Після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році Російська Федерація остаточно перетворила промислові, транспортні та ресурсні об’єкти на тимчасово окупованих територіях Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей на елементи власного військово-промислового комплексу. Як свідчать дані аналітичного звіту «Мілітаризація промисловості на ТОТ», презентованого Східною правозахисною групою та Інститутом стратегічних досліджень та безпеки, агресор свідомо знищує економічний потенціал регіонів, перетворюючи їх на плацдарм для обслуговування воєнних потреб.
Дослідження, проведене за підтримки Фонду Конрада Аденауера, демонструє, що Росія розглядає захоплені землі не як суб’єкти розвитку, а як ресурсну базу для подальшої експансії. Директорка «Східної правозахисної групи» Віра Ястребова наголосила, що руйнація потенціалу Донбасу є частиною продуманої стратегії Кремля із залученням корпорації «Ростех». Вона схарактеризувала дії окупантів як свідому колоніальну політику.
«Це свідома окупаційна політика по розвитку колонії Російської Федерації на тимчасово окупованих територіях України. Бо саме ця компанія, "Ростех" — оплот тієї мілітарної інфраструктури. І це нам каже, що це свідома, довгострокова стратегія», — зауважила Віра Ястребова.
За словами експертки, Росія стратегічно захоплювала українські підприємства, щоб використовувати їх як фундамент для просування далі, паралельно здійснюючи мародерський грабунок ресурсів та перетворюючи регіон на глобальний логістичний хаб для постачання зброї окупаційній армії.
Масштаби деградації цивільного сектору наочно ілюструють дані, наведені заступником директора Інституту стратегічних досліджень та безпеки Максимом Бутченком. Експерт зазначив, що переважна більшість заводів Донбасу була розграбована, а обладнання вивезене. Залишилися працювати лише ті об'єкти, що безпосередньо забезпечують потреби фронту.
«Останні дані, що там знаходиться біля 700 тисяч російських військових, які розповсюджені по всій окупованій території, і все, що відбувається там, так чи інакше, прив'язано до війни. Але насправді так не було під час того, як ці райони контролювалися Україною. Донбас як регіон вносив великий внесок в економічний розвиток країни», — зазначив Максим Бутченко.
До окупації Донецьк та Луганськ входили до п'ятірки лідерів за промисловим внеском в економіку України, орієнтуючись на цивільну продукцію, проте наразі єдиною можливістю для існування підприємств є їхнє включення в ланцюжок виробництва зброї, йдеться в тексті аналітичного звіту. Найбільш приголомшливим прикладом стала вугільна галузь: з 96 шахт, що працювали до 2014 року, залишилося лише 5–6, оскільки все, що не може інтегруватися у ВПК, свідомо знищується.
Колишній співробітник СБУ Іван Ступак розкрив механізми маніпуляцій РФ щодо «економічного зростання», пояснивши, що короткострокове піднесення було зумовлене привласненням українських активів. Він спростував пропагандистські міфи про процвітання, зауважуючи, що окупанти ставляться до цих територій виключно як до здобичі.
«І ця територія загалом вся розглядається як трофей, який вони захопили. З'явилися сфери впливу між Федеральною службою безпеки РФ та Головним управлінням розвідки РФ. Тобто вже почалося вивезення зерна, експорт до країн Африки, і заробляння, дійсно, великих грошей», — зазначив Ступак.
Ступак підкреслив, що цифри ВВП, що їх малює російський уряд, є фікцією, оскільки вони базуються на включенні захопленої власності до російських активів. Крім того, ці території залишаються токсичними для світового ринку через санкції, що обмежує будь-яку діяльність лише внутрішніми потребами агресора.
Мілітаризація охоплює не лише промислові потужності, а й логістику та соціальну сферу, що створює довгострокові загрози безпеці всієї Європи. Максим Бутченко навів факти системного використання портів Маріуполя та Бердянська для військової логістики, а також залучення дітей до вивчення керування дронами, що замикає цикл від навчання до фронту: «Ті підприємства, які залишились, наприклад, вже в окупованій Запорізької області або в Луганській області, так чи інакше були задіяні саме в цей ланцюжок. Досить багато фактів вказують на те, як системно підходять росіяни і відбирають саме те, що їм потрібно саме до війни».
Дітей на окупованих частинах залучають до вивчання керування дронами, це ланцюжок від дітей до виробництва дронів і далі постачання їх на фронт досить вже налагоджений, заявив Бутченко. Наразі на окупованій частині Донбасу розгорнуті вісім великих полігонів, а цивільна інфраструктура, зокрема шахти, перетворена на ремонтні бази для танків та склади боєприпасів, зазначив експерт.
Окремим трагічним аспектом окупації є катастрофічний стан екології, спричинений нехтуванням нормами безпеки на промислових об’єктах. Експертка Ліза Денісова повідомила про масштабне забруднення підземних вод та ґрунтів, площа якого вже перевищує 3000 квадратних кілометрів. Наслідки затоплення шахт у Горлівці та Єнакієвому можуть бути незворотними протягом століття, спрогнозувала вона.
«За оцінками, відновлення якості води в таких умовах може тривати навіть до 100 років. В нашому звіті подібні процеси фіксуються в інших промислових зонах, де руйнування підприємств і пожежі супроводжуються викидами бензопірену, оксидів азоту та важких металів. Ці речовини накопичуються в ґрунтах і воді та мають канцерогенний характер», — сказала Ліза Денісова.
Це вже спричинилося до зростання онкологічних захворювань серед місцевого населення на 30%, а хімічні відходи перетворили річки, зокрема Лугань, на стічні колектори, сказала Денісова.
Своєю чергою, доктор політичних наук Петро Олещук пояснив, чому Україна не може відмовитися від цих територій з точки зору глобальної безпеки. Він розглядає дії РФ як ідеологію «неоімперіалізму», де кожне загарбання стає паливом для наступного: «Це загарбання, яке живить загарбання. Анексії, які живлять анексії. Людські ресурси, які повністю використовуються з метою продовження агресії, матеріальні ресурси, будь-які ресурси кидаються, ну, відповідним чином топку цієї війни, яка таким чином продовжується і живить сама себе».
Олещук впевнений, що окупований Донбас для Кремля є лише інструментом для подальших імперських зазіхань на інші країни Європи, де українські ресурси та люди будуть використані для завоювання нових цілей. Адже через таку політику виробництво в регіоні впало на 40–60%, а 3,2 мільйона людей залишилися без роботи, ставши заручниками мілітарної машини агресора.
Олександр Савицький