Польща залишається одним із головних партнерів України, передаючи свої винищувачі МіГ‑29. Це літаки добре знайомі українським пілотам і технічному персоналу, що дозволяє без тривалого перенавчання інтегрувати їх у бойову роботу.
Як зазначає авіаексперт, провідний науковий співробітник НАУ Валерій Романенко, Україна може отримати до дев’яти таких машин. Йдеться про винищувачі, умовно близькі до модифікації МіГ-29М, які Польща отримала ще за радянських часів. У 2000-х роках ці літаки пройшли часткову модернізацію за участі західних підрядників.
«У нульових роках літаки отримали оновлені системи зв’язку, дещо покращений радар, GPS та супутникову навігацію. Ймовірно, польська сторона додатково інтегрувала елементи зв’язку за стандартами НАТО, зокрема через Link 16», — пояснює експерт.
Попри це, МіГ-29 залишаються технікою радянського покоління з усіма відповідними обмеженнями.
«Це досить старі машини, радянського виробництва. Втім, варто чесно сказати: українські МіГи також не є новішими — після 1992 року Україна не отримувала жодного нового винищувача», — наголошує фахівець.
Передані літаки належали до останньої ескадрильї МіГ-29, яка ще виконувала бойові завдання у складі польських Повітряних сил. Однак із надходженням сучасних F-16 та перспективних F-35 ці винищувачі остаточно втратили актуальність для Польщі.
«Фактично це була остання ескадрилья. Сьогодні МіГ-29 уже не відповідають вимогам до сучасних винищувачів — навіть у ролі ППО. МіГ-29 здатні фактично лише на ведення повітряного бою. Польські МіГ-29 допоможуть українській авіації хоча б частково відновити баланс та підсилити оборонні можливості», — зазначає експерт.
Минулого року Україна та Швеція підписали угоду про наміри щодо поставок 150 нових винищувачів JAS 39 Gripen для Повітряних сил України. Ці шведські багатоцільові винищувачі четвертого покоління вважаються одними з найбільш вдалих для Повітряних сил України. Вони вирізняються простотою обслуговування, невибагливістю до злітних смуг та економічністю. На відміну від багатьох інших платформ, саме Gripen часто називають літаком, який найкраще відповідає реальним умовам війни в Україні.
Інтерес для України становлять саме SAAB Gripen E (NG) — нове покоління літаків, які вже порівнюють не з F-16, а з американськими F/A-18.
«Gripen NG — це вже інший клас. За можливостями він ближчий до F-18 і здатний вести повітряні бої з російськими літаками на рівних. Нові Gripen мають значно потужніші радари. Великі повітряні цілі вони бачать на відстані до 350 кілометрів, тоді як старі моделі — максимум 150–200», — зазначає експерт.
Не менш важливим є й ракетне озброєння. Gripen NG адаптовані для використання європейських ракет Meteor з дальністю понад 200 кілометрів. «Американські ракети для F-16 мають максимальну дальність близько 160 кілометрів. А кожні додаткові 10 кілометрів — це критична перевага у повітряному бою», — пояснює авіаційний аналітик.
Окремою перевагою Gripen є його здатність працювати з неідеальних злітно-посадкових смуг — фактор, який часто недооцінюють у публічних дискусіях. Для України з її мережею старих радянських аеродромів це означає менші витрати на інфраструктуру та швидше розгортання авіації. За словами Валерія Романенка, за багатьма характеристиками Gripen дійсно можна назвати ідеальним літаком для українських умов.
Допомога Україні має різні форми: від постачання техніки до особистої участі іноземців у бойових діях. З перших днів повномасштабної агресії тисячі добровольців із понад 50 країн світу встали пліч-о-пліч з українськими захисниками.
Наразі відбувається еволюція підходу до застосування іноземних військовослужбовців. Ключовий принцип нової моделі — максимально ефективне використання досвіду, мотивації та професійних навичок. 26-річний тайванський доброволець Пань Веньян, який двічі вступав до Інтернаціонального легіону територіальної оборони Збройних Сил України, відверто говорить про підготовку іноземців, реалії сучасного поля бою та внутрішні суперечності серед добровольців з усього світу. За його словами, система навчання в Легіоні часто не відповідає характеру війни, яку сьогодні веде Україна.
«В Інтернаціональному легіоні ми проходили підготовку протягом двох місяців. Це було дуже базове навчання. Нас учили, як користуватися АК-74, РПГ, ПКМ, трохи тактичної медицини, стандартні SOP. Але ці базові піхотні навички майже не допомагають вижити на реальному полі бою», — розповідає Пань Веньян.
Доброволець наголошує, що головна проблема — це розрив між умовами полігону і реальністю фронту, де ключову роль відіграють дрони, артилерія та фактор випадковості. Окремо Пань Веньян говорить про склад Інтернаціонального легіону та різну мотивацію добровольців. За його спостереженнями, значну частину становили бійці з країн Латинської Америки.
«Коли я прибув у 2024 році, близько 60–70 відсотків були іспаномовні хлопці — з Колумбії, Бразилії. Багато з них приїхали заради грошей. Це не добре і не погано, якщо в людини є дитина і немає грошей, вона шукає спосіб вижити», — говорить доброволець.
Водночас у Легіоні служили й люди з США, Великої Британії та країн Європи, які мали фінансову стабільність, але їхала воювати з ідейних міркувань. «Багато хто справді вірить, що захищає демократію і свободу, що ця війна важлива для всього світу. Саме тому вони тут», — каже Пань Веньян.
Він також розповідає про китайських добровольців, які воюють на боці України, та пояснює, якою високою ціною для них стає це рішення, зазвичай без права повернення додому: «У мене є кілька друзів — китайські цивільні, які воюють за Україну: хтось оператор дрона, хтось інженер, хтось медик. Деякі з них розуміють, що таке демократія і свобода, але вони не можуть про це говорити. Якщо скажуть — можуть опинитися у в’язниці», — пояснює Пань Веньян.
Posłuchaj
24:54 CMS na clw na 2201 (converter).mp3
Вікторія Машталер/Тарас Андрухович