Восени 2024 року міжнародна спільнота стала свідком тривожної ескалації: на боці Росії у війні проти України вперше з’явилися іноземні регулярні війська — підрозділи Корейської Народно-Демократичної Республіки (КНДР).
Перші повідомлення про надсилання північнокорейських військових з’явилися у жовтні 2024 року: керівник Головного управління розвідки України Кирило Буданов публічно заявив, що Пхеньян відправив до Росії близько 10 тисяч солдатів в обмін на валюту та технології подвійного призначення, зокрема ті, що можуть бути використані у ядерній сфері.
Ці твердження тривалий час сприймались як інформаційно-психологічна операція, однак у січні 2025 року Служба безпеки України оприлюднила фотодокази та відео допитів перших північнокорейських військовополонених, захоплених у Курській області.
Один із полонених, який назвав себе Чхве Мін Су, визнав, що прибув до Росії ще в листопаді 2024 року разом із батальйоном «Чхоллима», до якого входили як строковики, так і спецпризначенці.
У квітні 2025 року ситуація набула офіційного підтвердження: КНДР та Росія визнали присутність північнокорейських військ у прикордонних регіонах, зокрема в Курській та Бєлгородській областях. Під час пресконференції в Пхеньяні Кім Чен Ин назвав участь своїх військових «священним обов’язком перед союзником, що виступає проти імперіалізму». Тим часом у Москві Генеральний штаб РФ під керівництвом генерала Валерія Герасимова заявив, що «міжнародна військова підтримка партнерів» дозволяє утримувати стратегічну ініціативу на прикордонних напрямках.
За даними розслідування Reuters і Open Source Center, Північна Корея стала одним із головних зовнішніх ресурсів для армії РФ.
Йдеться не лише про присутність щонайменше 14 тисяч солдатів, з яких тисячі загинули через погане спорядження та нестачу досвіду, але й про масштабні постачання артилерійських снарядів і ракет.
Було задокументовано понад 60 поставок боєприпасів морем — до 6 мільйонів снарядів, що зробило КНДР головним джерелом артилерії для Росії. Також КНДР передала ракети KN-23 і KN-24, точність яких зросла до 100 метрів завдяки бойовому досвіду або технічній допомозі РФ.
На фронті північнокорейські війська діяли як ударні штурмові групи.
За словами українських командирів, тактика полягала в тому, щоби кидати їх у прорив, тоді як російські частини залишались у тилу. Це дозволило Росії частково відновити контроль над Курським напрямком. У відповідь на таку співпрацю Пхеньян отримує не лише валюту, а й військові технології, бойовий досвід і зростання геополітичної суб’єктності.
Важливу роль у розкритті масштабів північнокорейської участі відіграв Сеул. Після перших підтверджень захоплення північнокорейських військових у полон Київ активізував співпрацю з Республікою Корея. Зустрічі між представниками української розвідки та південнокорейського NIS відбулися в лютому та квітні 2025 року. Південнокорейські фахівці допомогли з ідентифікацією полонених, аналізом їхнього екіпірування та дешифруванням військових інструкцій, знайдених у захоплених штабах.
Ця неочікувана участь КНДР у конфлікті перетворила війну в Україні на ще глибший проксі-конфлікт, де на протилежних полюсах опинились не лише Росія та Україна, а й ключові сили глобального протистояння — Захід проти авторитарного альянсу, що формується довкола Росії, Північної Кореї, Ірану, а частково і Китаю. В умовах, коли Пхеньян відкрито воює на території третьої держави, це створює прецедент із довготривалими наслідками для міжнародної безпеки.
У цьому інтерв’ю з польським аналітиком і публіцистом Гжегожем Кучиньським ми проаналізуємо, що саме стало рушієм участі Північної Кореї у війні, яких цілей прагне досягти режим Кіма, як це впливає на хід бойових дій, і яку відповідь має дати Захід.
Мотиви Північної Кореї мають двоякий характер, хоча насправді можна говорити про три основні напрями, в яких КНДР може отримати вигоду від підтримки Росії у війні проти України.
Перший — це, безумовно, політичний аспект, а саме зміцнення союзу з Росією. Нагадаю, що відбулися офіційні візити, зустрічі Путіна з Кім Чен Ином, було підписано фактично оборонний договір. Це означає, що Північна Корея отримує союзника, і якщо коли-небудь відбудеться напад на КНДР, Росія зобов’язується надати їй допомогу. Це, звісно, посилює позиції Північної Кореї на міжнародній арені.
Другий аспект — військові вигоди. Якщо не враховувати втрати особового складу (що, як відомо, не є великою проблемою для режиму Кіма), то мова йде насамперед про здобуття бойового досвіду у війні проти армії, яку підтримує Захід. Варто нагадати, що з 1950-х років північнокорейська армія не брала участі в жодних бойових діях. Тож у цьому сенсі КНДР отримує новий, актуальний досвід — участь у сучасній війні, з використанням дронів, новітніх технологій та озброєння, яке застосовує саме Захід. Такий досвід безумовно стане в пригоді для стратегів у КНДР — для оновлення військових планів, підходів до ведення війни.
