Сьогодні ми говоритимемо про те, як війна Росії проти України відбивається далеко за межами Європи, зокрема в інформаційному просторі Азії. Російська пропаганда, наративи про «нацизм», «єдиний народ» і заперечення права на існування незалежних держав виявляються знайомими не лише українцям.
Тайванський аналітичний центр Doublethink Lab дослідив, як війна в Україні подається в китайському інформаційному просторі — і наскільки ці меседжі перегукуються з риторикою Кремля. Йдеться не лише про ставлення до України, а й про те, як ці самі схеми можуть застосовуватися щодо Тайваню.
Про результати цього дослідження та про схожість інформаційних стратегій Росії й Китаю я поговорив у Тайбеї з дослідником Doublethink Lab Еріком Хсу. Він пояснює, чому ці наративи працюють, хто в них вірить, і чому це важливо не лише для Тайваню, а й для України та її партнерів:
«Думаю, перше, що мене здивувало, це те, наскільки схожі наративи намагаються використовувати Росія та КНР. Вони часто спершу говорять про якісь нацистські або фашистські групи, а потім постійно повторюють, що від самого початку історично Росія й Україна — це «одна сім’я», і що такого поняття, як Україна, нібито не існує. Так само вони говорять, що не існує й поняття Тайваню. Що Тайвань від самого початку належав Китаю. І вони також починають стверджувати, що в Україні або на Тайвані нібито існує якийсь екстремізм, і що там переслідують людей, які підтримують Росію або підтримують Китай.
Причина мого здивування в тому, що ми вже бачили такі приклади раніше. І мені дуже цікаво, чому вони усе ще хочуть застосовувати дуже подібну стратегію щодо Тайваню. І ще одне: я думаю, що багато конкретних політичних груп справді вірять у такі ідеї. І це також мене здивувало. Цей відсоток насправді не такий уже й малий. Загалом на Тайвані, ймовірно, від 5 до 10 відсотків людей повністю погоджуються з такими твердженнями.
І проблема тут у тому, що йдеться не лише про віру в одне твердження чи один наратив. Насправді ці наративи працюють разом і формують специфічний спосіб бачення світу. Вони використовують усі ці прокитайські наративи та недовіру до демократичної системи, щоб говорити про всі інші питання — енергетику, продовольство, ціни на житло, економіку, міжнародні відносини. І я вважаю, що це надзвичайно важливо для нас».
Ерік Хсу звертає увагу на важливу відмінність у тому, як Китай на початку повномасштабної війни подавав війну Росії проти України. Він пояснює, чому офіційний Пекін уникав окремих пропагандистських термінів, але водночас дозволяв їм поширюватися на нижчих рівнях інформаційного простору. А також проводить пряму паралель між наративами про українську владу і тими, що використовуються в Китаї щодо керівництва Тайваню:
«Хочу додати ще одну важливу річ. На самому початку війни підхід Китаю до теми України й Росії дещо відрізнявся від російського. У Росії Путін одразу почав називати Україну «нацистською». А от у Китаї, принаймні протягом 2022 року, ми бачили різницю в риториці на різних рівнях. Офіційні представники КНР і державні медіа не вживали слово «нацисти». Його використовували лише найбільш агресивні користувачі в китайських соцмережах. Причина проста: офіційний Пекін намагався зберегти образ «миротворця». Якщо використовувати таку лексику, цю роль виконувати вже неможливо. І це — важлива відмінність, яку ми зафіксували на початковому етапі війни.
Інша група наративів стосувалася персональних атак. Поширювалися заяви, що Володимир Зеленський утік з країни, що він не перебуває в Україні, що має проблеми з наркотиками або серйозні корупційні звинувачення. Ми бачимо ті самі наративи і щодо Тайваню. У китайському інформаційному просторі постійно повторюють, що у разі війни президентка Цай Інґвень або президент Лай Чін-де втечуть. Що військові навчання — це нібито репетиція їхнього шляху втечі.
Так само владу постійно зображають корумпованою. Головна мета таких меседжів — збільшити дистанцію між громадянами і державою. Бо якщо люди вірять, що уряд їм не можна довіряти, що влада думає лише про власну вигоду, тоді зникає мотивація захищати країну у критичний момент. Також поширюється теза, що українська й тайванська влада нібито не зацікавлені у завершенні війни, бо саме війна дозволяє їм збагачуватися. Це дуже схожі наративи, які системно поширюються і в Китаї щодо Тайваню».
Ерік Хсу говорить уже не про окремі наративи, а про швидкість і точність їх поширення. Йдеться про перші дні повномасштабного вторгнення — і про те, як російська пропаганда майже миттєво з’явилася в китайському інформаційному просторі:
«Ми з’ясували, що ще в лютому 2022 року російські пропагандистські матеріали надзвичайно швидко з’являлися в китайському медійному середовищі. Швидкість перенесення цих наративів із російського інформаційного простору в китайський була вражаючою. І майже на сто відсотків вони збігалися з формами російської пропаганди. Це означає, що між ними існує пряма координація. Інакше це просто не могло б відбуватися так швидко і з такою точністю».
