У понеділок, 20 квітня, президент Франції Емманюель Макрон прибув із візитом до Польщі. Під час зустрічі в Гданську з прем’єр-міністром Дональдом Туском вони обговорювали співпрацю у сфері ядерної енергетики. Відбулися теж політичні консультації щодо можливості участі Польщі у французькій системі ядерного стримування.
Полковник, професор Даріуш Козеравський, експерт із питань безпеки та учасник місій в Афганістані, Іраку та на Балканах, оцінив візит Макрона до Польщі як важливий. У контексті безпеки одним із широко обговорюваних питань є також заяви президента США Дональда Трампа щодо майбутнього НАТО.
В гостях у ведучого Кшиштофа Ґжибовського на хвилях Польського радіо 24 Даріуш Козеравський висловив думку, що у Північноатлантичному альянсі справи йдуть не найкращим чином:
«Через нестабільну політику США Північноатлантичний альянс переживає глибоку кризу лідерства. Європейські країни усвідомили, що більше не можуть покладатися лише на союзників і повинні швидко нарощувати власні оборонні спроможності. У цьому процесі ключову роль можуть відіграти Франція як провідна військова сила Європи та Польща як опора східного флангу. Адже на тлі загрози з боку Росії часу на роздуми майже не залишилося», — говорить Даріуш Козеравський.
Експерт пояснює, чому Європа ще кілька років залишатиметься залежною від США у ключових сферах оборони та безпеки:
«Можливості європейських союзних держав сьогодні залишаються обмеженими, тому ще протягом кількох років Європа зберігатиме залежність від Сполучених Штатів. Йдеться насамперед про три ключові сфери — кіберінфраструктуру і супутниковий зв’язок, включно із системами на кшталт Starlink, ядерну безпеку та розвідувальні дані».
За словами аналітика, Європа має значний потенціал, але вона тривалий час не реагувала на російську загрозу належним чином.
«Європа має розраховувати на власні сили. Вона має величезні технологічні та військові можливості, а також значно більший демографічний потенціал, але повинна "прокинутися" і розвивати власні оборонні спроможності. Твердження, що Європа без США є "паперовим тигром", є перебільшенням. Насправді без США Європа ще кілька років матиме обмежені можливості, які має надолужувати», — розповідає Даріуш Козеравський.
Водночас він звертає увагу на глибшу стратегічну взаємозалежність між США та Європою. Вона проявляється не лише у військовій сфері, а й у глобальній політиці стримування, зокрема щодо Китаю.
«США без Європи також можуть припуститися стратегічної помилки. Нині ж частина американського політичного істеблішменту визнає, що віддалення від Європи як природного союзника може мати довгострокові наслідки», — акцентує Козеравський.
Аналітики нагадують, що Європа і НАТО не змогли вчасно відреагувати на агресію Росії у 2008 році проти Грузії та на анексію Криму у 2014-му. Лише повномасштабне вторгнення в Україну у 2022 році стало переломним моментом, який змусив значну частину європейських столиць переосмислити масштаби загрози.
Ця дискусія про зміну ролі США в межах Північноатлантичного альянсу логічно підводить до ширшого питання, як саме Європа і Україна можуть компенсувати потенційні прогалини у безпековій системі. Адже коли класичні інструменти колективної оборони стають менш передбачуваними, зростає значення гнучкіших моделей співпраці між державним і приватним сектором у сфері оборони.
Кілька років тому участь недержавних структур у сфері оборони викликала певну хвилю обговорень, то сьогодні це питання поступово переходить у площину практичних рішень. Одним із таких напрямків є можливість створення приватних військових компаній (ПВК), зокрема у високотехнологічних сферах, як-от авіація.
Авіаційний експерт Анатолій Храпчинський наголошує, що питання полягає не у відсутності ресурсів чи партнерів, а в законодавчому вакуумі, який стримує розвиток цієї моделі.
