Сучасні війни дедалі більше залежать не лише від озброєння, а й від надійного та захищеного зв'язку. Саме розвитку військових систем комунікації, їхній стійкості до кібератак і гібридних загроз була присвячена одна з дискусій під час цьогорічного Варшавського оборонного ярмарку. Учасники панелі наголошували, що ефективний обмін інформацією є однією з ключових умов успішних бойових дій і взаємодії між військовими та цивільними структурами. Польські військові також звернули увагу на уроки, отримані завдяки війні в Україні, які суттєво вплинули на підходи до побудови сучасних систем зв'язку. Окрему увагу приділили використанню комерційних технологій, розвитку співпраці з цивільними службами та ролі штучного інтелекту в управлінні мережами зв'язку. Про те, на якому досвіді сьогодні будується польська система військового зв'язку, розповів полковник Адам Стружик із Командування компоненту військ оборони кіберпростору:
«Якщо говорити про те, на якому досвіді ми сьогодні ґрунтуємося, то, можливо, це прозвучить нескромно, але передусім ми спираємося на багаторічний досвід Військ зв'язку та інформатики. Саме він був і залишається фундаментом, на якому ми будували й продовжуємо будувати наші спроможності. Водночас останніми роками характер загроз суттєво змінився — змінилися як їхній масштаб, так і природа. Тому ми почали активно використовувати досвід тих, хто був змушений зіткнутися зі справжньою війною та реальними загрозами. Йдеться, зокрема, про український досвід. Крім того, ми краще усвідомили потреби всієї системи безпеки — не лише військової, а й цивільної, адже співпраця з невійськовими структурами сьогодні має вирішальне значення. Коли в Міністерстві національної оборони установи, відповідальні за системи зв'язку та інформатики, були об'єднані в єдину структуру — Командування компоненту військ оборони кіберпростору, — ми змінили підхід до побудови систем зв'язку. Ми більше не покладаємося виключно на суто військові рішення, створені спеціально для армії та військових частот. Сьогодні ми широко використовуємо й комерційні технології. Фактично зараз наші рішення приблизно порівну базуються на військових і комерційних технологіях. Ми використовуємо інтернет для взаємодії між нашими системами, мобільний зв'язок, Wi-Fi, супутникові технології — словом, усі доступні телекомунікаційні засоби, які дозволяють передавати дані та інформацію. Щодо штучного інтелекту, то він не замінить системи зв'язку, але може суттєво допомогти в їхній організації. Це окрема велика тема, але можна сказати, що штучний інтелект змінить підхід до планування та організації мереж зв'язку. Насамперед він допомагатиме тим, хто займається їхнім проєктуванням і управлінням. Такий підхід також дозволив нам значно ефективніше налагодити співпрацю з цивільними структурами. Ми добре знаємо, що Міністерство внутрішніх справ і адміністрації, поліція та інші служби також розбудовують власні системи зв'язку. Сьогодні ми дуже тісно співпрацюємо й досягли такого рівня взаємодії, коли можемо використовувати їхні системи, а вони — наші. Звісно, я не можу розкривати подробиці того, як саме це організовано. Але можу сказати, що співпраця між військовими та цивільними структурами сьогодні виглядає зовсім інакше, ніж ще кілька років тому».
Про досвід військових і співпрацю з цивільним сектором ми вже почули. Наступне запитання модератор адресував командору запасу Леславу Романовському, представнику оборонної промисловості — компанії Radmor, що входить до Групи WB й є одним із найбільших польських виробників систем зв'язку. Розмова стосувалася ролі національних технологій у побудові безпечних систем комунікації та значення технологічного суверенітету в умовах сучасних загроз:
«Група WB пропонує широкий спектр готових систем, але водночас розробляє рішення, які можна дуже швидко адаптувати до нових потреб Збройних сил. Ми переконані, що технологічний суверенітет має будуватися на власних розробках — тих, які повністю створюються, контролюються та розвиваються всередині країни. Якщо говорити про технологічну безпеку, то я виділив би три ключові складові. Перша — це здатність створювати взаємосумісні системи. Друга — сучасна криптографія, яка забезпечує захист передавання даних і підтверджує їхню автентичність. Третя — стійкість систем як до радіоелектронного придушення, так і до різноманітних технічних вразливостей. Досвід війни в Україні навчив нас, що швидкість реагування стала одним із найважливіших чинників. Сьогодні програмне забезпечення засобів зв'язку інколи доводиться оновлювати вже через три-чотири тижні, щоб ефективно протидіяти противнику, який постійно вдосконалює засоби радіоелектронної боротьби та намагається порушити канали зв'язку. Не менш важливою є й логістична незалежність. Придбати систему зв'язку — це лише початок. Значно складніше забезпечити її технічну підтримку, навчання персоналу, сервісне обслуговування та постійний розвиток програмного забезпечення. Радіостанції експлуатуються по 15–20 років, а це означає, що вони повинні регулярно модернізуватися й відповідати новим викликам. Після початку повномасштабної війни в Україні ми запровадили цей підхід і у власній роботі. Наприклад, одну з наших радіостанцій від моменту її впровадження вже двічі оновили на рівні програмного забезпечення. Це дозволило швидко адаптувати її можливості до змін, які відбуваються на сучасному полі бою. На запитання, чи такі вдосконалення є ініціативою виробника чи надходять від військових, можу сказати — це спільна робота. Ми проводимо власні випробування, тестуємо обладнання під час навчань, а також постійно працюємо разом зі Збройними силами Польщі. Одним із прикладів стали торішні навчання "Bystry Bluszcz", коли військові визначали сценарії застосування, а ми в найкоротші строки адаптували під них техніку. Сучасне поле бою не залишає часу на тривалі цикли розробки. Саме тому технологічний суверенітет є критично важливим — він дає можливість швидко модернізувати системи зв'язку, оперативно відновлювати їхню працездатність і своєчасно реагувати на нові потреби Збройних сил».