У розмові Ерік Хсу говорить теж про TikTok як інструмент впливу. Зокрема про те, як алгоритми платформи можуть по-різному працювати для різних аудиторій і як через «м’який» контент поступово поширюються політичні меседжі, які становлять загрозу національній безпеці:
«Я думаю, що навколо TikTok у Тайвані досі залишається багато питань. Ми створювали фейкові акаунти, щоб імітувати користувачів TikTok у Тайвані, і аналізували, який контент їм пропонує алгоритм. І ми помітили цікаву різницю. Для жіночих акаунтів частіше просувається так звана «м’яка пропаганда» — контент про розваги, макіяж, їжу, подорожі. А от для чоловічих акаунтів алгоритм значно частіше підсовує відео про незадоволення життям: про низькі зарплати, високу вартість життя. Також там жорсткіше проштовхується контент, який показує Китай як «країну можливостей», а Тайвань — як хаотичне і проблемне місце.
Ми також хочемо піти далі й з’ясувати, чи відрізняється алгоритм залежно від регіону. Наприклад, на півночі Тайваню, у центральній частині чи на островах — чи є між ними різниця. Я вважаю, що якщо такі відмінності існують, то і в Україні вони можуть бути схожими: у прифронтових регіонах і в районах, віддалених від зони бойових дій, контент може суттєво відрізнятися.
У випадку України важливо збирати докази і на їхній основі прямо говорити аудиторії: так, TikTok відіграє значну роль у поширенні пропаганди, яка може шкодити національній безпеці. І це дає підстави для жорсткішого регулювання. Бо ситуація в Україні й у Тайвані — різна. Попри багаторічні погрози з боку Китаю, фактичного вторгнення поки що не сталося. А от російське вторгнення в Україну — це реальність. І саме тому Україна має набагато сильніші докази і більше підстав для суворіших обмежень TikTok, якщо буде доведено, що платформа відігравала деструктивну роль для України під час війни».
Ерік Хсу підсумовує багаторічні спостереження Doublethink Lab. Він говорить про сталість пропагандистських наративів щодо України та пояснює, як ці меседжі з часом змінюють форму, але не суть:
«Якщо говорити про Doublethink Lab, ми вклали чимало ресурсів у довготривалі дослідження. Починаючи ще з 2022 року, ми системно аналізуємо, як відбувається інформаційна маніпуляція. Я не знаю, чи всі інші організації роблять те саме, але для Тайваню і для Doublethink Lab тема України залишається постійним фокусом. Ми безперервно відстежуємо ситуацію та наративи, які поширюються довкола війни. І загалом вони залишаються тими самими. Українську владу й далі називають «нацистською». Продовжують говорити про нібито «брудну» корупцію, про біолабораторії й інші змовницькі теорії.
Також повторюється теза, що Україна нібито є пішаком для НАТО через ймовірне розширення на схід. Але з часом акценти змістилися. Останні роки все частіше стверджується, що український народ хоче завершення війни, а от українська влада — ні. Мовляв, уряд діє заради власної вигоди, не хоче припиняти війну, використовує її, щоб зберегти політичну владу і продовжувати корупційні практики. Тож по суті наратив залишається незмінним. Змінюються лише формулювання і пропорції цих меседжів у різні періоди часу».
На завершення Ерік Хсу пояснює, чому досвід України є принципово важливим для Тайваню. Йдеться не лише про військовий опір, а передусім про стійкість суспільства — здатність держави й людей функціонувати навіть в умовах війни:
«Я вважаю це важливим, тому що, хоча ми всі ненавидимо війну, Україна продемонструвала надзвичайно високий рівень спротиву російському вторгненню. Тайвань дуже часто порівнюють з Україною. І цілком імовірно, що у 2027 або 2028 році ми справді можемо зазнати вторгнення з боку КНР — чи то через «сіру зону», чи у формі повномасштабної війни. Це може статися. Саме тому тайванське суспільство і тайванський уряд мають уважно вчитися в України.
Ідеться не лише про опір, а насамперед про стійкість. Ключове питання під час війни — наскільки ми здатні зберігати відносно нормальне життя. Чи можуть громадяни й далі виконувати свої функції, залишатися на своїх робочих місцях, чи можемо ми зменшити рівень напруги і емоційного виснаження в суспільстві. Саме тому досвід України є надзвичайно важливим. І саме цьому тайванське суспільство і тайванський уряд мають в України вчитися».
Нагадаю, це був Ерік Хсу, дослідник тайванського аналітичного центру Doublethink Lab, з яким я поспілкувався про те, як російські та китайські пропагандистські наративи переплітаються, як вони працюють у цифровому середовищі — від медіа до соцмереж — і чому досвід України сьогодні є важливим не лише для Європи. А розмова стала можливою завдяки журналістській резиденції, організованій Міжнародним радіо Тайваню.
Підготував Тарас Андрухович