Перевага в повітрі сьогодні визначає не лише успіх окремих бойових операцій, а й здатність держави стримувати потенційного противника. Досвід війни в Україні змусив військових і оборонну промисловість, зокрема й у Польщі, по-новому оцінити роль бойової авіації, безпілотних систем, сучасних засобів управління та логістики. Під час міжнародної дискусії на Варшавському оборонному ярмарку експерти, представники промисловості та командування Повітряних сил Польщі обговорили, якою має бути авіація майбутнього, які уроки вже винесені з сучасних конфліктів, і які рішення дозволять забезпечити ефективний захист повітряного простору.
Модератором дискусії був Юліуш Сабак, головний редактор Portal Obronny.
Бригадний генерал, льотчик Томаш Ятчак наголосив, що контроль над повітряним простором є фундаментальною умовою успіху будь-яких оборонних чи наступальних дій на суші й на морі. Втрата переваги в повітрі фактично паралізує стратегічний маневр, що добре демонструють як історичні приклади, так і сучасні війни:
«Перевага в повітрі є необхідною. Почну з історичних прикладів. Яскравою ілюстрацією того, як відсутність переваги в повітрі змінює хід воєнної кампанії, є "Битва за Британію". Спроба здобути панування в небі як необхідну передумову проведення наземної операції завершилася, на щастя, невдачею. Без контролю над повітряним простором Великої Британії у 1940 році німецькі війська відмовилися від вторгнення. Це очевидний приклад того, що без переваги в повітрі певні операції просто неможливі. Ці принципи залишаються незмінними й сьогодні.
Змінилися технології, змінилися кордони, з'явилися нові чинники, однак сама роль переваги в повітрі не змінилася. Я є адвокатом переваги в повітрі і вважаю, що це є необхідним чинником для перемоги в майбутньому конфлікті. Приклад України також це підтверджує. Як відомо, жодна зі сторін із різних причин не змогла здобути панування в повітрі. Через це обидві сторони змушені застосовувати інші засоби ведення війни й не можуть досягти вирішальної переваги під час наземних операцій. Звичайно, сухопутні війська є надзвичайно важливими й необхідними. Сучасні сили для ведення дій на морі також потрібні, але над усім цим має бути своєрідна парасолька Повітряних сил, яка забезпечуватиме те, що свобода дій в інших сферах буде повною».
16:49 007C225D.mp3 Небо більше не належить лише льотчикам: У Варшаві говорили про зміни у повітряних війнах
Кевін «Uncle» Феслер із компанії Boeing, колишній пілот із 30-річним досвідом польотів на F-15E та F-22, звернувся до теми закупівлі Польщею літаків F-35. На його думку, оптимальна структура Повітряних сил не повинна будуватися виключно на літаках п'ятого покоління зі зниженою радіолокаційною помітністю (stealth). Натомість необхідно створювати систему, у якій малопомітні літаки працюватимуть у синергії з сучасними платформами покоління 4.5, такими як F-15EX:
«Потрібно побудувати таку структуру сил, яка буде смертоносною, живучою і водночас придатною до тривалої експлуатації. F-35 створювався для виконання дуже конкретних завдань, так само як і F-22, і вони виконують свої місії надзвичайно ефективно. Водночас F-15EX має широкий спектр місій, які також виконує на найвищому рівні.
Якщо розглядати EX як ударну платформу, враховуючи кількість вузлів підвіски, можливість застосування далекобійного озброєння та ведення боротьби за панування в повітрі, то він здатний виконувати завдання безпосередньої авіаційної підтримки, повітряної ізоляції району бойових дій або бойового пошуку й порятунку. Це літак, який може виконувати багато різних місій і доповнює сенсорні можливості платформ п'ятого покоління. F-35 має менше бойове навантаження, тому є лише одним з елементів системи. Але для ефективного ведення війни потрібен і великий запас озброєння, який забезпечує саме F-15EX».
Кевін Феслер також підкреслив значний бойовий потенціал F-15EX, здатного нести, зокрема, 24 малогабаритні керовані авіабомби SDB або ракети з лазерним наведенням, які можуть застосовуватися для боротьби з безпілотниками. За його словами, єдиною суттєвою відмінністю F-15EX від винищувачів п'ятого покоління є відсутність повної технології stealth, тоді як його радари, система злиття даних (sensor fusion) та комплекси радіоелектронної боротьби відповідають найвищому світовому рівню.
