Аналітикиня: тема українських ветеранів може стати мішенню російської дезінформації

Україна вже сьогодні має близько півтора мільйона ветеранів війни, і після її завершення ця цифра може суттєво зрости. Повернення військових до цивільного життя стане одним із найбільших соціальних викликів для країни — зокрема з огляду на поранення, інвалідність, психологічні травми та необхідність реінтеграції на ринку праці. Водночас частина українських родин нині живе за кордоном, зокрема в Польщі, і після завершення бойових дій деякі ветерани можуть возз’єднатися зі своїми близькими саме там. Чи готові до цього Україна та Польща? Які ризики можуть виникнути — від соціальної напруги до інформаційних маніпуляцій — і як їм запобігти?

Компанія «Укрзалізниця» показує свої спеціальні медичні вагони пораненому українському військовослужбовцю на залізничному вокзалі в Києві

EPA/SERGEY DOLZHENKO

На сайті Польського інститу міжнародних справ був опублікований текст аналітикині з питань України Марії Пєховської, що присвячений функціонуванню ветеранів в українському суспільстві. Тема реінтеграції колишніх військових у мирне життя, психологічна допомога ветеранам та їхнім родинам не є новою для українського суспільства, адже війна Росії проти України триває вже дванадцять років. А після початку повномасшатбного вторгнення стрімко зростає кількість людей, які були на фронті. Ветерани вже становлять значну частину українського суспільства і матимуть дедалі більший вплив як на політичне життя країни, так і на соціальні процеси.

Про те, як Україна готується до цих змін, чи можуть ці процеси вплинути також на Польщу, я поговорила з аналітикинею Польського інституту міжнародних справ Марією Пєховською — авторкою аналітичного матеріалу на цю тему.

Сьогодні в Україні вже близько півтора мільйона ветеранів, і ця цифра може суттєво зрости після завершення війни. Наскільки великою групою вони можуть стати?

Власне, всі оцінки, які ми маємо, є доволі складними, адже ми не знаємо, коли завершиться ця війна, і наразі її кінця не видно. За приблизними підрахунками, вже сьогодні в Україні є близько півтора мільйона ветеранів. Насправді існують попередні оцінки, що в майбутньому ця кількість може зрости до 5–6 мільйонів осіб. Причому йдеться не лише про самих ветеранів, а й про членів їхніх родин, тобто людей, які так чи інакше також будуть зачеплені цією проблемою.

Якщо взяти до уваги, скільки людей житиме в Україні — а це знову ж таки лише оцінки, — то ці 5–6 мільйонів можуть становити від 15 до навіть 20 відсотків усього населення. Отже, йдеться вже про справді дуже велику групу людей.

Які головні виклики стоять перед Україною у питанні повернення ветеранів до цивільного життя — зокрема з огляду на поранення, інвалідність або психологічні травми?

Тут існує ціла низка різноманітних проблем. Передусім це типові, я б сказала, проблеми зі здоров’ям: питання інвалідності, психічного здоров’я, різного роду травм.

Водночас слід підкреслити, що це стосується не лише ветеранів. Ще приблизно два роки тому Всесвітня організація охорони здоров’я повідомляла, що щонайменше 10 мільйонів українців потребують певного виду психологічної підтримки. Насправді ця цифра значно більша, особливо якщо дивитися на це з польської перспективи. Адже життя в Україні означає щоденні виклики, пов’язані з війною. Це неминуче впливає на психічне здоров’я — просто неможливо, щоб цього впливу не було.

Тому ця проблема, а точніше цілий комплекс проблем, стосуватиметься величезної кількості людей, а не лише ветеранів. Водночас ветерани є дуже специфічною групою.

Йдеться не лише про питання здоров’я чи психологічного стану, а й про інші виклики. Саме так — про виклики, адже будь-яку проблему можна вирішити. Але тут головним викликом є масштаб: таких людей буде дуже багато. Одним із ключових викликів стане повернення до цивільного життя. Звичайно, частина людей впорається з цим самостійно. Проте як самі військові, які зараз воюють, так і їхні родини за цей час змінилися — їхнє життя не стояло на місці. Тому для багатьох повернення до звичайного життя буде непростим.

Якщо говорити про системні проблеми, то важливим питанням стане повернення на ринок праці. Сам ринок праці в Україні під час війни також суттєво змінився. Не всі зможуть повернутися на свої попередні робочі місця — багатьом доведеться шукати нову роботу. Тому знадобляться різноманітні програми перекваліфікації та навчання, щоб люди могли знайти роботу. Водночас важливою буде і відкритість роботодавців до специфічних викликів, пов’язаних із поверненням людей із фронту. Вже зараз роботодавці в Україні заявляють, що побоюються особливих потреб людей, які повертаються з війни. Це стосується як проблем зі здоров’ям, так і загалом адаптації до звичайного життя. Понад половина роботодавців — за даними досліджень з минулого року — зазначає, що їм складно пристосувати робочі місця або врахувати нові потреби таких працівників.

