2025 рік став четвертим роком повномасштабної війни Росії проти України та роком безконечного «мирного процесу» під проводом Дональда Трампа. Саме того Трампа, який під час виборчої кампанії обіцяв завершити війну за 24 години після свого обрання президентом Сполучених Штатів.
Вже незабаром мине рік відтоді, як американці обрали його своїм очільником, а шанси на завершення війни — не кажучи вже про справедливий мир — залишаються примарними. І це попри обнадійливі слова Дональда Трампа та Володимира Зеленського після їхньої останньої зустрічі в неділю, 28 грудня, у резиденції президента США в Мар-а-Лаго.
Увесь рік Трамп фактично займався тим, що згортав підтримку Києва, телефонував Путіну, зустрічався з ним на Алясці та надсилав до нього своїх емісарів з метою узгодити капітуляцію України під виглядом «миру». На цьому тлі Європа, попри гучні декларації, так і не змогла повноцінно замінити США в ролі головного донора військово-технічної й фінансової допомоги Києву.
Про геополітичні підсумки війни Росії проти України у 2025 році та спроби спрогнозувати, що слід очікувати в цьому питанні у 2026-му, у розмові для програми «Міжнародний (без)лад» із Юрієм Фельштинським, відомим російсько-американським істориком і публіцистом.
Він, зокрема, автор книжок «Від Дзержинського до Путіна. Спецслужби Росії в боротьбі за світове панування 1917–2036» та «Багатоходівка століття: Дональд Трамп і Дмітрій Риболовлєв на повідку у Кремля».
Говорячи про останні переговори в Мар-а-Лаго, експерт заторкнув справу звинувачень Кремля в тому, що нібито 29 грудня українські безпілотники безуспішно атакували резиденцію Путіна «Валдай» у Новгородській області.
Глава російського зовнішньополітичного відомства Лавров заявив, що атака не залишиться без відповіді, а об’єкти та час для російського удару вже визначені. За його словами, перехід української влади до «політики державного тероризму» є підставою для Кремля переглянути свою переговорну позицію, хоча виходити з діалогу зі США щодо мирного врегулювання Москва не має наміру. Речник Путіна Пєсков додав, що Росія тепер займатиме жорсткішу переговорну позицію щодо України. Українська влада назвала всі ці звинувачення брехнею.
Фельштинський коментує це так:
«Я вважаю, що для того, аби російське керівництво змінило своє ставлення до цієї війни, необхідно завдавати ударів ракетами великої дальності по Москві, по ключових об’єктах у Москві. І, звичайно, якщо Україна завдала ударів дронами по Валдайській резиденції Путіна — це символічно.
Це, можливо, непоганий початок, але, ймовірно, правильніше було б завдавати такого удару під час нарад. Я просто не знаю, коли саме було завдано цього удару і чи перебував тоді хтось у резиденції, але я, звісно, орієнтувався б на завдання ударів саме під час нарад, які регулярно проводяться в резиденції Путіна, щоб цей удар, знову ж таки, був відчутнішим».
Юрій Фельштинський закликає ігнорувати заяви Пєскова і Путіна щодо «посилення російської позиції» з цілого ряду причин:
«Росія не планує закінчувати цю війну. Росія не планує сідати за стіл переговорів. Росія не планує обговорювати з Україною будь-які умови, окрім вихідних умов Путіна — повна капітуляція.
Тобто всі численні спроби через Трампа донести до України чергові «мирні плани», які часто публікуються в Москві, насправді є планами капітуляції. Це не проєкти мирних переговорів і не плани припинення війни».
При цьому Юрій Фельштинський наголошує:
«Ці плани ведуть до ескалації війни в Україні, до ескалації цієї війни на всю решту території України і до ескалації цієї війни в Європі. Тому що Україна — і так було від початку — для Путіна є лише першим кроком до вторгнення в Європу.
Вся стратегія 2025 року будувалася на тому, що Україна буде захоплена не через військові перемоги російської армії, а через капітуляцію. І тут, звичайно, Путіну дуже сильно допоміг Трамп. Саме на це Путін і розраховував, тобто він розраховував цього року домогтися капітуляції України за допомогою Трампа. Але картина, по суті, вийшла прямо протилежною. Мало того, що Україна не капітулювала — Європа відмовилася кидати Україну, що цілком природно, адже Європа розуміє, що вона — наступна».
