Український оборонно-промисловий комплекс за роки повномасштабної війни перетворився на один із ключових чинників економічного зростання. За даними дослідження «Центру економічної стратегії», кількість підприємств, що виконують оборонні замовлення, зросла утричі порівняно з кінцем 2021 року.
Цей процес пояснюється високим попитом на озброєння, нерегулярними поставками від партнерів та нижчою собівартістю української продукції. За даними уряду, нині українське виробництво задовольняє близько 40% потреб фронту.
Заступник міністра економіки, довкілля та сільського господарства Андрій Телюпа сказав, що реальний масштаб галузі значно ширший, ніж здається на перший погляд. Він зазначив, що «90% оборонно-промислового комплексу — це компанії, які не мають прямого збройного напрямку, вони не підпадають під спеціальні урядові програми, які підтримують саме виробників зброї. Всі компоненти для озброєнь зазвичай виробляються звичайними підприємствами, ідентифікувати які в умовах війни надзвичайно складно».
11:40 01DBF16A.mp3 Оборонна промисловість стала локомотивом української економіки
За словами Телюпи, переробна промисловість, що охоплює ці підприємства, залишається однією з провідних галузей, яка забезпечує як економічне зростання, так і значну частку податкових надходжень. Важливим напрямком уряд бачить програму «Компоненти перемоги», яка стимулює внутрішнє виробництво деталей для дронів та роботизованих платформ, зменшуючи залежність від китайського імпорту.
Попри загальне скорочення промисловості на третину, саме виробництво зброї та боєприпасів зросло більш ніж удвічі у 2024 році порівняно з 2021-м. Обсяги оборонного виробництва, за офіційними даними, збільшилися з 3 мільярдів доларів у 2023 році до 9 мільярдів у 2024-му, а потенційна вартість сектору вже сягнула 20 мільярдів і може зрости до 35 мільярдів у 2025 році.
Водночас, як зауважує засновниця благодійного фонду «Dignitas» Любов Шипович, держава не завжди діє на випередження: «Умови воєнного часу потребують іншої логіки. Не попит має визначати пропозицію, а армія та Міноборони повинні бути замовниками того, чого ще не існує. Коли восени 2022 року почали атакувати "Шахеди", перші ефективні перехоплювачі з’явилися лише у 2025-му. А держава мала ще тоді передбачити, що їх можуть застосовувати масово».
Любов Шипович підкреслила, що технологічна війна вимагає не ринкових механізмів, а військових рішень, включно зі спрощенням нормативної бази та обмеженням залежності від іноземних інвесторів.
Ще однією проблемою є заборона на експорт оборонних технологій, що обмежує можливості українських виробників. GR-керівниця об’єднання приватних виробників зброї «Технологічні сили України» Анна Зарудна наголосила, що українському виробнику зараз дуже важко бути профінансованим на 100% з державного бюджету.
«Через відсутність доступу до зовнішніх ринків виробники позбавлені валютних надходжень, що абсолютно нелогічно з точки зору бізнесу. Юридично заборони на експорт немає, але фактично він закритий з політичних причин», — сказала Анна Зарудна.
За її словами, саме обмеження експорту стримує розвиток підприємств, хоча нові форми замовлень — пряма закупівля військовими підрозділами, програми підтримки виробників дронів, міжнародна допомога та благодійні фонди — дозволяють тримати галузь у русі. Зарудна підкреслила, що зростання від 2022 року є критично великим. Вже 2023 року обсяги зросли до трьох, а у 2024 році — до десяти мільярдів. Інвестиції в оборонно-промисловий комплекс у 2025 році плануються на рівні близько 43 мільярдів доларів.
У 2024 році бюджетні видатки на оборону сягнули 30% ВВП, і значна частина цих коштів пішла на виплати військовим. Водночас держава фінансує закупівлі та інвестиції у сектор, створюючи потужний ресурс для розвитку.
Проте, зауважують аналітики, для повного розкриття потенціалу галузі потрібне залучення приватного та іноземного капіталу. Дослідники «Центру економічної стратегії» вказують, що ефективною може стати «данська модель», за якою іноземний інвестор виділяє кошти на виробництво зброї безпосередньо в Україні.
Олександр Савицький