Чи зможе Європа захистити себе самостійно, якщо Сполучені Штати більше не будуть настільки надійним гарантом її безпеки? І наскільки реальною є загроза, що після України Росія може піти далі?
Ці питання обговорювали учасники дискусійної панелі «Чи може Європа себе захистити?» під час цьогорічного Варшавського безпекового форуму. Дискусія показала, що попри спільне розуміння російської загрози, погляди європейських країн суттєво різняться.
То на що сьогодні здатна Європа і чи готова вона взяти на себе відповідальність за власну безпеку? Я зібрав для вас найцікавіші думки учасників цієї дискусійної панелі.
Україна вже не лише потребує європейської допомоги — вона стає країною, у якої сама Європа вчиться вести сучасну війну. Наскільки далеко може зайти ця співпраця, пояснив єврокомісар з питань оборони та космосу Андрюс Кубілюс:
«Причини цього цілком очевидні. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну Європа зіткнулася з серйозними викликами у сфері оборони. Саме тому президентка Європейської комісії та держави-члени вирішили, що нам необхідно посилити оборонні спроможності європейського континенту. Європейський Союз може відігравати тут важливу роль завдяки своїй економічній потужності. НАТО є військовою силою, тоді як Європа може суттєво допомогти державам-членам саме своїми економічними можливостями. І це те, що ми зараз робимо. Ми також можемо підтримувати Україну.
Цьогорічний кредит Європейського Союзу на підтримку України становить майже 30 мільярдів євро, а наступного року передбачено ще 30 мільярдів. Це надзвичайно важливо, щоб допомогти Україні захищати себе, а отже, і всю Європу. Але нам також дуже важливо розуміти, що Україна допомагає і нам. Не лише тим, що захищає всіх нас.
За роки війни Україна здобула значну перевагу завдяки своєму дуже інноваційному та динамічному оборонному сектору. Це велика допомога для нас, адже ми можемо переймати український досвід і реалізовувати важливі спільні проєкти. Наприклад, у сфері розробки нових систем протиракетної оборони, таких як Freya та Blixem. У цих проєктах провідну роль відіграють українські компанії, водночас до них долучаються держави-члени ЄС та великі європейські компанії».
16:45 008F19E8.mp3 «Спочатку ми допомагали Україні, а тепер Україна навчає нас»: чи здатна Європа захистити себе?
Натомість для Нідерландів питання не лише в тому, як посилити власну армію, а й у тому, як зберегти суспільну підтримку допомоги Україні. Міністерка оборони цієї країни Ділан Єшілгоз-Зегеріус поділилася, чому ці два завдання нерозривно пов'язані:
«Протягом багатьох років Нідерланди скорочували фінансування армії та збройних сил. І коли Росія здійснила повномасштабне вторгнення в Україну, я думаю, що ми, як і решта світу, усвідомили: було надто наївно просто покладатися на уявлення про мир. Його просто немає. Тому ми почали інвестувати у власні збройні сили, але водночас одразу розпочали підтримку України. І ця підтримка відбувається на різних рівнях.
Ми надаємо матеріальну допомогу — йдеться про F-16, танки, безпілотники, а також навчання. Крім того, ми підтримуємо Україну різними фінансовими інструментами. Але є ще один дуже важливий момент: ми самі навчаємося в України. Українці діляться з нами своїми даними. Вони передають інформацію про те, з чим стикаються безпосередньо на фронті та на полі бою. Наші збройні сили щодня використовують ці знання під час підготовки. Як уже сьогодні згадували, спочатку ми всі намагалися допомогти Україні, а тепер Україна навчає нас завдяки власному бойовому досвіду.
Адже саме вона має найінноваційнішу армію в Європі. І ми переймаємо цей досвід. Водночас для мене дуже важливо, щоб нідерландське суспільство й надалі підтримувало всі ці зусилля. Саме тому ми інвестуємо і у власну оборонну промисловість. Адже через недостатнє фінансування в попередні роки вона також втратила свої позиції. І це проблема не лише Нідерландів, а й усієї Європи. Ми розвиваємо власне виробництво, причому робимо це у співпраці з Україною. Наприклад, реалізуємо спільні проєкти з виробництва безпілотників. Це допомагає Україні, зміцнює нашу промисловість, а також дає нові знання для наших збройних сил.
Я вважаю, що в найближчий період це матиме вирішальне значення. Водночас я бачу, що в різних частинах Європи, особливо в нашому регіоні, серед населення подекуди слабшає підтримка України. І надзвичайно важливо цю підтримку зберегти. А для цього потрібно пояснювати людям, що Україна бореться також за нашу власну безпеку. Ми це розуміємо. Ми знаємо, що Путін не зупиниться в Україні.
Але ми також інвестуємо у власну промисловість і розбудовуємо власну армію, використовуючи всі знання, які отримуємо від України. Тому я вважаю ці три напрямки надзвичайно важливими. І в нашій частині Європи ми маємо особливу ситуацію: і парламент, і суспільство справді підтримують зусилля у сфері оборони та допомоги Україні. І все починається з розуміння того, що ми допомагаємо не просто іншій країні. Ми допомагаємо також самим собі».
