Сучасна війна тотально змінила умови роботи журналістів у зонах бойових дій через масове застосування безпілотних технологій. Традиційне маркування «Преса» щоразу частіше стає для ворога прямою мішенню. Це примушує медійників відмовлятися від захисних написів. Український досвід роботи в умовах постійних дронових атак демонструє повну невідповідність застарілих міжнародних протоколів безпеки реаліям сьогодення.
Робота журналістів у прифронтових регіонах України давно вийшла за межі звичних уявлень про небезпеку воєнних дій. Дронові атаки стали щоденним фактором ризику не лише безпосередньо на передовій, а й у тилових містах та селах, де редакції змушені адаптувати свою діяльність до постійних повітряних загроз. Виробнича продюсерка Східного габу Суспільного Мовлення Олександра Новосел заявила, що загроза ударів безпілотників стала для медійників у Харкові базовою реальністю, що супроводжує кожен виїзд на зйомки.
Прифронтові медійні команди щодня стикаються з постійним моніторингом неба та повітряними тривогами безпосередньо в міських кварталах. Олександра Новосел сказала: «Безпечних зон не залишилося і тому для нас зараз моніторингова система фактично стала уже базою. Коли будь-яка ваша знімальна група їде на будь-який приліт, ми розуміємо, що це на 90% загроза. Зараз дрон це те, що стабільно станеться щодня».
16:07 005A027E.mp3 Дронова війна знищила старі стандарти безпеки та змусила медійників шукати нові правила виживання
Постійна присутність розвідувальних та ударних безпілотників у повітрі вимагає від журналістів максимальної концентрації та використання спеціальних технічних засобів виявлення загроз. Навіть під час роботи у відносному тилу знімальні групи змушені постійно перевіряти частоти ворожих засобів ураження. Новосел розповіла: «Ми перехопили сигнал розвідника за допомогою детектора, почали від'їжджати, була команда "повітря". Якщо в 2023-му році це була історія про планування, про те, що ти дивишся, яка зона, думаєш, чи треба туди брати бронежилет, то зараз ти розумієш, що, де б ти не був, туди може прилетіти і треба бути готовим».
Зміна характеру ведення бойових дій та масове застосування безпілотних літальних апаратів кардинально трансформували ситуацію на підступах до фронту. Керівник незалежного репортерського медіа Frontliner Андрій Дубчак сказав, що пересування у прифронтовій зоні тепер перетворилося на смертельну рулетку, де традиційне розпізнавальне екіпірування преси більше не захищає журналістів від прицільних ударів з повітря.
Головна небезпека для кореспондентів підстерігає їх під час переміщення дорогами, які повністю проглядаються ворожими операторами БПЛА. Дубчак зазначив: «Далі все, що від нулів, це починається FPV, "Шахеди", інші типи дронів. Сам доїзд і пересування зараз стають найбільш небезпечними. Самі дороги, особливо без військових, без супроводу військових, які мають доступ до неба, вони стають, як рулетка».
Російські військові цілеспрямовано використовують камери безпілотників для полювання на представників засобів масової інформації. Оператори дронів чітко бачать сині шоломи та жилети, але все одно завдають ударів. «Зараз дуже багато кейсів, коли в FPV летить і потенційно він бачить, що це людина в чорному, синьому броніку, з написом "Преса", з камерами в руках. Не менше ці дрони атакують людей, які є представниками преси», — додав журналіст.
Постійне зростання ризиків та небезпек у зоні бойових дій призвело до різкого зменшення кількості безпосередніх репортажів з передової. Офіцер Головного управління комунікації Збройних сил України Дмитро Лиховій констатував значне скорочення присутності медійників безпосередньо в окопах. За його словами, зараз змінився формат збору інформації — знімальні групи змушені працювати дистанційно або покладатися на захист з боку військових супровідників.
Технологічний розвиток засобів ураження змушує військове командування обмежувати фізичний доступ журналістів до першої лінії оборони. Лиховій пояснив: «У нас акредитації з СУ мають майже 6200 представників media, але, на жаль, кількість репортажів із лінії фронту, із зон бойових дій постійно скорочується, а репортажів, як таких із передової, з нуля зараз немає взагалі. Про функцію пресофіцерів, які раніше були супроводжуючими, зараз вони часто стають особистими охоронцями, і неодиничні приклади, коли пресофіцери вже просто збивають дрони сіткометами над знімальними групами».