Наступним важливим елементом дискусії стало питання взаємодії військових і цивільних систем у кризових ситуаціях та в умовах гібридних загроз. Модератор запитав, якою має бути сумісність цих систем і чи може армія підтримувати цивільні структури зв'язку у випадку масштабних збоїв або надзвичайних ситуацій. На запитання відповів полковник Пйотр Адамський з Управління керування та командування (P-6) Генерального штабу Збройних сил Польщі:
«Звичайно, що в Генеральному штабі Війська Польського на етапі планування операцій чи виконання інших завдань ми над цим працюємо і розглядаємо такі питання. Однак я не буду розкривати деталі, оскільки це не закритий, не секретний формат дискусії. Але я хотів би дещо змінити саму постановку питання: хто до кого насправді має підключатися? Адже на практиці ми вже мали ситуації, коли військо демонструвало свою здатність забезпечувати зв'язок у випадку масштабних аварій чи відключень. Якщо згадати великі повені, які переживала Польща за останні десятиліття — у 1997 році, у 2010 році та кілька років тому на Нижній Сілезії, — у багатьох випадках цивільна інфраструктура та рятувальні служби не могли забезпечити стабільний зв'язок через складні умови, відстані чи пошкодження інфраструктури. Тоді саме військові системи зв'язку допомагали відновити комунікацію та підтримати роботу служб. Але потрібно пам'ятати про одну важливу річ: армія не створена для того, щоб замінити, наприклад, мобільну мережу для мільйонів громадян. Наше завдання — створити своєрідний каркас, основу системи, яка дозволить функціонувати зв'язку та системам управління для керівників держави, рятувальних служб, органів державної адміністрації та, можливо, місцевого самоврядування — тобто для так званої невійськової складової системи безпеки. Якщо є така можливість, цивільні структури також можуть отримувати користь від цих рішень. Але ми маємо чітко розуміти: військо готується до оборонної операції. Мирний час — це мирний час, криза — це криза, але ми повинні бути готовими до найскладнішого сценарію. Сьогодні, в умовах сучасних гібридних загроз, ми вже не можемо просто розділити військові та цивільні системи. Як уже зазначали мої попередники, використання досвіду війни в Україні та уроків, які ми отримуємо через постійні гібридні дії на нашому східному кордоні, показує: ми повинні діяти разом. Ми маємо співпрацювати з Міністерством внутрішніх справ та адміністрації, із рятувальними службами — і ця взаємодія вже відбувається. Хотів би також звернути увагу ще на один момент. Це не лише наше бажання чи плани — це наш обов'язок. У Польщі існує Національна система кібербезпеки, в якій Міністерство національної оборони відіграє одну з ключових ролей. Ця система фактично визначає напрямок розвитку: ми повинні бути взаємосумісними. У війську ми також маємо власні телекомунікаційні та інформаційні системи. Чудовим прикладом є започаткований у НАТО проєкт Federated Mission Networking, який створює можливості для взаємодії військових систем. Але виникає питання: чому до таких рішень не можуть долучатися цивільні служби та невійськові структури, щоб забезпечити повну сумісність? Сьогодні ми стаємо дедалі більш взаємосумісними з нашими союзниками — але переважно на військовому рівні. Союзники, які прийдуть нам на допомогу, будуть військовими. Однак система оборони держави — це не лише армія. Держава повинна захищатися як єдине ціле».
