12 грудня президент України Володимир Зеленський записав відео біля в’їзду до Куп’янська в Харківській області, де українські захисники зафіксували поступ, звільнивши значну частину міста та, ймовірно, оточивши російські підрозділи.
Лише два тижні тому воно нібито було «звільнене» російськими військами, про що Владімір Путін публічно заявляв двічі. На тлі чергового гальмування мирних переговорів обидві сторони прагнутимуть максимально посилити свої позиції під час зимової кампанії.
Куп’янськ зазнав винятково тяжкої долі під час повномасштабної війни Росії проти України. Місто було окуповане в перші дні вторгнення і протягом семи місяців жило в умовах російського окупаційного терору, з облаштованими в підвалах катівнями. У вересні 2022 року, під час першого українського наступу, Куп’янськ повернувся під контроль Києва. Відтоді й до активізації російського наступу на харківському напрямку він залишався відносно — наскільки це можливо в реаліях цієї війни — безпечним.
Ситуація різко погіршилася на межі літа й осені 2025 року, коли російські сили прорвали українську оборону і з вересня почали масово просочуватися у місто.
20 листопада начальник Генштабу Збройних сил Російської Федерації Валєрій Гєрасімов повідомив Путіну, що російська армія взяла під контроль Куп’янськ. А 2 грудня президент Росії заявив, що в місті «заблоковано український гарнізон», а війська «приступили до його ліквідації», запропонувавши іноземним журналістам поїхати до Куп’янська, аби переконатися в цьому особисто.
«Куп’янськ складається з двох частин: більша, основна, тобто центр міста, розташована на правому березі річки. Менша частина — на лівому березі. Російські війська контролюють як усю правобережну частину, так і всю лівобережну», — заявив тоді Путін.
Незалежно від доповіді, яку отримав російський президент, ситуація на місці є сприятливою для України, що підтверджує, зокрема, портал DeepState, хоча й не позначає центр міста як повністю звільнений. Незалежно від подальшого розвитку подій кожен український успіх на полі бою зараз має величезне значення: з одного боку, він зміцнює моральний дух суспільства, з іншого — демонструє, що армія, попри серйозний кадровий дефіцит і складну ситуацію вздовж усієї лінії фронту, все ще здатна ефективно проводити тактичні наступальні дії.
Втім, це не змінює загальної динаміки фронту. Україна залишається в глибокій обороні, а ситуація в Покровській агломерації — зокрема в Мирнограді, який, за оцінками українських аналітиків, опинився в оперативному оточенні — залишається вкрай складною. Запевнення ЗСУ про «контрольовану ситуацію» суперечать матеріалам російських пропагандистів, таких як Владімір Салавйов, який у п’ятницю, 12 грудня, записав репортаж із центру Покровська.
Після його остаточного захоплення основний тягар російського наступу майже напевно буде спрямований на Костянтинівку — «браму» до останніх великих міст Донбасу, що є під контролем Києва: Слов’янська і Краматорська. Протягом найближчого місяця ймовірним є також початок боїв за Гуляйполе в Запорізькій області. Отже, тактичний успіх на одному відтинку не змінює загальної, подекуди вже критичної ситуації на інших ділянках фронту.
«Війна є нічим іншим, як продовженням політики іншими засобами», — писав у XIX столітті прусський генерал Карл фон Клаузевіц. Російське вторгнення повністю вписується в цю логіку: його мета — змусити противника прийняти волю агресора. Обидві сторони — ще до приходу Дональда Трампа до влади — підпорядкували ведення бойових дій реалізації політичних цілей. Прикладом була хоча б українська контрнаступальна кампанія літа 2023 року, анонси якої протягом багатьох місяців домінували в публічному просторі коштом оперативної таємності.
Подібна логіка діє й сьогодні. І Росія, і Україна намагаються зміцнити свої позиції в переговорах, які вже вчетверте входять у завершальну фазу. Граючи на настроях президента США, обидві сторони прагнуть продемонструвати себе з позиції сили. Водночас звільнення, оточення чи знищення російських підрозділів в одному з сотень пунктів фронту, хоч і важливе для нашої спільної безпеки, не наближає стратегічного прориву.
Леон Пінчак, аналітик з питань безпеки та східних справ (інтернет-ресурс Polityka Insight)