Минулими вихідними на Софійській площі у Києві відбулася акція «День порожніх стільців», організована Центром громадянських свобод і Українським ПЕН-клубом. Порожні стільці з іменами журналістів, письменників, правозахисників і діячів культури стали нагадуванням про тих, кого Росія незаконно утримує в полоні. Організатори пояснили, що частина стільців містила таблички «Ім’я невідоме», оскільки досі невідомі імена багатьох викрадених або зниклих українців.
Виконавча директорка Центру громадянських свобод Олександра Романцова нагадала про системність переслідувань та рішення міжнародних інституцій: «1 жовтня 2025 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію "Журналісти мають значення”"... 128 делегацій проголосували "за"».
Романцова згадала про журналістку Вікторію Рощину, яка зникла під час роботи на окупованих територіях. Вона підкреслила, що Рощина стала жертвою цілеспрямованого переслідування, і зазначила, що такі люди є особливо небезпечними для окупантів через свою здатність доносити правду. «Через п’ять місяців стало відомо, що внаслідок катувань і жорстокого поводження 27-річна українка загинула. Її тіло передали батькам у мішку, підписаному чоловічим ім’ям», — сказала правозахисниця.
Виконавчий директор Українського ПЕН-клубу Максим Ситніков під час акції нагадав, що війна РФ проти України почалася не 2022 року, а ще у 2014-му, коли почали з’являтися перші викрадені медійники, митці та активісти. Він описав історичний контекст через образ Маріуполя та його оборонців і в підводці до своєї характеристики. Адже саме це місто стало символом незламності. «Багато хто з оборонців разом із цивільними потрапили у полон, але там вони не втратили віри та гідності. Ми згадуємо тих, чиї місця досі порожні, тих, хто у неволі, і тих, за кого боремося», — заявив Ситніков.
На акції виступили й ті, хто сам пройшов російський полон. Серед них журналіст Дмитро Хилюк, який перебував у неволі з 2022 до 2025 року. Він розповів, що прийшов на захід, аби підтримати тих, хто досі за ґратами, і вказав, що число заручників лише зросло після початку повномасштабної війни. «Я й гадки не мав, що через чотири роки прийду на цю акцію як учасник. Мене вразило, що близько 80 тюрем у Росії тримають наших цивільних заручників — від Європейської частини до Сибіру», — сказав Дмитро Хилюк.
Він наголосив, що полон для цивільних українців став системним явищем, яке Росія застосовує для залякування суспільства та тиску на державу. Він пояснив, що окупанти не обмежуються окремими арештами, а утворили мережу утримання людей різних професій: журналістів, волонтерів, митців, місцевих активістів. За словами Хилюка, без тиску на міжнародні структури та постійного нагадування про полонених держава не зможе домогтися їхнього звільнення.
Під час акції йшлося і про те, що викрадення українських громадян тривають уже понад десять років. І що проблема є значно ширшою, ніж відомо суспільству. Росія викрадає людей із 2014 року, часто навіть не підтверджуючи факт утримання. «Червоний Хрест дає розуміння в 1700 таких випадків, але це лише те, що вдалося зареєструвати. Ми не знаємо повної цифри жертв війни, що триває з 2014 року», — зазначила Олександра Романцова.
Промовці на акції заявили, що викрадені медійники, письменники й інші «люди тексту» для Росії є не просто заручниками, а ідеологічними ворогами. Саме вони здатні донести правду про окупацію і катування, тому стають спеціальними мішенями. Промовці наголосили, що переслідування журналістів — це ознака тоталітарної практики, притаманної російському режиму.
Парамедикиня Тайра, яка рятувала людей в окупованому Маріуполі сказала: «Якщо ви побачите порожній стілець, згадайте тих, хто в неволі. Немає нічого гіршого, ніж полон — життя нічого не варте без свободи». Акція на Софійській площі нагадала, що боротьба за звільнення полонених — це марафон, а не коротка кампанія. Промовці підкреслювали, що кожне звільнення залежить від того, наскільки світ поінформований про злочини Росії, наскільки держава документує всі випадки, і наскільки суспільство готове тримати увагу на цій темі.
Олександр Савицький