Крім того, в обмін на підтримку Північна Корея отримує від Росії військові технології — зокрема, це стосується розвитку ракетної програми, а також модернізації підводного флоту.
І, нарешті, третій аспект — економічні вигоди. Очевидно, що Пхеньян не діє безкоштовно. Він отримує конкретні економічні бонуси, зокрема значні постачання зерна з Росії, а також активізацію загальної торгово-економічної співпраці.
Нагадаю, що нещодавно урочисто розпочалося будівництво першого автомобільного мосту через прикордонну річку між Росією і КНДР — досі існував лише залізничний міст. Тож усі вигоди від співпраці з Росією можна умовно поділити на три категорії: по-перше, політичні та дипломатичні; по-друге, військові; і по-третє, економічні.
Експерт підкреслив, що перш ніж говорити про конкретну роль північнокорейських військових, варто згадати контекст, у якому вони з’явилися на Курському напрямку.
Тут слід повернутися до українського наступу в Курській області. Нагадаю, що однією з його цілей було відтягнути частину російських сил з фронту на Донбасі, який на той момент був критично важливим для України. Залучення тисяч українських військових на цей напрямок означало, що тисячі російських солдатів могли й надалі діяти на інших ділянках фронту. Це мало значення для російського командування.
У такій ситуації не потрібно було перекидати додаткові підрозділи з інших фронтів — можна було використати північнокорейських військових. Звісно, не варто переоцінювати їхню роль чи значення в бойових діях у Курській області. Проте в певному сенсі можна сказати, що вони виконували роль «гарматного м’яса». Водночас слід пам’ятати, що там були також військові з більш спеціалізованих підрозділів, які мали значно вищу бойову підготовку.
Отже, підтримка Росії з боку КНДР виявилася корисною не тому, що Росії не вистачає особового складу — справа не в цьому. Йшлося про інше: про необхідність «залатати дірки» на курському напрямку і в подальшому використати ці підрозділи для контрнаступу, не ослаблюючи інші фронти, де Росія вже тривалий час перебуває в наступі.
Як підтвердження участі КНДР у війні з боку Росії і особисто Володимира Путіна впливає на міжнародне сприйняття конфлікту? Гжегож Кучиньський:
Передусім тому, що Захід, а особливо Сполучені Штати — і зокрема Дональд Трамп — отримали чіткий сигнал: ця війна між Росією та Україною — це не просто конфлікт двох держав. У певному сенсі це проксі-війна Заходу, на чолі зі США, проти так званої «осі зла» — не лише Росії, а й Північної Кореї, Ірану, який вже тривалий час надає Росії озброєння, а також Китаю, який, як відомо з останніх повідомлень, допомагає Росії не лише економічно, а й у військовому сенсі. Мова йде, зокрема, про постачання компонентів, що використовуються у виробництві зброї.
З точки зору Києва, така інформація — це радше плюс. Адже українська сторона і особисто президент Зеленський можуть продемонструвати адміністрації Трампа, що мова йде не просто про локальний конфлікт між Україною та Росією. Насправді Україна воює не лише проти Путіна, але й проти країн, які у Вашингтоні вважаються відвертими противниками Сполучених Штатів.
Таким чином, участь Північної Кореї стає аргументом, який має переконати американців у необхідності допомоги Україні. Вона демонструє, що, підтримуючи Київ, Сполучені Штати не просто протистоять Росії в умовах проксі-війни, а беруть участь у ширшому протистоянні з державами, які адміністрація Трампа вважає значно більшою загрозою, ніж сама Росія. Йдеться, звісно, про Північну Корею, Китай та Іран.
Участь КНДР у війні проти України не могла не викликати реакцію з боку Південної Кореї — як на дипломатичному, так і на практичному рівні.
Звісно, після появи перших повідомлень про участь Північної Кореї у війні ми побачили чітке пожвавлення контактів між Сеулом і Києвом. В Україні з’явилися — і в цьому немає сумнівів — або військові, або співробітники спецслужб Південної Кореї.
Це цілком логічно, адже для Сеула цей конфлікт також відкриває певні можливості. Можна отримати цінну інформацію про північнокорейську армію: як вона воює, яка її реальна бойова ефективність. До того ж варто згадати про полонених солдатів КНДР — це додаткове джерело даних. Повертаючись до сказаного раніше: вперше з 1950-х років північнокорейські військові беруть участь у реальних бойових діях. І без сумніву, Сеул спробує зробити з цього відповідні висновки.
По-друге, сам факт залучення КНДР на боці Росії змінює позицію Південної Кореї щодо цього конфлікту. Якщо раніше Сеул дотримувався нейтралітету і виключав можливість експорту своєї зброї в Україну, то тепер ситуація інша. У відповідь на підтримку Росії з боку свого головного ворога, Південна Корея отримує моральне та політичне обґрунтування для надання допомоги Україні, зокрема у вигляді постачання озброєння.
Матеріал підготував Олександр Потіха