У вівторок прозвучала заява прем'єр-міністра Польщі Дональда Туска після наради європейських лідерів з Дональдом Трампом і Володимиром Зеленським про те, що мир вже на горизонті, це питання буквально тижнів.
Окрім того, за словами Туска, Сполучені Штати заявили про готовність брати участь у гарантіях безпеки для України після підписання мирної угоди. Польський прем’єр зазначив, що гарантії безпеки передбачають присутність американських військ, зокрема на кордоні або вздовж лінії зіткнення між Україною та Росією.
Натомість експерт вважає, що очікування миру на горизонті є цілковито нереальними:
«Я вважаю, що заяву Туска слід ігнорувати. Вона не має жодного стосунку до реальності і нічому не відповідає. Америка не надішле до Європи жодного солдата. Все, що Трамп робив цього року – це дедалі чіткіше оформлював позицію ізоляціонізму Сполучених Штатів і їхнього невтручання в будь-які європейські проблеми.
Фактично за цей рік Америка вийшла з НАТО. Концепція національної безпеки, опублікована нещодавно у США, є ще одним підтвердженням того, що Америка надає Путіну абсолютний carte blanche на його дії в Європі і зі свого боку заявляє, що повертається до доктрини Монро, яка зводиться до того, що американців цікавить лише власна безпека в межах двох Америк.
Також певним сигналом є твердження, що головним стратегічним ворогом США є Китай, що в контексті війни в Європі є своєрідною відмовкою, яка пояснює, чому Америка не збирається захищати Європу. Тому розраховувати на американську допомогу в найближчі три роки абсолютно неправильно. Американської допомоги в Європі ми не побачимо, американської допомоги в Україні ми не побачимо. Ми бачимо й будемо бачити виключно американську допомогу Путіну».
Фельштинський вважає, що навпаки Трамп фактично позбавляє Європу гарантій з боку США, оскільки своїми словами і діями руйнує трансатлантичну спільноту:
«Насправді все, що було зроблено – це, по суті, дезавуювання НАТО як структури, в якій домінують Сполучені Штати, як структури, створеної для протидії совєтській агресії — тій самій агресії, яку сьогодні відтворює міністерство оборони Росії. І в момент, коли ця агресія реально проявляється щодо України і потенційно щодо Європи, Сполучені Штати замість того, щоб активізувати допомогу по лінії НАТО, навпаки, з НАТО виходять. Однак оскільки у Європи немає вибору і вона добре розуміє, що, особливо після 2022 року, Росія становить реальну загрозу її безпеці, ми сьогодні бачимо і переозброєння Європи, і переосмислення рівня небезпеки, яку нині становить Росія.
Так, у Європі є політичні лідери на кшталт Орбана, є країни, які розколюють спільний фронт – Угорщина, Чехія, Словаччина. Але я не думаю, що тим самим шляхом піде Польща, оскільки Польща історично завжди мала дуже складні відносини з Російською імперією, з Совєтським Союзом і нині з Росією, і я не вважаю, що Польща стане на той шлях, яким дозволили собі піти Угорщина, Чехія і Словаччина».
Не можна не погодитися з тим, що відбувається пробудження Європи від цього сну про «кінець історії» про «вічний мир», приходить усвідомлення всієї тяжкості ситуації. Можна згадати недавній виступ канцлера ФРН Фрідріха Мерца. Він символічно заявив, що «епоха Pax Americana завершилася», що європейці більше не можуть розраховувати на американців, що не варто шукати в них захисту, що Європа має сама якось розв’язувати це питання.