Представник GE Aerospace Джейкоб Форман зосередив увагу на ще одному критично важливому елементі бойової готовності авіації — авіаційних двигунах, зокрема F110, які встановлюються на літаках F-15 та F-16. Він наголосив, що сучасне поле бою більше не залишає місця компромісу між високими характеристиками двигуна, його надійністю та можливістю обслуговування безпосередньо в країні експлуатації:
«Для GE Aerospace не існує компромісу між характеристиками двигуна та його надійністю. Наше завдання — поєднати обидві ці якості. Двигун F110 насамперед відзначається дуже високою ремонтопридатністю безпосередньо на авіабазі — приблизно 90%. Часто говорять, що це модульний двигун. Ми ж використовуємо інший термін — SRU (Shop Replacement Unit). Ми не демонтуємо цілий модуль, який потім подорожує різними країнами протягом 12–18 місяців, перш ніж повернутися до літака. Наш головний пріоритет — підтримання бойової готовності безпосередньо на рівні авіабази і його технічного обслуговування тут, у країні, без необхідності відправляти його за кордон. Саме тому якісне сервісне обслуговування має вирішальне значення, адже воно безпосередньо підвищує оперативну готовність усього авіапарку».
Джейкоб Форман також категорично застеріг від ідей глибокої модернізації вже наявних літаків шляхом заміни їхніх двигунів лише заради уніфікації парку. На його думку, це надзвичайно складний із технічної точки зору процес, який потребує величезних витрат і створює значні ризики для експлуатації.
Бригадний генерал, льотчик Томаш Ятчак також звернув увагу на гостру потребу в літаках забезпечення — таких як повітряні танкери для дозаправлення та літаки дальнього радіолокаційного виявлення й управління. Він назвав їх «літаючими центрами управління», які є критично важливими елементами сучасної системи ведення повітряної війни. Водночас значна частина дискусії була присвячена безпілотним бойовим системам класу CCA (Collaborative Combat Aircraft), відомим також як Loyal Wingman (так званий «вірний ведений»). Генерал Ятчак зазначив:
«Що стосується безпілотних систем, то у сфері Повітряних сил світ не стоїть на місці. Ці можливості постійно розробляються і вдосконалюються. Сьогодні я є прихильником CCA — Collaborative Combat Aircraft, Loyal Wingman. Це напрям, який безпосередньо відповідає завданню здобуття й утримання переваги в повітрі. На мою думку, це правильний шлях. З оперативної та тактичної точки зору такі літаки чудово вписуються в сучасні доктрини завоювання та підтримання переваги в повітрі. Вони відносно дешеві, можуть діяти разом із пілотованими літаками, збільшують насиченість бойового поля та кількість засобів ураження, які можуть бути доставлені до цілі. Технології зробили величезний крок уперед, і сьогодні можна сказати, що це напрям, який буде розвиватися — подобається нам це чи ні. Нам будуть потрібні такі можливості, особливо якщо говорити про Російську Федерацію, яка просто має більше літаків. І якщо говорити про нашу країну, то ми ніколи не зможемо їх просто кількісно наздогнати. Звичайно, ми є членами Альянсу, ми маємо НАТО. Але навіть попри це така кількість літаків є надзвичайно складною перевагою, яку важко компенсувати з різних причин. Саме тому літаки типу CCA (Collaborative Combat Aircraft), тобто так звані Loyal Wingman, на мою думку, є тим напрямом, у якому розвиватимуться Повітряні сили провідних країн світу. Вони шукатимуть саме такі рішення та інвестуватимуть у ці проєкти, щоб посилити свої бойові спроможності в цій сфері».
Кевін Феслер доповнив цю тему з позиції компанії Boeing, яка, зокрема, розробляє безпілотний літак MQ-28 Ghost Bat. Він наголосив на необхідності створення відкритої архітектури систем, яка дозволить швидко адаптувати авіацію до нових загроз.
«Підхід Boeing передбачає створення сімейства систем. Ми маємо пілотований літак, який контролює і взаємодіє в одному контурі з безпілотним апаратом. Чудовим прикладом цього є MQ-28 та F-15EX. Саме це і є сімейство систем. Але якщо говорити ширше, я сприймаю це передусім як збільшення оперативних можливостей. Це може означати більший запас озброєння, розширений комплекс радіоелектронної боротьби або додаткові оптичні сенсори. Те, що ми встановлюємо на Loyal Wingman, залежить від того, якого ефекту під час місії ми хочемо досягти. Як і зазначив генерал, системи CCA завдяки нижчій вартості дозволяють збільшити бойові можливості, але при цьому залишаються в єдиному контурі управління — ми все ще маємо можливість контролювати їх. Коли з’являється нова загроза, такий апарат можна швидко адаптувати. Кожен створений CCA має базуватися на відкритій архітектурі систем місії, що дозволяє надзвичайно швидко оновлювати програмне забезпечення. Такого темпу ми не можемо досягти з усіма традиційними пілотованими літаками».
