Балтійське море та Арктика стають дедалі важливішими для безпеки Європи й усього НАТО, де Росія продовжує нарощувати військову присутність і випробовувати на міцність стійкість Альянсу. Порушення повітряного простору, диверсії на морському дні та негласні гібридні операції стають щоденною реальністю для східного флангу НАТО. Під час Варшавського безпекового форуму провідні військові та політичні лідери регіону обговорили, як змінилася архітектура безпеки після вступу Швеції до Альянсу, чому Балтійське море не можна вважати «внутрішнім озером НАТО», та як Польща і Литва готують свої країни до можливих криз. Європа більше не може дозволити собі розкоші діяти виключно у режимі «пасивної оборони».
Після вступу Швеції та Фінляндії до НАТО у 2024 році в політичних колах популярності набула фраза про перетворення Балтики на «внутрішнє озеро Альянсу». Проте військове командування закликає позбутися цих небезпечних ілюзій.
«Таке формулювання абсолютно неправильним, адже воно створює враження, ніби ситуація повністю контрольована й усі перебувають у безпеці. Але це не так, — наголошує верховний головнокомандувач Збройних сил Швеції генерал Мікаель Классон. — Значна частина акваторії — це міжнародні води, і Росія також має вихід до цього моря. Крім того, називаючи Балтійське море "озером НАТО", ми фактично підігруємо російським наративам про "оточення"».
Щодо Швеції, то, за словами генерала Мікаеля Классона, серйозну загрозу становлять російські військові спроможності, зосереджені в Крулевецькій області — російському ексклаві на Балтійському морі, відомому також як Калінінградська область. За його словами, ракетним комплексам «Іскандер», розміщеним у цьому регіоні, знадобиться менше хвилини, щоб досягти ключових шведських авіаційних і військово-морських баз. У відповідь Швеція змінює підхід до оборони: від зосередження на захисті власної території — до готовності завдавати превентивних ударів по військових цілях противника на значній відстані від власних кордонів.
Інтеграція крилатих ракет Taurus KEPD до винищувачів Gripen, використання протикорабельних систем RBS-15 та закупівля американських HIMARS — це не поодинокі кроки, а чітка стратегія стримування.
«Ми не перекладаємо відповідальність за власну оборону на інших, — підкреслює генерал Мікаель Классон. — Натомість розбудовуємо стійку національну оборону, яка здатна виконувати свою роль у системі колективної оборони. Це стосується і наших спроможностей завдавати високоточних ударів на великі відстані».
Водночас шведський командувач застерігає, що НАТО має бути готовим до операцій Кремля з «обмеженими цілями» — наприклад, тимчасового захоплення ділянки території чи острова, щоб перевірити швидкість політичного ухвалення рішень в Альянсі.
Поки стратеги розраховують сценарії масштабних конфліктів, Литва вже живе в умовах щотижневих гібридних атак. Заблукалі ударні безпілотники, вербування диверсантів через соцмережі для підпалів та пошкодження інфраструктури — це спроби Росії діяти нижче порога збройного нападу, створюючи невизначеність щодо того, за яких обставин союзники можуть застосувати механізм колективної оборони, передбачений статтею 5 Північноатлантичного договору. Литва демонструє рекордну рішучість: країна спрямовує на оборонні потреби понад 5,38% ВВП, формує повноцінну національну дивізію та впроваджує штучний інтелект для об'єднання сенсорів ППО і протидії дронам.
«Ми захищатимемо свій дім, адже іншого в нас немає, — зазначає міністр оборони Литви Робертас Каунас. — Ми не хочемо війни на нашій землі, але якщо Росія вирішить перевірити нашу реакцію, вона має розуміти: відповідь буде спільною — від усього Альянсу».
У Литві готують суспільство до можливого автономного опору: лише цього року 8 тисяч молодих литовців добровільно пішли на строкову службу. Втім, як наголошує очільник оборонного відомства, союзники з США та Німеччини вже дислоковані на території країни, тож «самотужки» Литва не залишиться в жодному разі. Польща, яка будує одну з найчисельніших армій у Європі, стикається з іншим викликом — тривалою інформаційною війною, яка має на меті підірвати єдність суспільства та розхитати підтримку України.
«Ми дещо програємо боротьбу за свідомість людей та їхні настрої, — відверто визнає заступниця міністра оборони Польщі Маґдалена Собков'як-Чарнецька. — Російська Федерація роками систематично працювала над цим у соцмережах. Наш обов'язок як уряду — постійно наголошувати, хто є ворог, а хто друг, хто агресор, а хто жертва. Путін — агресор, а Україна — жертва агресії».
Всі співрозмовники сходяться в одному: безпека Балтійського регіону та Арктики прямо залежить від того, чи вистоїть Україна. Саме українські Збройні сили наразі зв'язують основний бойовий потенціал РФ.
«Україні потрібні нагальні засоби ППО, перехоплювачі та боєприпаси для збиття безпілотників, — підсумовує генерал Мікаель Классон. — Але не менш важливою є довгострокова підтримка та чітке бачення: Україна має стати невіддільною частиною Європи та НАТО».
Аудіоверсія матеріалу — у прикріпленому файлі.
Вікторія Машталер/ Тарас Андрухович