На початку війни Україна фактично вступила у протистояння з авіацією, сформованою ще за радянськими стандартами, із обмеженими технічними можливостями та невеликою кількістю боєздатної техніки. За словами експерта з питань розвитку авіаційного ринку Богдана Долінце, на початку війни у 2022 році основу становили винищувачі МіГ-29 та Су-27, гелікоптери також були радянського виробництва, переважно типу Мі, а також певна кількість машин серії Ка.
«Із західних зразків техніки Україна мала лише вкрай обмежений ресурс безпілотних систем, зокрема Bayraktar TB2, а також певну кількість розвідувальних безпілотників українського виробництва. Тоді як боєздатних літаків і гелікоптерів було лише кілька десятків, за різними оцінками від 40 до 60 машин, що фактично взяли на себе перший і основний удар у повітряному просторі», – розповідає Богдан Долінце.
Модернізація авіапарку України завдяки допомозі європейських країн відбувалася у два етапи. Перший етап (2022–2023 роки) передбачав передачу радянських літаків, які партнери передавали зі своїх запасів. Йшлося насамперед про винищувачі МіГ-29 та окремі типи гелікоптерів, що дозволило підтримати боєздатність авіації у найскладніший період війни. Другий, переломний етап настав у 2024 році, коли Україна почала отримувати перші західні бойові літаки. Хоча ці платформи не належать до найновіших модифікацій, їхні можливості суттєво перевищують характеристики радянської техніки, яка тривалий час залишалася основою української авіації.
«Із 2024–2025 років на захист повітряного неба повноцінно почали ставати вже західні платформи. Йдеться передусім про F-16 попередніх модифікацій, які, попри свій вік, мають значно кращі тактико-технічні характеристики, ніж радянська авіація, яку експлуатувала Україна», – каже Богдан Долінце.
За оцінками експертів, нині до захисту повітряного простору України разом із літаками Су-25, МіГ-29 та Су-27 залучені також близько десятка французьких винищувачів Mirage 2000 і кілька десятків F-16. Питання кількісного складу майбутньої української авіації залишається одним із головних у процесі переходу на стандарти НАТО. Питання полягає не лише в оновленні техніки, а про створення збалансованої системи повітряної оборони держави на десятиліття вперед.
«Загальна потреба, яку визначили Збройні сили України ще до 2022 року і яка фактично не змінилася сьогодні, оцінюється на рівні 200-250 багатоцільових винищувачів. Це кількість, співмірна з тією авіацією, яку Росія активно залучає до ведення бойових дій», – наголошує Богдан Долінце.
Саме така чисельність дозволила б Повітряним силам України виконувати повний спектр завдань, від оборони повітряного простору до підтримки наземних операцій, без критичного перевантаження техніки та персоналу. Водночас важливим фактором залишається економіка експлуатації сучасних літаків, адже утримання бойової авіації потребує значних ресурсів.
Експерт пояснює, що кількість літаків безпосередньо впливає на вартість їх використання: «Чим менше літаків одного типу перебуває на озброєнні країни, тим дорожчою стає льотна година. Для F-16 в Україні, за різними оцінками, вона може становити 22-26 тисяч доларів, тоді як у США, де експлуатуються тисячі таких машин, ця вартість льотної години знижується до приблизно 16-18 тисяч доларів».
Важливо розуміти, що літаки, які сьогодні використовує Україна, фактично є європейськими машинами – вони були виготовлені на авіапідприємствах країн Європейського Союзу за американською ліцензією, хоча частина обладнання та систем постачалася зі США. Як наголошує авіаційний експерт, сама платформа не є головним обмеженням для її ефективного застосування.
«Основним фактором їх експлуатації було і залишається саме озброєння – ракети, авіабомби та боєприпаси, від яких напряму залежить ефективність бойового застосування літаків», – акцентує Богдан Долінце.
Попри зменшення участі США у військовій підтримці Європи, критичних проблем із технічним обслуговуванням літаків наразі не спостерігається. F-16 є одними з найпоширеніших бойових літаків у світі, тому європейські партнери мають достатні запаси комплектуючих і можливості підтримувати їхню льотну придатність. Значно складнішою залишається ситуація саме з номенклатурою озброєння.
