Агресія і війна проти України, яка вже триває понад 12 років, вписана в імперську традицію Росії, яка впродовж століть була експансіоністською та агресивною сутністю за винятком кількох невдалих та нетривалих спроб демократизації.
Ця війна для Кремля є відчайдушною спробою відновити імперську потугу, що неможливе без підкорення і поглинання України, а водночас криє в собі загрозу краху самої Російської Федерації, яка в разі невдачі може зазнати дезінтеграції та розвалу.
Цю проблематику в програмі «Міжнародний(без)лад» прокоментував провідний американський політолог українського походження, професор Олександр Мотиль (Ратґерський університет).
Професор Олександр Мотиль. foto:Nazar Oliynyk/PRdZ
Варто наголосити, що він автор книжки «Підсумки імперій: занепад, розпад і відродження». Вона входить в канон класичних робіт, які з історичної перспективи аналізують закономірності виникнення, розвитку, занепаду, розпаду та відродження імперії як політичної системи.
Отож, часто мовиться про неоімперську політику Кремля про імперські амбіції, але чи можна вважати, що Російська Федерація — це вже імперія, яка прагне відновити втрачені позиції, а не збудувати саму імперію, бо вона вже існує? Професор Мотиль бачить цю справу так:
«Я тут не зовсім певен. З однієї сторони, Російська Федерація має різні характеристики імперій, з іншої — вона не зовсім пасує до цього терміну. Але так в загальному я згоден, що можна вважати Російську Федерацію поганою або слабою імперією. Так, якщо вживати це як прикметник, тоді я готовий визнати, що це — імперія. Але це імперія, яка вже близька до завершення. Це не імперія сильна, це не імперія міцна, це не імперія, яка спроможна триматися вкупі».
Експерт звертає увагу, що з перспективи цих останніх чотирьох років великого збройного конфлікту Росія наблизилася до сценарію дезінтеграції, оскільки стала значно слабшою після повномасштабного вторгнення в Україну:
«Коли брати під увагу, яка це була країна у 2022 році перед вторгненням, то Росія вважалася однією з великих суперпотуг. Був Китай, Америка і Росія.
Вона, звичайно, була на третьому місці, але як би там не було, вона належала до цієї трійки. Тепер Росія може бути на якомусь 10-му, 20-му або навіть на 30-му місці. Це вже не можна вважати її якоюсь суперпотугою, важко навіть вважати її регіональною потугою.
По-друге, вона стала набагато слабшою. Уявіть собі: більше як мільйон солдатів загинуло чи поранено. Економіка виснажена. Росія перетворилася на васальську державу Північної Кореї та Китаю. НАТО побільшало. Україна тримається на полі бою. Так що з кожної точки зору можна вважати, що Росія стала набагато слабшою, ніж вона була. І над тим усім сидить Путін, цар Путін, який старається якось це все тримати».
Професор Мотиль наголошує, що Путін зі своїм режимом загрожує самому існуванню територіальної цілісності РФ:
«Чим довше він при владі, тим слабшою буде Росія. І чим довше він при владі, тим ймовірніший розпад Російської Федерації. Я особисто абсолютно певен, що скоріше чи пізніше буде кінець цього режиму, особливо коли це стане очевидним для кожного. А тим більше, якщо буде кінець режиму, то, може, буде й кінець Російської Федерації.
Це може бути громадянська війна, це може бути якась революція, це можуть бути якісь поодинокі повстання в різних регіонах — неросійських народів чи навіть росіян. Усе це можливо».
Політолог прокоментував також можливість путчу чи бунту проти кремлівського правителя крізь призму виступу Пригожина у червні 2023 року, який представляв кола, що критикували Путіна за брак рішучості і неефективність у війні проти України. На думку професора Мотиля така ймовірність є досить високою:
«Є цей генерал Лєонід Івашов, який останнім часом написав просто погромницького листа проти Путіна. Ми знаємо, що коли Пригожин виступив зі своїм бунтом, ніхто з війська, ніхто з ФСБ, ніхто з Росгвардії не виступив проти нього. Всі просто сиділи збоку і дивилися. І водночас ми знаємо, що офіційні російські політики, певно невдоволені економічним станом, інколи опосередковано критикують навіть самого Путіна.
Так що ми знаємо, що є голоси, які не згодні з ним, які, в принципі, могли би відіграти якусь антисистемну роль. Усі передумови можливого путчу в Росії вже існують. Є кризова ситуація на полі бою, є криза економіки, є криза суспільства і є до певної міри криза навіть самої влади. Те, чого бракує — так це людини або групи людей, які були б готові взяти у свої руки владу».
Олександр Мотиль відкликався до російської і совєтської історії:
«Приблизно 40% усіх російських лідерів були відсторонені або майже відсторонені якимись путчами. Це дуже поважне число. Це означає, що така ймовірність існує. Чи вона відбудеться, чи вона станеться, ми, звичайно, не знаємо. Але я маю всі підстави думати, що такий путч дуже можливий».
Цікавими також є інші паралелі — 1917 рік. Ця дата дуже сильно сидить у підсвідомості і свідомості російських імперців. Тоді на тлі виснаження в Першій світовій війні в Росії відбулася Лютнева революція, скинення царя та початок визволення неросійських народів, зокрема України. Потім був більшовицький переворот відомий як Жовтнева революція, а далі громадянська війна і розпад Російської імперії. Професор погоджується, що ці події більш ніж столітньої давності варті уваги при розгляді сучасної ситуації:
«Паралелі існують, і вони, по-моєму, досить переконливі. Звичайно, теперішня війна — це не зовсім те саме, що Перша світова, але, як би там не було, це війна. І я думаю, що Путін теж розуміє, що існують такі паралелі, що дуже можливо, що Російська Федерація піде шляхом імперської Росії.
