У світлі активних дискусій навколо так званого мирного плану США-Росії для України дедалі більше експертів наголошують: проблема виходить далеко за межі дипломатичних формулювань. Можливі поступки агресору створюють небезпечний прецедент, який здатен змінити майбутній світовий порядок. Саме про ризики таких підходів, стратегічні цілі Кремля та європейське розуміння безпеки я поспілкувався з польським військовим експертом, майором запасу, колишнім військовим пілотом, публіцистом Міхалом Фішером, який поділився своєю критичною оцінкою теперішнього так званого мирного плану для України та пояснив, чому такі підходи становлять небезпеку для майбутнього світового порядку:
«Я вважаю, що американська адміністрація дуже некомпетентна у сфері зовнішньої політики. Зокрема Дональд Трамп і його друзі з бізнесу по нерухомості, такі як Стів Віткофф, якого інколи жартома називають Стьопа Вітков, просто не мають жодного уявлення ні про Росію, ні про її цілі, ні про цей конфлікт. Я не думаю, що конфлікт перебуває в якійсь стагнації. Насправді всі хотіли б вийти з цієї ситуації, але не знають як. І вони не знають, яка насправді ситуація».
Майор запасу Міхал Фішер переконаний, що російські пропозиції щодо "роззброєння" України є пасткою, навіщо Москва включає такі пункти до проєктів мирних планів, та яку політичну гру Кремль намагається розіграти перед США й Європою:
«Річ у тім, що це пастки, які росіяни заклали щодо України. Вони розраховують, що Київ просто відхилить цей мирний план, і тоді в очах американців можна буде перекласти провину на Україну: мовляв, це ж Україна не хоче миру, а ми подали таку чудову пропозицію — звісно, "чудову" у лапках. І весь сенс у тому, що Москва, очевидно, стурбована тим фактом, що Європа і президент Володимир Зеленський почали цілком серйозно говорити про можливі модифікації цього плану.
Адже всім зрозуміло, у якій ситуації перебуває Україна, і мир був би просто порятунком, навіть на доволі невигідних умовах, але зі збереженням державного суверенітету. Саме це викликало занепокоєння у Росії, бо вона не хоче жодного реального плану. Їхня ідея полягала в тому, щоб кинути цей план лише для того, щоб Україна його відхилила, а тоді сказати американцям: "Бачите, ми хотіли як краще, а це вони погані". І американці, точніше, президент Дональд Трамп ковтнув би це, сприйняв би за чисту монету».
Відповідаючи на запитання, які військові компроміси Україна могла б теоретично прийняти в умовах майбутнього мирного плану, а які категорично неприпустимі, Міхал Фішер звертає увагу, що обмеження чисельності армії в мирний час може бути прийнятним — за умови реальної можливості швидкої мобілізації та підготовленого резерву. Водночас будь-які спроби заборонити Україні певні види озброєнь є червоною лінією, яку не можна перетинати:
«Версія, узгоджена в Європі, що передбачає скорочення армії до 800 тисяч у мирний час і відсутність будь-яких обмежень щодо того, якими видами озброєння Україна може володіти, — це достатньо добра пропозиція. Адже якщо дійсно запанував би мир, тоді можна звільнити частину військових у резерв, а у разі нового конфлікту — швидко мобілізувати їх знову. Ніхто ж не каже, що резервістам не можна періодично проходити навчання, аби підтримувати свої навички на випадок війни».
Міхал Фішер пояснює, як за останнє десятиліття радикально змінилося ставлення Європи до Росії, чому ілюзії співпраці остаточно зникли після 2022 року, та чому гарантії безпеки для України тепер розглядаються в зовсім іншому контексті. За його словами, стратегічні цілі Кремля — створення російської сфери впливу над усією Європою — та причини, через які сьогодні захист України Європа сприймає як захист себе. Ця зміна мислення визначає те, якими можуть бути майбутні гарантії безпеки для України:
«Треба враховувати, що ставлення Європи до Росії докорінно змінилося. Ще у 2010 році, навіть до 2014-го, а подекуди й після 2014-го багато європейських країн все ще мали ілюзії — що Росію можна спрямувати шляхом демократичного та правового розвитку, що з нею можна налагодити співпрацю, що інтегруючи її в різні структури, можна буде контролювати її поведінку. Однак після 2014 року ці ілюзії переважно зникли, а після 2022 року — повністю розвіялися. Ніхто вже не сумнівається в тому, чого Росія хоче й що планує.