Проте, з іншого боку, якщо йдеться про Україну, то й досі на порядку денному стоїть передача Німеччиною ракет дальнього радіуса дії «Taurus», які, можливо, не стануть «геймченджером», але все ж це далекобійні ракети, здатні серйозно підтримати Україну принаймні на тактичному рівні. Навіть нещодавно віцеголова Бундестагу звертався до Мерца з закликом надати цю зброю. І попри всю риторику Мерца ми бачимо, що за словами не йдуть справи — такі кроки, як передача ракет «Taurus» чи інших серйозних озброєнь, не здійснюються. Чому так? Юрій Фельштинський:
«Європа рухається дуже повільно, але загалом рухається у правильному напрямку. Я думаю, що так —європейцям знадобиться ще певний час, і він уже минає, щоб ухвалити рішення про постачання Україні ракет великої дальності. Однак я вважаю, що це рішення буде ухвалене у 2026 році. Воно буде ухвалене, тому що всім уже зрозуміло: інакше Росія не сяде за стіл переговорів. І це ключовий момент.
Тобто, українські удари по Москві потрібні навіть не стільки для того, щоб війна закінчилася, хоча, я думаю, вона може закінчитися і внаслідок цих ударів, а передусім для того, щоб Росія нарешті сіла за стіл переговорів, адже наразі у Путіна таких намірів немає».
Так бачить експерт найкращі гарантії безпеки для України:
«Як слушно сказав Мерц на зустрічі з Трампом та іншими політичними лідерами у Вашингтоні, єдиною гарантією безпеки України є українська армія. Я сказав би навіть більше: українська армія є гарантом безпеки не лише України, а й усієї Європи. Тому що сьогодні це єдина боєздатна армія, яка стримує агресію в Україні й потенційну агресію Росії в Європі.
Тобто, не захопивши Україну, не знищивши її і не домігшись демобілізації української армії, Росія не може увійти в Європу — у неї немає для цього додаткових сухопутних військ, необхідних для вторгнення в Європу на тлі незавершеної війни в Україні. Таких ресурсів у Росії просто немає. Тому сьогодні Україна, навпаки, стала гарантом безпеки Європи. За відсутності Сполучених Штатів саме Україна є єдиним гарантом, і я впевнений, що Європа не захоче втратити цього гаранта, адже тоді вона опиниться в ситуації Третьої світової війни».
Багато хто очікував, що санкції кінець кінцем доб’ють російську економіку, що десь станеться внутрішній вибух. Згадується історія з Пріґожиним у 2023 році — цей дивний заколот.
Чи сьогодні є якісь ознаки того, що існують реальні можливості появи «тріщини» в режимі: що економіка може дати серйозний збій або що якась група людей, скажімо, з кремлівських кіл може сказати: «Все, треба вирішувати питання інакше, і з Володимиром Володимировичем потрібно якось попрощатися»? Чи є якісь «чорні лебеді», які можуть у 2026 році зумовити для путінської Росії? Оглядач каже таке:
«Про бунт, про народні невдоволення в Росії, я вважаю, можна забути — це не фактор. Про будь-які протестні рухи на суспільно-політичному рівні в Росії також можна забути — це не фактор. Пригожин — це окремий епізод і окрема історія. Його не слід розглядати як народний бунт проти Путіна, його слід розглядати як конфлікт між адміністрацією президента та ФСБ. І саме тут можна, звісно, очікувати певних зрушень і подій.
Про санкції можна забути. Санкції — річ, безумовно, правильна й потрібна, але санкції не змусять Росію сісти за стіл переговорів. Сісти за стіл переговорів Росію можуть змусити лише удари по Москві. І якщо удари по Москві справді здійснюватимуться, якщо вони будуть суттєвими, якщо життя Москви серйозно зміниться внаслідок цих ударів, то, на мою думку, саме тоді ми побачимо людей і, найімовірніше, це знову будуть люди з ФСБ, які прийдуть до Путіна і скажуть, що це не те, під чим вони підписувалися, і що це не те, що їм обіцяли у 2022 році.
А у 2022 році їм обіцяли капітуляцію України за три дні, три тижні чи три місяці, а не війну, яка триває вже довше, ніж Велика Вітчизняна війна Совєтського Союзу.
І для того, щоб ці люди прийшли до Путіна, потрібно завдавати ударів по Москві. Інакше — жодних інших причин у них для цього просто не буде».
Повна версія програми в прикріпленому звуковому файлі.
Матеріал підготував Назар Олійник