Російська пропаганда стала інструментом прикриття воєнних злочинів, зокрема незаконної депортації дітей з окупованих територій України. У дослідженні «Депортація та примусове переміщення українських дітей з окупованих територій крізь зміну призми російських пропагандистських наративів» фахівці наголошують, що Москва системно змінює риторику, аби представити злочин як акт гуманізму. Йдеться про спроби подати вивезення дітей як «рятування від обстрілів» або «оздоровлення», тоді як фактично відбувається їхнє перевиховання та русифікація.
Як відзначає старша юристка «Регіонального центру прав людини» Ксенія Корнієнко, злочини проти українських дітей вчиняються не лише на окупованих територіях, але й у медійному полі.
«Починаючи з Криму й особливо після 2022 року, депортація супроводжується масштабною пропагандистською кампанією, яка має на меті приховати злочини, переосмислити їх або повністю заперечити сам факт їхнього вчинення», — наголосила експертка.
За словами фахівчині, російські чиновники намагаються видати насильницькі дії за турботу та опіку.
«Російські пропагандисти намагаються показати злочини як порятунок українських дітей. Але ці маніпуляції спотворюють правду і утруднюють досягнення справедливості. Ми показали, що риторика про нібито реабілітацію чи відпочинок використовується для створення картинки для міжнародної спільноти, ніби Росія допомагає дітям, а не чинить злочини», — додала Ксенія Корнієнко.
Правозахисниця наголосила, що цю політику координує уряд РФ, а реалізують її місцеві чиновники та підконтрольні організації. Примусове вивезення українських дітей до таборів у Росії, зафіксоване ще 2014 року, з 2022 року набуло системності та масштабності. «Табори, які в офіційній риториці називають оздоровчими, насправді є інструментом перевиховання, русифікації та мілітаризації українських дітей», — пояснила Ксенія Корнієнко.
Особливо тривожними є суперечливі дані, які поширюють російські чиновники, аби приховати реальні масштаби злочину.
«Росіяни маніпулюють цифрами, регіонами та датами вивезення дітей, аби приховати злочини й ускладнити пошук та повернення українських дітей до родин», — констатує Ксенія Корнієнко.
Докторка філософії у сфері міжнародного права Катерина Рашевська підтверджує, що масштаби депортації зростають. За її словами, лише за перші вісім місяців 2025 року зафіксовано майже 11 тисяч нових випадків вивезень.
«Мережа інституцій, що займаються переміщенням українських дітей, розширилася до 164. Програми таборів стають дедалі більш мілітаризованими й спрямованими на виховання дітей у відповідності до нових російських стандартів», — відзначила вона.
Юристка у сфері міжнародного кримінального права Ганна Вишнякова акцентує, що Москва вибудувала низку наративів, покликаних зняти з себе відповідальність.
«Серед ключових наративів — твердження, що депортацій не було, а були лише поодинокі випадки порятунку або відпочинку двох тисяч дітей. Інший наратив — це перекладення відповідальності на самих дітей і їхніх батьків: мовляв, вони самі захотіли залишитися в Росії. Третій — передача дітей у російські родини нібито відбулася з огляду на їхні найкращі інтереси», — наголосила юристка.
За її словами, Москва вибірково посилається на норми міжнародного права, коли це зручно, ігноруючи обов’язки, які стосуються захисту дітей. Росія маніпулює концепцією найкращих інтересів дитини, ототожнюючи її з думкою дитини, яку можна легко сформувати під тиском. Таке викривлення використовують для виправдання злочину. Діти стають водночас і об’єктом, і інструментом інформаційної агресії.
Правозахисниця також застерігає, що діти, які пережили депортацію, після повернення потребуватимуть тривалої реабілітації.
«Атаки на дітей через пропаганду і дезінформацію мають унікальні наслідки. Це може проявлятися як синдром втраченого зв’язку — коли дітей виривають із їхньої національної групи. Росія паразитує на образі захисника дітей, намагаючись перекласти провину на Україну», — пояснила Вишнякова.
Катерина Рашевська звернула увагу, що навіть відомі цифри не дають повної картини.
«Ми знаємо про майже 20 тисяч випадків, але ще більше залишається невідомими. Близько півтора мільйона дітей досі на окупованих територіях, і кожен із них у зоні ризику. Росія погрожує батькам, забирає дітей у разі відмови від російських шкіл чи громадянства, використовує їх як інструмент тиску», — додала Катерина Рашевська.
Процес русифікації має й інший аспект — системне витіснення української символіки з публічного простору. Як повідомив заступник директора Центру близькосхідних досліджень Сергій Данилов, на окупованих територіях замість українських символів з’являється російська й радянська символіка, а також культ «героїв СВО».
Своєю чергою, директорка з адвокації Центру прав людини ZMINA Альона Луньова додала, що за українську символіку людей можуть ув’язнити чи катувати.
«Окрім примусової паспортизації, дітей, народжених в окупації, змушують отримувати лише російські документи. Це означає автоматичне нав’язування російського громадянства», — наголосила Альона Луньова.
Олександр Савицький