«Є принципова різниця між тим, коли інтернаціональний легіон бере умовно у руки автомат або іншу якусь зброю чи легку техніку, і інша справа, коли йдеться про авіацію, придбану за державні кошти. Саме тому необхідно законодавчо врегулювати можливість створення приватних військових компаній», — наголошує експерт.
На його думку, створення чіткої правової бази для ПВК відкрило б Україні доступ до принципово нових можливостей. Йдеться не лише про внутрішній ресурс, а й про залучення іноземних компаній, які вже мають досвід роботи з військовою авіацією та підготовкою пілотів.
«Юридична можливість створити приватну військову компанію надає іншим приватним європейським та американським військовим компаніям заходити на територію України і діяти в правових рамках. І це дозволило б, наприклад, використовувати американські приватні військові компанії на балансі яких є F-16, які б могли навчати українських пілотів», — вважає Анатолій Храпчинський.
Фактично йдеться про створення паралельного, але легального інструменту посилення обороноздатності. У світі приватні військові компанії давно виконують функції підготовки персоналу, логістики та навіть обслуговування складної техніки. В українських умовах це могло б пришвидшити підготовку пілотів, особливо в контексті переходу на західні платформи, такі як F-16. Водночас експерт звертає увагу на поширені страхи, які гальмують ухвалення рішень. Частина політичного та суспільного дискурсу базується на припущеннях, що відкриття ринку ПВК призведе до неконтрольованого відтоку військових кадрів. Однак ці побоювання, на думку експерта, не мають достатніх підстав, і створення легальних механізмів роботи ПВК не означає автоматичного послаблення оборони, навпаки, це може стати фактором її посилення. Окремий аргумент — вже існуючі прецеденти. Зокрема, в Україні фактично з’явився елемент «приватного ППО», що свідчить про поступове зміщення підходів до оборонної моделі. За словами Анатолія Храпчинського, це означає, що країна вже рухається у напрямку більш гнучкої системи безпеки, де держава і приватний сектор взаємодіють.
Нинішній експеримент із ППО в подальшому може бути масштабований на інші напрямки оборони, зокрема і в авіацію. Це лише початковий етап – вважає авіаційний експерт Богдан Долінце. Наразі держава, так би мовити, тестує не сам факт існування таких структур, а їхню керованість, сумісність із військовою системою та рівні відповідальності.
«Насправді ситуація доволі складна, адже не існує міжнародної організації, яка могла б централізовано погоджувати такі рішення. Тому Україні доведеться вести окремі переговори з кожною країною та укладати відповідні двосторонні угоди. З одними партнерами це можна буде зробити швидко, з іншими процес затягнеться на місяці, а дехто може взагалі відмовитися підтримати таку ініціативу», — підкреслює Богдан Долінце.
Фактично це означає, що Україна змушена буде вести паралельні переговори з десятками держав, кожна з яких матиме власну політичну позицію, обмеження законодавства та рівень готовності до участі у війні опосередковано. Такий підхід ускладнює і сповільнює процес, але водночас залишає простір для певних домовленостей із найбільш лояльними партнерами. Навіть у випадку відсутності міждержавних угод, теоретично залишається варіант служби іноземців у складі українського іноземного легіону. Проте і цей механізм має низку суттєвих обмежень, передусім у сфері безпеки.
«Можливість для іноземних пілотів служити в іноземному легіоні України залишається, однак їх допуск до бойових завдань — це складна і багаторівнева процедура. Вона включає питання соціальних гарантій, а також ретельну перевірку кожного кандидата. Ми маємо враховувати ризики, зокрема спроби проникнення з метою отримання доступу до військової техніки чи навіть її викрадення. Ба більше такі фахівці мають перебувати під постійним контролем відповідних спецслужб», — пояснює Богдан Долінце.
Програму «На прицілі» можна прослухати у прикріпленому аудіофайлі або на сторінці з подкастами
Вікторія Машталер/ТА/PR24