Він тому розуміє те, що закінчити війну тепер не може без якоїсь перемоги — хоча б умовної, пропагандивної. Якщо він вийде з цієї халепи, програвши війну або не здобувши своїх цілей, тоді навіть пересічні росіяни, не кажучи вже про еліти, будуть себе питати: "Навіщо ми пролили стільки крові ні за що?".
Так що він, я думаю, розуміє, що потрапив у такий тупик. Звичайно, він сам себе завів у цей тупик, розпочавши війну проти України. І тепер він сидить у досить паршивому стані.
Як йому з того вийти, я особисто не знаю. Якби він був нормальним, раціональним чоловіком, він би проголосив перемогу і сказав: давайте, ми досягнули своїх цілей і відходимо. Але він одночасно розуміє, якщо брати до уваги природу своєї системи, яку він побудував, що така так звана "умовна" перемога може дуже легко закінчитися його фізичною ліквідацією, бо вона нікого не переконає.
Отже, ситуація з точки зору Путіна, по-моєму, досить кепська. Тому я переконаний, що чим довше він буде при владі, тим слабшою буде Росія і тим ймовірнішим буде кінець Російської Федерації, не кажучи вже про фашистський режим, який побудував сам Путін».
Говорячи про Російську Федерацію, часто підкреслюють, що її слабкістю є національна структура. Фактично, це унітарна система, унітарна держава, яка маскується під федерацію.
З одного боку, дійсно, це, скажімо, така «клаптикова» держава, яка тримає все з центру, з Москви. Але, з іншого боку, поки що проблем немає, тобто не помітно цих проблем. Національні окраїни, якщо взяти Дагестан, бунтівну Чечню, підтримують цю війну й активно посилають рекрутів, найманців воювати в Україну. Коментар професора Мотиля щодо цього:
«Ну, звичайно, що посилають. Що їм робити? Вони є частиною системи. Але коли прийде до певного краху режиму, а це надзвичайно важлива передумова можливого бунту неросійських народів, коли прийде до такого краху, а скоріше чи пізніше він буде, тоді настане період свого роду хаосу.
І в таких обставинах, які дуже нагадують кінець 80-х років за часів перебудови Горбачова, різні республіки, автономні чи неавтономні краї тощо, матимуть нагоду і можливість проголосити певну автономію, суверенітет, можливо, навіть і незалежність. Пам’ятайте, що наприкінці 80-х — на початку 90-х років був цей так званий "парад автономій". І в цьому брали участь не тільки великі національності, а навіть і дещо менші.
Так що потенціал існує. Але, звичайно, якась там Чечня, Дагестан чи Бурятія не будуть підноситися, не будуть брати участі в якомусь повстанні, коли ще існує сильна держава, сильна розвідка, ФСБ і армія. Але коли прийде до краху, так як я вже сказав, а він може дуже легко настати, якщо відбудеться путч або якщо Росія явно програє війну з Україною, тоді буде можливість і нагода для них заявити про себе. І вони це зроблять.
Можливо, не зразу всі. Я особисто вважаю, що на першому місці будуть Дагестан і Чечня. Якщо їм це вдасться, тоді знайдуться інші кандидати. І таким чином, скоріше чи пізніше, може дійти до розпаду самої Російської Федерації».
Власне тут варто знову звернутися до досвіду минулого. Не секрет, що Захід ніколи не був зацікавлений у розпаді Росії.
Скажімо, так було під час Першої світової війни, коли Антанта намагалася втримати Російську імперію від розпаду і тоді цього не вдалося уникнути.
І в 1991 році Захід, особливо США, теж не був зацікавлений у розпаді Совєтського Союзу, але він і так розвалився. Сьогодні Захід боїться розпаду РФ, зокрема з огляду на страх перед втратою Москвою контролю над своїм ядерним арсеналом і апокаліптичним баченням розвалу такого велетня як РФ. Але і тут бажання західних столиць може зіткнутися з іншою дійсністю, ніж та, якої вони прагнуть.
Професор Мотиль погоджується, що російські імперські утворення розпадалися, попри зусилля і бажання Заходу не допустити такого сценарію:
«Всі ці сили, які призвели до розпаду, по-перше, імперської Росії, по-друге, Радянського Союзу, були внутрішнього характеру. Це не мало нічого до діла з американською, чи з французькою, чи з іншою політикою.
Вони старалися вплинути, але той факт, що селянство (у 1917 році — прим.ред.) бунтувало, що робітники бунтували, що неросійські народи проголосили свою незалежність, — це абсолютно нічого не мало до діла з Америкою чи із Заходом загалом.
І це саме є тепер. Захід може старатися, може говорити, що хоче. Трамп може говорити, що хоче. Але якщо прийде до розпаду Російської Федерації, це буде завдяки тому, що там є різні сили, різні чинники, які впливатимуть на розвиток подій, незалежно від того, що хоче Вашингтон, чи Брюссель, чи Лондон.
Так що, по-моєму, якщо розпадеться Росія, то вона розпадеться, бо мусить розпастися, а не тому, що американці хотіли чи не хотіли. Вони тут абсолютно слова не мають. Значить, можуть говорити скільки хочуть, але це не вплине на внутрішні події».
Повна версія програми в прикріпленому звуковому файлі.
Матеріал підготував Назар Олійник