Втім, важливо підкреслити, що це не лише проблеми. Люди, які повертаються з армії та фронту, матимуть нові, часто дуже цікаві навички. Вони зможуть використовувати їх у професійному житті. Тому, коли ми говоримо про ветеранів, йдеться не тільки про труднощі, а й про певний потенціал. Просто ситуація буде зовсім іншою.

Чи достатньо в Україні інституційної підтримки для ветеранів — психологічної допомоги, соціальних програм, реабілітації?

В Україні вже існує багато різних програм підтримки. Треба сказати, що уряд і Міністерство у справах ветеранів докладають значних зусиль. Однак знову ж таки головним викликом є масштаб — за такої кількості людей неможливо забезпечити всім однаково якісну допомогу. Крім того, рівень підтримки часто залежить від регіону: у деяких вона краща, в інших — дещо гірша.

Водночас своєрідним українським феноменом є громадянське суспільство та неурядові організації, які дуже активно долучилися до підтримки ветеранів. Існує багато організацій, що надають допомогу. Це велика сила українського суспільства. Саме завдяки цьому Україна намагається впоратися з цим надзвичайно великим викликом. Звісно, неможливо допомогти всім на сто відсотків, але країна намагається знаходити рішення.

Якщо уявити сценарій припинення бойових дій або перемир’я, можна очікувати відкриття кордонів і возз’єднання українських родин. Частина чоловіків — у тому числі ветерани — може приїхати до Польщі, де зараз живуть їхні дружини та діти. У такому випадку, чи можуть пережиті на війні травми, зокрема посттравматичний стресовий розлад, стати викликом не лише для України, а й для країн, де проживають українські родини, зокрема для Польщі?

Якщо ж говорити про можливі проблеми, які можуть виникнути в Польщі, то вони фактично будуть такими самими, як і в Україні, але в меншому масштабі. Роль Польщі полягає передусім у тому, щоб підтримувати Україну, аби ці проблеми були якомога меншими.

Звичайно, можна очікувати певних викликів. Однак варто підкреслити: нині багато хто намагається лякати суспільство можливим напливом ветеранів. Насправді ситуація з безпекою в Україні не свідчить про те, що війна швидко завершиться. Навіть якщо вона завершиться, це не означає миттєвий перехід до миру. Тому наплив зовсім не обов’язково буде великим і не обов’язково відбудеться одразу. Це по-перше.

По-друге, про це варто думати заздалегідь, щоб ці виклики взагалі не перетворилися на проблему. Саме тому я написала свій текст для аналітичного центру Польський інститут міжнародних справ — щоб якомога раніше звернути увагу на можливі виклики для Польщі, щоб вони не стали проблемами.

Чи може тема ветеранів стати також об’єктом дезінформації або політичних маніпуляцій, наприклад для підсилення антимігрантських настроїв?

Найбільше я побоююся того, що ця тема може стати легкою мішенню для російської дезінформації. Метою Росії є посварити Україну та Польщу — це її прямий інтерес. Росія добре розуміє, що тісна співпраця між нашими країнами становить для неї загрозу. Тому, без сумніву, Кремль намагатиметься використовувати тему ветеранів в медійному просторі Польщі. Певні такі спроби вже з’являються, хоча поки що їх небагато. Однак ця тема, безумовно, може використовуватися ширше.

Водночас потрібно чітко говорити: не буде жодного масового напливу, і не кожен ветеран становить загрозу. Передусім це будуть проблеми родин, а не проблеми польського суспільства. Це потрібно дуже чітко підкреслювати.

Наша роль як сусіда — і фактичного тилового сусіда, де не ведуться бойові дії — полягає в тому, щоб підтримувати Україну, зокрема й у сфері психологічної допомоги та охорони здоров’я.

У деяких країнах після воєн спостерігалося зростання випадків домашнього насильства або соціальної напруги, якщо ветерани не отримували достатньої психологічної підтримки. Що ви можете сказати про Україну, чи влада вже зараз усвіломлює ці ризики, реагує на них?

Варто також пам’ятати, що проблема домашнього насильства існувала в Україні й раніше. На це вказували різні звіти Європейського Союзу. Боротьба з домашнім насильством є одним з елементів процесу європейської інтеграції України. У цих звітах зазначалося, що Україна робить багато кроків, але часто це відбувається лише на рівні документів, тоді як ефективна політика реалізується не завжди.

Звичайно, Україна рухається в цьому напрямку — це тривалий процес. Водночас дедалі частіше фіксуються випадки домашнього насильства з боку людей, які повертаються з війська. Такі випадки є, і їх стає більше.

Це справді виклик і залишатиметься викликом. Однак оскільки ця тема є частиною процесу європейської інтеграції, Україна добре усвідомлює, що повинна з цим боротися — як тому, що це важливо для самого суспільства, так і тому, що за цим уважно стежить Європейський Союз.

Дар'я Юр'єва