз із тіл загиблих, із предметів не було виявлено осколків від боєприпасів. Це те, що станом на сьогодні встановлено. Також слідством розглядається версія щодо вчинення цього злочину з використанням артилерійської системи або іншої високоточної зброї з можливим термобаричним зарядом. До вибуху у самому бараці особи, які там знаходились, чули неподалік бараку два вибухи. Третій прийшовся безпосередньо вже по приміщенню, яке забрало багато життів. Зі слів очевидців, це могло просто бути артилерійське пристрілювання. Окрім цього, свідки, що залучались до зібрання фрагментів, які залишились після вибуху зазначають також про те, що на місці зібрані кілька осколків мідної частини боєприпасу. Окрім цього, інша особа зазначає, що він бачив уламок від боєприпасу «Краснополь». Також розглядається версія вчинення злочину із використанням закладення вибухівки всередині приміщення, оскільки також слідчим шляхом встановлено, що вибухівка могла бути закладена всередині конструкції барака біля входу. Неподалік від епіцентру вибуху була діжка, де на думку очевидців, містилось мастило, тому що одразу після вибуху, саме тут відбулася сильна пожежа, що перекинулася на весь барак.
Версія правозахисників відрізняється від офіційних версій слідчих прокуратури. Автори повідомлення в Міжнародний кримінальний суд розглядали лише одну версію — навмисне вбивство військовополонених через вибух термобаричного боєприпасу, в результаті чого в епіцентрі вибуху температура сягала понад 1000 градусів. Виконавча директорка Медійної ініціативи за права людини Тетяна Катриченко повідомила, що за її інформацією, кількість поранених різного ступеня сягнула принаймні 140 осіб:
— Загалом, Російська Федерація утримує в неналежних умовах і катує військовополонених в кожному місці утримання, про яке ми знаємо. Відбуваються щоденні катування різного ступеня важкості. Це відбувається зазвичай за зачиненими дверима, як це було і в Оленівці, коли в місця утримання ніхто не має доступу — ані Міжнародний комітет Червоного Христа, ані інші якісь моніторингові місії. Коли ми говоримо про вибух в Оленівці, коли ми говоримо про потерпілих і загиблих, ми маємо пам'ятати про те, що це тривалий злочин, він відбувається і зараз. І якщо ми не будемо розслідувати і притягати винних до відповідальності, Росія так і буде жити з цим відчуттям безкарності, жити за цими зачиненими дверима, за якими можна робити все, що завгодно. Після вибуху ми вважаємо, що кожен, хто перебував в бараці, був поранений. Якусь частину військовополонених перевезли в лікарні Донецька — близько 70 осіб, а іншу частину поранених залишили в дисциплінарному ізоляторі. Вони також були поранені, просто мали легші поранення, які, як такими вважалися під час так званої фільтрації поранених. Також важливо говорити не тільки про те, що сталося, а про те, що відбувається зараз. Російська Федерація продовжує утримувати десятки військовослужбовців з того бараку. Місця перебування багатьох з них залишаються невідомі, Російська Федерація їх переміщує. Велика частина таких військовослужбовців перебувають в СІЗО міста Таганрог Ростовської області. А також нам відомі незаконні судові переслідування азовців. Останні пів року в Ростовському військовому суді над ними відбуваються судові процеси. Багатьох катували, вибивали якісь зізнання, які потім лягали в основу цих судових переслідувань.
Правозахисники приділили особливу увагу реконструкції подій у ніч з 28 на 29 липня 2022 року, коли всередині одного з бараків пролунало два вибухи поспіль, внаслідок чого почалась пожежа. За результатами проведеного аналізу було встановлено, що ці вибухи були навмисною атакою з боку Росії. Про це свідчать фізичні сліди, покази очевидців та експертні висновки. На момент трагедії колонія перебувала під повним контролем російських окупаційних сил, що підтверджує відповідальність російської сторони, кажуть автори звернення у Міжнародний кримінальний суд. Правозахисники також ідентифікували осіб, які ймовірно причетні до вчинення воєнних злочинів щодо українських військовополонених. Серед них: не тільки начальник колонії, його заступник, а й директор так званої Державної служби виконання покарань Міністерства юстиції «ДНР», директор Федеральної служби виконання покарань Росії та його заступники, керівник угруповання Федеральної служби виконання покарань в «ДНР», голова Слідчого комітету Росії та його заступник й тодішній командувач Південним угрупованням військ Росії в Україні Сергій Суровікін, сказав провідний експерт Регіонального центру прав людини Роман Мартиновський:
— Що стосується кількості поранених, то всі, хто перебував в бараці, в тій чи іншій мірі потерпіли від цього вибуху і мали поранення. Зі 193 осіб, які перебували в бараці, 53 особи загинули внаслідок вибуху, або внаслідок неналежного надання медичної допомоги. Залишається близько 140 людей, з яких не менше 130 отримали поранення. Що стосується вбивства, то нам не вдалося впритул наблизитися до того, хто міг бути виконавцем цього злочину. Що стосується катування, то висунуті підозри начальнику колонії і його заступнику, які стосуються саме катувань — ненадання належної медичної допомоги після вибуху. Це так само і підкреслює роль керівництва Федеральної служби виконання покарань Російської Федерації і Слідчого комітету Російської Федерації, командирів і начальників, які несуть відповідальність за цей злочин. Тому що і начальник колонії, і його заступник перебували у безпосередньому підпорядкуванні Федеральної служби так званої ДНР і Федеральної служби виконання покарань Російської Федерації. І що стосується Сергія Суровікіна, то він також є відповідальним за дії його підлеглих і має бути притягнений до відповідальності на підставі статті 28 Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Тому я переконаний, що рано чи пізно Офіс прокурора Міжнародного кримінального суду буде займатися цією справою.
Правозахисні організації закликали Міжнародний кримінальний суд якнайшвидше розпочати розслідування фактів масового вбивства та катування українських військовополонених в Оленівці та запросити у Палати Досудового провадження видачу ордерів на арешт винних осіб у зв’язку з наявністю в їхніх діяннях ознак зазначених воєнних злочинів. «Ми віримо, що міжнародне правосуддя продемонструє свою непохитність, і винні у цих жахливих воєнних злочинах понесуть заслужене покарання», — йдеться в тексті повідомлення.
Олександр Савицький