«Путін з’їхав з глузду!» — такими словами президент США Дональд Трамп прокоментував останній масований ракетно-дронний удар Росії по українських містах. У своєму дописі в соцмережі Truth Social він висловив обурення діями російського диктатора, зазначивши: «Він без потреби вбиває купу людей... Я завжди казав, що він хоче ВСЮ Україну, а не лише її частину, і, можливо, це таки правда».
Однак критика Трампа не обмежилася лише Путіним. Він також звинуватив президента України Володимира Зеленського у створенні проблем, заявивши: «Все, що виходить з його рота, створює проблеми. Мені це не подобається, і це краще припинити». Трамп підкреслив, що ця війна є нібито результатом дій Зеленського, Путіна та Байдена, а не його власних, і що він лише намагається «загасити великі та потворні пожежі».
Попри це після останніх висловлювань Дональда Трампа про те, що, на його думку, Путін остаточно втратив глузд, а ще донедавна він вважав, що з цим чоловіком можна вести раціональний діалог, бо саме він, Трамп, добре його знає — виникає низка цікавих перспектив.
Чи можемо говорити про зміну підходу або про нове бачення з боку президента Трампа щодо припинення війни в Україні? Чи навпаки, це знову характерна для нього манера — говорити радикально, не змінюючи при цьому загального ставлення до агресії Путіна? Адже загалом його позиція не виглядає інакше, ніж протягом останніх тижнів.
Це питання прокоментував американський політолог Джон Стенлі Міцгєль (Колумбійський університет), співрозмовник програми «Міжнародний (без)лад», темою якої були мирні ініціативи нової американської адміністрації та поточної геополітичної ситуації довкола війни Росії проти України.
«Хотілося б вірити, що він нарешті почав усвідомлювати: завершити війну за 24 години, як він обіцяв, на жаль, неможливо. Тут постає питання: чи не маємо справу з навмисною стратегічною двозначністю? Чи не є це тактикою, коли сьогодні президент Трамп говорить одне, а завтра чи післязавтра — щось цілком протилежне?
Для того, щоб партнери й опоненти не могли зрозуміти, яких саме цілей він прагне? Я думаю, що часто сам Трамп не до кінця розуміє, чого хоче, і це просто свідчення його непідготовленості».
Водночас є ще один аспект, який, як вважає співрозмовник програми «Міжнародний (без)лад», заслуговує на увагу й, можливо, впливає на останні висловлювання американського лідера щодо Росії:
«У червні має відбутися зустріч НАТО у Гаазі. Чиниться тиск на членів НАТО, які досі не підтримали вимогу Трампа про збільшення витрат на оборону до 5% ВВП. Очевидно, що деякі країни-члени альянсу чинять спротив, вони робили це донині — з огляду на внутрішньополітичну ситуацію. Адже фінансування оборони має здійснюватися за рахунок скорочення видатків на соціальні програми, а це вдарить по партіях, які нині перебувають при владі, особливо напередодні майбутніх виборів.
Тому, мені здається, що в НАТО починають усвідомлювати: доведеться грати з Трампом у певну гру. Коли прийде час зустрічі в Гаазі, потрібно буде представити американцям таку пропозицію, яка, можливо, не повністю задовольнить президента Трампа, але стане кроком вперед».
Повертаючись до теми президента Сполучених Штатів, у медіа циркулює інформація, що вже цього тижня Вашингтон може оголосити новий пакет санкцій проти Росії.
А як пам’ятаємо, допомога Україні Трампом свого часу була призупинена. Чи можемо очікувати на зміну переговорної стратегії? Чи можна очікувати нарощення військової допомоги США, що буде йти паралельно із запровадженням потужних санкцій щодо РФ.
Джон Міцгєль в цьому плані висловлює стриманий оптимізм:
«Я вважаю, що це цілком можливо, хоча, мабуть, не так швидко, як нам би хотілося. У Конгресі та Сенаті США є помітна група республіканців, які підтримують Україну і чинять тиск на президента, аби він змінив свою політику. І він вже частково це зробив — хай і не в масштабах, які мали б стратегічну вагу.
Декілька днів тому, США, Німеччина, Франція та Велика Британія скасували обмеження на використання далекобійної зброї, яку вони надали Україні. Це відкриває для України можливість атакувати стратегічні об’єкти вглиб території Росії. Це може стати справжнім зламом у війні».
Щодо зняття обмежень на використання західної зброї з боку чотирьох провідних держав НАТО, то це справді надзвичайно важливе рішення. Воно може стати переломним моментом, особливо якщо йдеться про доступ до сучасних ракет великої дальності, таких як німецькі Taurus із радіусом ураження до 500 кілометрів. Саме постачання цих ракет очікується від нового канцлера ФРН Фрідріха Мерца.
Однак виникає питання: чи це рішення буде повністю реалізоване? Адже існує ризик, що ракет буде недостатньо, навіть якщо вони будуть, або їх постачатимуть поступово, як «крапельницю», щоб одночасно і підтримувати Україну, і водночас не надто переходити уявні «червоні лінії», артикульовані Путіним і його клікою, хоча вони неодноразово пересувалися, і ніякого Армагедону не було. Отож, чи будуть кроки з боку Німеччини, але теж США, Франції і Великої Британії?