Минуло, мабуть, два чи три роки, перш ніж це нарешті усвідомили й головні європейські політики. Сьогодні вони розуміють, що співпраця з Росією — це співпраця з катом: можна дати йому сокиру, і він чемно подякує або пригостить цигаркою. Їхня справжня мета — створити сферу впливу по всій Європі, щоб США залишили Європу, а Росія могла контролювати весь європейський континент, формуючи новий «східний блок», який цього разу мав би простягатися аж до Лісабона. У їхньому уявленні це мало б створити низку васальних держав — «Білорусь-Біс» та подібні.
Так Росія хотіла б увійти разом із Китаєм і США до трійки держав, які керують світом. Вони це відкрито описали в своїй концепції зовнішньої політики 2023 року, називаючи таку модель «багатополярним світом». Вони цього навіть не приховують, і це найсмішніше, це не якісь таємні плани. Але сьогодні Європа вже чітко усвідомлює: оборона України — це насправді оборона Європи. І тепер немає ілюзій: якщо Росія розпочне нову інвазію на Україну, Україну доведеться захищати, бо, як кажуть, краще грати матч на виїзді, ніж на власному полі. Це зовсім інша ситуація, ніж у 90-х або на початку 2000-х років».
Як каже Міхал Фішер, Росія не зацікавлена у мирі та вважає падіння України неминучим. Тому, на його погляд, Європа має зупинити цей сценарій, навіть шляхом прямої військової присутності, щоб не допустити поразки України:
«Перш за все, потрібно врахувати одне: Росія не зацікавлена в будь-якому мирі. Росія відчуває кров, їй здається, що падіння України неминуче, і навіть якщо не в короткостроковій перспективі, то згодом люди не витримають того, що Росія готує Україні в довгостроковому плані. Тому навіщо домовлятися про мир, якщо можна скоро здобути перемогу. У зв’язку з цим стратегія Європи має бути такою, щоб не дозволити Україні впасти, навіть якщо Україна вже сама не матиме сил на оборону.
Тоді настане момент, коли доведеться запровадити певний кордон європейських, натовських військ навколо Києва, виставити росіянам якийсь бар’єр, аби Україна просто не впала. Оскільки потрібно перш за все протидіяти жорсткій російській інформаційній війні, щоб суспільства зрозуміли: краще воювати на чужій території, ніж на власній. А водночас пояснити цьому суспільству, що така боротьба була б абсолютно неминучою».
На переконання майора, ключовим інструментом протидії російській гібридній агресії та дезінформації є освітня робота з суспільством. Міхал Фішер підкреслює, що Росія веде новий тип війни — когнітивну, яка починається ще до відкритої фази бойових дій. Саме тому держави мають активно заповнювати інформаційний простір правдивими даними та навчати громадян розпізнавати маніпуляції:
«Єдиний шлях — це просто освітня робота з суспільством, тобто потрібно чесно інформувати, не допускати утворення інформаційних лакун, тобто в місцях і моментах, коли щось відбувається. І це буде траплятися дедалі частіше на Заході — не слід впускати в інформаційний простір дезінформаторів, а держава має сама цей простір заповнити. Це перша річ.
Друга справа — мають існувати якісь освітні програми, треба навчати людей, тому що потрібно побачити те, що реально відбувається. Адже, як виявляється, 80% таких негативних коментарів — це навіть не живі люди, це боти, які десь там під Петербургом працюють на штучному інтелекті і генерують певні коментарі, лайкають пости тощо.
Ілон Маск нещодавно запровадив функцію, що показує, звідки ведеться даний акаунт. І раптом з’ясувалося, що більшість цих нібито польських патріотичних акаунтів з орлами, прапорами, гусарськими крилами — раптом транслюють з якихось Нідерландів, Японії тощо. При цьому там є знак оклику, що означає VPN — застосунок, який підміняє IP-локацію з реальної країни на іншу.
Росія розробила війну нового типу. Ця війна нового типу полягає в тому, що для досягнення своїх цілей центр тяжіння переноситься з воєнної фази у передвоєнну фазу. На когнітивні дії нижче порогу війни — ті, які ми називаємо гібридною війною. Але справжня гібридна війна повинна мати своє завершення у вигляді реальної війни, яка має настати в кінці, коли війська входять майже на готове — у державу, яка перебуває у стані повного розкладу та розпаду».
Отже, оцінки Міхала Фішера демонструють: будь-які мирні домовленості, що ігнорують справжні наміри Росії, не наближають безпеки ані Україні, ані Європі. Сьогодні, коли гібридні та когнітивні операції стали повноцінною частиною агресії, питання оборони, стійкості та інформованості суспільств виходять на перший план. Саме розуміння природи загроз та готовність протидіяти їм визначатимуть, яким буде майбутній порядок у Європі, і чи зможе Україна отримати справедливий та тривалий мир.
Тарас Андрухович