Сучасна фіксація бойових дій дедалі більше переходить у цифровий простір та базується на матеріалах дистанційного спостереження. Отже, як сказав Дмитро Лиховій, медійники змушені шукати нові гібридні моделі для збереження людського виміру цієї війни. Він зазначив: «В нинішніх умовах більша частина матеріалів створюється дистанційно за допомогою кадрів та даних, отриманих із дронів, відео військового та мобільного контексту самих бійців. Репортажі з фронту тепер спираються на присутність не в окопах і бліндажах, а на КСП батальйонів бригад зі спостереженнями за моніторами операторів БПЛА».
Проблема відсутності належного маркування журналістів створює додаткові юридичні труднощі під час розслідування воєнних злочинів проти представників медіа. Представниця правозахисної організації «Репортери без кордонів» Оксана Романюк вважає за необхідне системний перегляд застарілих міжнародних стандартів безпеки. Адже використання традиційних позначок преси в умовах дронової війни стає смертельно небезпечним.
Відмова від використання розпізнавальних знаків є вимушеним кроком для збереження життя журналістів у полі. Проте це викликає серйозні зауваження з боку правоохоронних органів при фіксації атак. Романюк заявила: «Наша прокуратура, з якою ми говоримо про фіксацію російських злочинів проти медійників, нам каже, а він же був без наліпки "Преса", він був не ідентифікований. Для нас це дуже важливо, тому що Росія в такому випадку уникає відповідальності. І ми не можемо рекомендувати журналістам носити ці наліпки, ну ніяк не можемо в цих умовах».
Міжнародні інституції мають усвідомити, що стара система захисту прав журналістів у зоні конфлікту повністю знищена діями агресора, як додала Оксана Романюк. За її словами, слід терміново змінювати застарілі глобальні підходи до безпеки цивільних спостерігачів. Романюк зазначила: «Потрібен абсолютно точно новий стандарт безпеки. На міжнародному рівні потрібно міняти застарілі підходи, тому що війна зараз ведеться дронами. Росія хоче, щоб не було документування, щоб не було свідків злочинів, які вона робить».
Системний характер російської агресії проти представників засобів масової інформації вимагає рішучих кроків як на національному, так і на міжнародному рівнях. Голова Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв заявив про цілеспрямоване знищення та залякування журналістів російськими загарбниками. Він вказав на складність зміни чинних міжнародних конвенцій, що змушує шукати нові шляхи захисту медійників через національне законодавство: «Росія веде системну війну проти медіа, вбиває журналістів, якщо може це зробити, якщо ідентифікує їх на лінії бойового зіткнення, тероризує журналістів і кидає їх на підвали, на катівні і в свої концтабори, які залишилися на тимчасово окупованих територіях. Тобто це цілеспрямована війна проти вільного слова, проти вільних медіа».
Міжнародні норми вимагають від журналістів повної відсутності зброї та наявності чітких розпізнавальних знаків преси на одязі. Проте в українських реаліях ці вимоги лише збільшують ризик загибелі знімальних груп від ворожих безпілотників. Потураєв сказав: «Ці сині каски, сині жилети з надписами "Преса", вони є насправді маркуванням для кращого наведення на ціль. В цих міжнародних конференціях написано, що треба ж носити це все. А якщо журналіст цього не робить, то він не вважається журналістом. Так само, як і не можна ніяк збройні засоби про собі мати, бо тоді ти комбантант. І це теж абсолютно смішно в наших умовах».
Українські законодавці наразі шукають юридичні механізми для надання журналістам права використовувати хоча б пасивні або специфічні засоби захисту. Проте зміна фундаментальних міжнародних угод залишається вкрай складним та тривалим бюрократичним процесом.
«Будь-які журналістські групи мають бути озброєні в широкому сенсі слова. Це і сіткомети, і, можливо, картечниці, дробовики і так далі. Перегляд отаких конвенцій, як там Гаазькі й Женевські, які про власне бойові дії, про війну, просто безкінечні будуть у колі бюрократичного пекла, обговорень. Тому будемо зараз шукати з колегами з європейських країн, чи можна якось це змінити на рівні внесення змін в національні законодавства, без того, щоб їх чіпати прямо зараз в міжнародній конвенції», — сказав Потураєв.
Технологічні виклики та загрози сучасної війни змушують українську медіаспільноту самостійно створювати нові інструменти протидії атакам та адаптувати внутрішні інструкції зі збереження життя знімальних груп. Експортування цього практичного досвіду та оновлення нормативної бази є критично важливими процесами для всього глобального інформаційного простору. Подальша безпека роботи медійників у зонах збройних конфліктів залежатиме від здатності міжнародних інституцій оперативно реагувати на уроки агресивної війни Росії проти України та трансформувати застарілі правила захисту цивільного населення.
Олександр Савицький