«Поки що навряд чи ми побачимо такі дії, допоки Україна не сформує чітку стратегію застосування цих ракет. Ви маєте рацію: незрозуміло, коли ракети Taurus та інше озброєння реально прибудуть до України.
Ймовірно, ця інформація залишиться засекреченою, аби уникнути витоків, що могли б зашкодити ефективності операцій. Але наближається літо — найкращий сезон для використання такого озброєння. Я впевнений, що українська армія вже має визначені цілі, по яких планує завдати ударів. І вже зараз вона систематично вражає важливі об’єкти, що мають стратегічне значення, і ми бачимо результати».
Експерт вважає, що попри активний наступ становище Москви не таке райдужне, як це може здаватися:
«Очевидно, що економіка путінської Росії переживає серйозні труднощі. Навіть те, що раніше здавалося немислимим — руйнація військового арсеналу — сьогодні стає реальністю. Запаси старих танків і артилерії вичерпуються.
Українці завдають ударів також по паливній інфраструктурі та логістиці. Все це робить ситуацію для Росії дедалі складнішою, можливо, ще не критичною, але вже точно серйозною».
Коли Трамп вдруге став президентом Сполучених Штатів, серед правлячих ліволіберальних еліт Європейського Союзу, особливо серед тих, хто з недовірою ставився до нього, почалася справжня паніка. З’явилося відчуття, що це кінець євроатлантичної єдності. Однак рішення щодо зняття обмежень на використання ЗСУ ракет західного виробництва свідчить, що ця єдність цілковито не зникла.
Варто також згадати, що кілька днів тому відбулася зустріч міністрів фінансів і очільників центральних банків країн «Великої сімки». Там було підтверджено, що про розмороження російських активів не може бути й мови. Також домовилися про подальші санкції та розробку спільної політики щодо російських енергоносіїв.
Переговори охоплювали зниження встановленого граничного рівня цін на російську нафту, який наразі становить 60 доларів США за барель, з огляду на те, що російська нафта нині продається за ціною, нижчою від цього порогу.
Представники країн G7 також засудили «жорстоку війну, що триває», яку веде Росія проти України. Вони наголосили, що у разі провалу зусиль щодо досягнення перемир’я, буде розглянуто всі можливі варіанти дій, включно з «подальшим посиленням санкцій».
Експерт погоджується, що єдність трансатлантичного світу, хоча й частково похитнулася з приходом до влади Дональда Трампа, але повідомлення про її смерть були передчасними.
«Потрібно чітко сказати: досягнення згоди щодо важливих рішень у колі держав із різним підходом до війни — це складний процес. Однак експерти вже давно наголошують, що санкцій проти Росії має бути більше. І, здається, президент Трамп найближчим часом також ухвалить відповідні рішення.
Європейський Союз, зі свого боку, також готовий посилити санкції, зокрема, проти танкерів, які перевозять російську нафту і приносять прибуток Путіну. Так, процес вироблення спільної стратегії затягується, але рух є».
Говорячи про ситуацію з війною Росії проти України, найчастіше згадується Європейський Союз, Сполучені Штати, Захід в цілому, РФ та, звичайно, сама Україна.
Проте очевидно, що китайський фактор також присутній, хоча Китай намагається залишатися осторонь і не пов’язувати себе відкрито з війною в Україні. Проте саме Китай, як здається, є ключем до розуміння того, чому Росія взагалі спроможна вести цю війну.
Однією з фундаментальних пояснень причин, чому Росія й надалі має можливість продовжувати воєнні дії, є, зокрема, непублічна, але дуже суттєва підтримка з боку Китаю — не лише політична, але й технологічна. Китай дає Росії можливість продавати свої товари, сировину і тим самим забезпечує їй економічну спроможність продовжувати війну.
Це створює серйозну проблему, адже в інтересах Китаю — збереження стану війни. З одного боку, це дозволяє виснажувати Росію поступово її васалізувати, робити залежною від себе, а з іншого — втягувати Захід і Сполучені Штати у протистояння з Москвою, що дає Пекіну час і простір для реалізації власних планів, зокрема щодо Тайваню.
Як прокоментувати цю ситуацію з Китаєм? Що ми можемо сказати з цього приводу? Чи полягає суть проблеми в тому, що Китай просто не дозволить Росії остаточно програти цю війну? Джон Міцгєль:
«Китай однозначно грає на світовій шахівниці. Його мета — втягнути США глибше у війну між Росією та Україною, аби мати більше можливостей тиснути на Тайвань. І тут треба зазначити, що як президент Байден, так і його попередники — Обама та Трамп — уважно стежили за подіями навколо Тайваню.
Тож увесь Індо-Тихоокеанський регіон, або, як дехто каже, «плюралістичний Тихий океан», — це один із ключових стратегічних пріоритетів США. Очевидно, що ця ситуація є невід’ємною частиною ширшої стратегічної гри, до якої також належить війна в Україні».
Повна версія програми в прикріпленому звуковому файлі.
Матеріал підготував Назар Олійник