Кевін Феслер також описав, як змінюється сама роль військового пілота в епоху сучасних бойових систем. За його словами, пілот винищувача поступово перестає бути лише «льотчиком, який виконує завдання», і перетворюється на керівника бойового простору, який управляє великою кількістю інформації, сенсорів і взаємодіючих платформ.
«Люди з мого середовища були занепокоєні, коли ми почали вводити F-22. Ми зрозуміли, що цей літак має не лише неймовірні можливості ураження цілей на великих дистанціях, застосування зброї та виконання класичних маневрів винищувального бою. Ми стали менеджерами бою. Ми почали називати себе менеджерами бойового простору винищувальної авіації, і традиційним пілотам-винищувачам це не дуже подобалося. Вони вважали, що мають просто злетіти, виконати завдання, випустити всю зброю, повернутися і піти відпочивати. Але ми зрозуміли, що незалежно від того, чи залишилася у нас зброя на борту, чи ні, ми можемо піднятися на висоту 40–50 тисяч футів і контролювати весь простір бою. Ми розробили тактику, методики та процедури, які еволюціонували протягом останніх 10, 12, 15 років. Навіть коли на борту не залишається жодного озброєння, ми все одно можемо бути надзвичайно ефективними, контролюючи простір бою завдяки сенсорам і системам обміну даними, інтегрованим із літаком. Думаю, у майбутньому це означатиме не лише виконання традиційної бойової місії, коли ти вилітаєш, виконуєш завдання і повертаєшся. Одночасно пілот зможе виконувати роль менеджера бою — координувати дії та здійснювати контроль над усім бойовим простором.
У завершальній частині дискусії учасників попросили сформулювати головний висновок і найважливіше послання для Повітряних сил Польщі.
Генерал Томаш Ятчак пов’язав реальну бойову спроможність із питанням стратегічного стримування.
«Я можу сказати так: стратегії, доктрини і, зрештою, реальні результати — правильна підготовка, правильне навчання — усе це має бути взаємопов’язано. З цього я б почав. І якщо дуже коротко підсумувати: маючи перевагу в повітрі, ми можемо зробити все необхідне на землі. Без переваги в повітрі ми не зможемо зробити багато. Тобто найважливішими є людина і система. Починаємо із системи. Саме під неї ми будуємо необхідні спроможності. Говоримо про доктрини, а вже потім — про засоби ураження і про те, як інтегрувати їх у єдину систему. Якщо ми демонструємо здатність здобути перевагу в повітрі — як у національному форматі, так і разом із союзниками, — і показуємо, що можемо її утримувати, це стає важливим фактором стримування. Особливо з огляду на війну в Україні: демонстрація Росії того, що ми здатні це зробити і зробимо це, може бути сприйнята як чинник, який зменшує ризик агресії. А саме це і є нашим головним завданням».
Підсумовуючи дискусію, Кевін Феслер наголосив, що головною перевагою сучасних Повітряних сил має стати їхня гнучкість — здатність швидко виконувати широкий спектр завдань і адаптуватися до змін на полі бою.
Джейкоб Форман завершив дискусію з позиції оборонної промисловості, наголосивши, що навіть найсучасніша техніка не матиме необхідної ефективності без підготовленого персоналу, доступності запасних частин та можливості самостійного обслуговування у країні-операторі:
Під час дискусії у Варшаві експерти дійшли спільного висновку: майбутнє переваги в повітрі визначатиметься не окремою платформою чи одним типом літака, а комплексною системою — поєднанням сучасних винищувачів, безпілотних партнерів, літаків підтримки, надійної логістики, підготовленого персоналу та здатності швидко адаптуватися до нових загроз. Досвід війни в Україні показує: контроль над небом залишається ключовим фактором перемоги. А для країн східного флангу НАТО, зокрема Польщі, створення такої системи стає не лише питанням військової ефективності, а й одним із головних елементів стратегічного стримування.
Слухайте аудіоверсію матеріалу у прикріпленому звуковому файлі.
Підготував Тарас Андрухович