«Україна отримала ракети AIM-120 із дальністю ураження приблизно 115-120 кілометрів. Водночас російська авіація застосовує ракети, здатні вражати цілі на відстані до 200 кілометрів, що поки не дозволяє досягти повного паритету в повітряному просторі. При цьому США та окремі європейські країни мають ракети більшої дальності – до 160-200 кілометрів, однак їх використання потребує або сучасніших радарів і новіших модифікацій F-16, або залучення літаків дальнього радіолокаційного виявлення. Передача таких платформ, зокрема Saab 340, раніше обговорювалася, однак підтвердженої інформації про їх застосування Україною наразі немає», – говорить Богдан Долінце.
Війна Росії проти України триває понад чотири роки, за цей час Україна змогла здобути значну автономію у виробництві озброєння та мобілізувати міжнародну підтримку, тоді як Росія стикається з економічними труднощами, внутрішніми репресіями та деградацією стратегічного впливу. За словами незалежного військового аналітика та експерта з питань безпеки, автора YouTube-каналу, присвяченого аналізу збройних конфліктів, військових технологій та геополітики капітана Мацєя Лісовського, останній рік ознаменувався якісною зміною характеру бойових дій. Війна дедалі більше перетворюється на протистояння безпілотних систем. Україна поступово здобула автономність у виробництві далекобійної зброї, а міжнародна підтримка змінила свій баланс – провідну роль дедалі більше відіграє Європа. Експерт зазначає, що українські розробки вже стали реальною альтернативою окремим видам західного озброєння.
«Йдеться як про дрони, так і про крилаті ракети. Це своєрідна альтернатива американським системам цього класу – не "Томагавки", але за можливостями вже близько до них».
Водночас останній рік продемонстрував суттєві зміни у підходах Сполучених Штатів до підтримки України. Обсяги такої підтримки залишаються меншими порівняно з попередніми роками. На цьому тлі відбулася помітна трансформація ролей серед союзників. Якщо раніше ключовим донором виступали США, то нині дедалі більшу частину фінансової та військової допомоги забезпечують країни Європейського Союзу та партнери у так званому «мюнхенському форматі».
«Фактично ми бачимо зміну балансу підтримки: сьогодні Європа надає Україні більше стабільної допомоги, ніж Сполучені Штати, і ця тенденція лише посилюється. До України надходить уже не лише стара техніка зі складів, а й дедалі сучасніші зразки, особливо в галузі протиракетної оборони. Втім, цього все ще недостатньо, оскільки Західна Європа довгий час виробляла замало озброєнь, і лише тепер тривають інвестиційні процеси для нарощування виробництва», – говорить Мацєй Лісовський.
За словами польського експерта, допомога партнерів сьогодні виходить далеко за межі одноразових постачань озброєння. Йдеться про довгострокові механізми підтримки, що охоплюють стабілізацію української економіки, оборонного сектору та виробничих можливостей держави.
«Проєкти підтримки стосуються як стабілізації бюджету України, так і постачання техніки, боєприпасів і всього необхідного для оборони. Понад 40 міжнародних груп допомоги – індивідуально й колективно – підтримують українські зусилля», – акцентує він.
Важливим елементом цієї співпраці стає інтеграція українського оборонного виробництва з підприємствами країн-партнерів. Такий підхід дозволяє зберігати безперервність виробництва навіть в умовах російських атак на енергетичну інфраструктуру або промислові об’єкти.
Мацєй Лісовський наголошує, що фактично формується нова модель взаємодії між Україною, Європейським Союзом і державами-партнерами – модель взаємної залежності та обміну досвідом. Україна стала найбільшим і найтрагічнішим полігоном сучасної війни, а досвід її армії та оборонних компаній має величезну цінність.
32:08 Na 2602_01EA4FFA.mp3 Європа бере на себе провідну підтримку України
Програму «На прицілі» можна прослухати у доданому аудіофайлі або на сторінці з подкастами
Вікторія Машталер/ Тарас Андрухович