Українську євроінтеграцію дедалі тісніше пов'язують з питаннями безпеки. Повномасштабна війна змінила європейську дискусію про оборону, а український досвід застосування нових військових технологій став важливим для держав, які переглядають власні безпекові підходи. Проте стратегічна зацікавленість у співпраці з Україною не усуває економічних і політичних суперечностей усередині Євросоюзу. Особливо чутливими залишаються майбутній розподіл бюджетних коштів, підтримка сільського господарства та конкуренція на аграрному ринку. Ці питання мають значення, зокрема, для Польщі та Франції, а внутрішньополітичні зміни в державах-членах можуть впливати на готовність їхніх урядів підтримувати подальше розширення ЄС.
Окремою проблемою є можливий формат членства з обмеженими правами. Якщо Україна не матиме повноцінного голосу під час ухвалення рішень або впливу на бюджетні пріоритети, виникатиме питання про практичні переваги такого статусу порівняно з уже наявними механізмами співпраці. Водночас індивідуальні плани вступу, переговорні кластери та спеціальні перехідні механізми не варто ототожнювати з остаточно погодженими умовами членства. У розмові ці підходи розглядають як предмет політичної дискусії, а не як уже ухвалене рішення Євросоюзу. Навіть виконання Україною всіх необхідних реформ саме по собі не усуває потреби в політичній згоді держав-членів. Тому подальший рух до ЄС залежатиме не лише від готовності України, а й від того, чи зможе сам Союз узгодити модель майбутнього розширення.
Послухати можна в аудіозапису в додатку або на сторінці з подкастами.
Олексій Бурлаков