Окрему увагу під час дискусії приділили супутниковому зв'язку та його ролі в сучасних військових системах. Модератор запитав полковника Адама Стружика із Командування компоненту військ оборони кіберпростору, як Військо Польське використовує супутникові технології, чи робить ставку на низькоорбітальні угруповання супутників, зокрема Starlink, а також яке значення для безпеки держави може мати створення власного телекомунікаційного супутника:
«Передусім хотів би, щоб усі розуміли: супутниковим зв'язком ми користуємося вже дуже давно. Це не нова технологія, яку ми лише починаємо освоювати. Вона вже багато років є складовою наших систем зв'язку. До появи низькоорбітальних супутникових угруповань ми переважно використовували геостаціонарні супутники. Сьогодні ситуація дещо змінилася, однак варто наголосити на головному: супутниковий зв'язок є лише одним із компонентів військової телекомунікаційної системи. Він ніколи не був і не буде єдиним засобом забезпечення зв'язку. Ключове слово тут — диверсифікація. Створюючи сучасні системи, ми поєднуємо військові й комерційні рішення та максимально урізноманітнюємо технології й способи передавання інформації. Саме це забезпечує їхню стійкість і надійність. Сьогодні ми використовуємо як геостаціонарний супутниковий зв'язок, так і системи на низькій навколоземній орбіті — LEO. Наразі фактично діють дві основні низькоорбітальні супутникові мережі — Starlink і OneWeb. Однак уже найближчими роками їх стане більше. З'являться нові комерційні проєкти, зокрема від Amazon, а також європейські ініціативи. Це означає ще більше можливостей для диверсифікації. Як саме ми будемо використовувати ці можливості, я, зрозуміло, розповісти не можу. Але можу запевнити, що ми вже зараз будуємо систему таким чином, щоб не залежати від одного оператора чи одного типу супутникового зв'язку. Те саме стосується і поєднання геостаціонарних та низькоорбітальних систем. Ми не збираємося робити ставку лише на один із цих варіантів. Навпаки — прагнемо створити архітектуру, яка дозволить одночасно використовувати обидва типи супутникового зв'язку. Диверсифікація стосується також частот і супутникових платформ. Ми плануємо використовувати як цивільні, так і суто військові діапазони зв'язку, а також різні супутникові системи. Саме такий підхід гарантує стійкість усієї інфраструктури. Тут згадували про польський національний телекомунікаційний супутник. Я щиро підтримую цей проєкт і дуже хотів би, щоб Польща приєдналася до кола держав, які мають власний супутник зв'язку на орбіті. Адже польські фахівці вже працюють із супутниками космічної розвідки, і поява власного телекомунікаційного супутника суттєво посилила б наші можливості у сфері супутникового зв'язку. Втім, хочу ще раз підкреслити: навіть якщо Польща матиме власний супутник, він стане лише одним із елементів нашої системи військового зв'язку. Основою залишається комплексний підхід, у якому різні технології доповнюють одна одну та забезпечують безперервність комунікації за будь-яких умов».
На завершення дискусії учасники торкнулися однієї з найбільших загроз сучасного поля бою — FPV-дронів. Модератор запитав Адама Копертовського, інженера із продажів у Центральній Європі компанії L3Harris Technologies Poland, чи вже існують ефективні рішення, здатні захистити військових від такої зброї. Відповідь стосувалася нової системи, яка використовує військові радіостанції як елемент активного захисту від безпілотників:
«На кожен меч рано чи пізно знаходиться щит. Саме таким щитом проти простих FPV-дронів, які під час війни в Україні довели свою надзвичайну ефективність і стали однією з найнебезпечніших загроз для військових, стало рішення під назвою Rave Shield. Оскільки радіостанції L3Harris є програмно-керованими, вони можуть виконувати не лише функцію зв'язку. У нашому рішенні радіостанція фактично працює як сенсор. Не заглиблюючись у технічні деталі, можу сказати, що вона здатна виявляти безпілотники й автоматично передавати інформацію про загрозу іншим радіостанціям, які працюють у цій самій мережі. Якщо система визначає, що загроза є реальною, за підтримки алгоритмів штучного інтелекту радіомережа переходить до активного захисту та починає придушувати канали керування FPV-дроном, використовуючи відомі частоти його роботи. Це рішення, представлене на виставці Eurosatory, можна назвати справжнім проривом. Нарешті на надзвичайно небезпечну зброю, якою стали FPV-дрони, з'явився ефективний засіб захисту. І найважливіше — цей захист отримує кожен військовий, який оснащений такою радіостанцією».
Як показала дискусія на Варшавському оборонному ярмарку, сучасний військовий зв'язок уже давно перестав бути лише засобом передачі інформації. Сьогодні він поєднує кібербезпеку, штучний інтелект, супутникові технології, рішення подвійного призначення та тісну взаємодію військових із цивільними службами. Водночас війна в Україні залишається одним із головних джерел практичного досвіду, який впливає на розвиток нових систем зв'язку та засобів захисту. Саме здатність швидко адаптуватися до нових загроз і впроваджувати сучасні технології, за словами учасників панелі, визначатиме ефективність армій на полі бою майбутнього.
Тарас Андрухович