Позиція Угорщини щодо війни в Україні та її завершення помітно відрізняється від поглядів багатьох європейських союзників. Міністр оборони Ромулуш Русін-Сенді під час дискусійної панелі пояснив, чому вважає припинення вогню необхідним і що, на його думку, заважає Європі виробити спільну оборонну стратегію:
«У середині квітня ми змінили попередній уряд. І головною метою було, як ми це бачимо, повернути Угорщину обличчям до Європи, до Заходу. У 2022 році, коли я обіймав посаду начальника Генерального штабу, я побував на українській лінії фронту. Ми відвідали її всю разом із представником українського військового керівництва. Тому я добре знаю, що там відбувається. І це жахливо. Ми повинні якимось чином це зупинити. Припинення вогню є надзвичайно необхідним, адже щодня гинуть люди. Ми повинні знайти спосіб домогтися припинення вогню. У чому ж складність? Дозвольте мені процитувати Клаузевіца та його трикутник.
Війна триватиме доти, доки не зміниться воля суспільства, уряду та збройних сил. Саме тому ситуація настільки складна. Якщо подивитися на те, що зараз відбувається в Україні, то обидва уряди хочуть продовжувати війну, обидва суспільства це підтримують, а війська лише просуваються вперед і назад на десять кілометрів. Тому я не бачу реальних підстав очікувати, що найближчим часом ситуація зміниться. Але водночас ми не повинні забувати й про інші частини Європи.
Для Угорщини це також надзвичайно важливо. Нам необхідно знайти спільну позицію європейських країн — не лише держав Європейського Союзу, а й усіх європейських держав. Адже якщо подивитися на ситуацію, то різні країни мають різні інтереси й по-різному сприймають загрози та небезпеки. Погляди країн Півночі, Півдня, Заходу, Сходу і навіть центральної частини Європи кардинально відрізняються. Але нам потрібно провести спільну червону лінію, знайти точки згоди, попри всі ці відмінності. Я переконаний, що саме це має стати основою для подальшої роботи над спільною європейською оборонною політикою».
Норвегія дивиться на російську загрозу не лише через війну в Україні. На її північних кордонах зосереджені значні російські ядерні сили, а Москва продовжує розвивати військові можливості в Арктиці. Міністр оборони Норвегії Торе Сандвік пояснив, чому цей напрямок важливий для безпеки всього НАТО:
«З погляду Норвегії, яка цього року є партнером Варшавського безпекового форуму, ситуація виглядає дещо інакше. Тож як Європі об'єднатися і виступати єдиним голосом? Насамперед потрібно активніше діяти, брати на себе відповідальність і не перекладати її на американців, як ми робили протягом останніх 40 років. Норвегія дивиться на ситуацію з північного, арктичного ракурсу. А на Кольському півострові ми бачимо найбільше у світі зосередження ядерного озброєння. Воно спрямоване не лише проти Норвегії, а й проти Лос-Анджелеса, Чикаго, Торонто, Нью-Йорка, а також Лондона, Парижа та Берліна.
Попри те, що Путін зазнає значних втрат на фронті в Україні — щодня втрачає тисячу військових або навіть більше, як це було у вересні, — і попри те, що російська цивільна економіка перебуває в кризі та рецесії, військова економіка, на жаль, продовжує працювати досить успішно. Навіть попри труднощі, Росія продовжує активно інвестувати у північний напрямок, зокрема в Північний флот. Вона будує нові фрегати та підводні човни, зокрема малошумні субмарини, які можуть виходити з Баренцевого моря й ховатися на великих глибинах Норвезького моря.
Баренцеве море відносно мілководне — його середня глибина становить близько 200 метрів. Натомість глибина Норвезького моря сягає двох тисяч метрів. Тому нам потрібно відстежувати ці підводні човни, перш ніж вони досягнуть глибоководних районів. Ці субмарини дуже тихі. Ми кажемо, що відстежуємо «звук тиші» заради колективної безпеки Європи та Північної Америки. Попри економічні труднощі та втрати в Україні, Росія активно розвиває нові військові спроможності на півночі й випробовує нові системи озброєння. Ми спостерігаємо за цим цілодобово, 365 днів на рік, особливо у співпраці з Великою Британією та нашими американськими партнерами.
Дедалі активніше до цієї роботи долучаються також Німеччина і Франція, адже йдеться про загрозу для всього Альянсу. Минулого року Росія випробовувала ракету «Буревісник», відому також під назвою Skyfall, яка перебувала в польоті 14 годин і може нести ядерну боєголовку. Також росіяни випробовують підводний безпілотний апарат або торпеду «Посейдон», здатну розвивати швидкість до 80 вузлів і нести ядерну боєголовку. Вона призначена для підриву поблизу великого населеного міста, щоб спричинити радіоактивне цунамі. Такий наш північний ракурс. Ми повинні забезпечувати безпеку цього флангу. Це наше завдання».
Арктика стає ще одним простором стратегічного протистояння. Танення льодів відкриває нові морські маршрути, а разом із цим зростає інтерес до регіону не лише Росії, а й Китаю. Для Норвегії це означає нові безпекові виклики, на які має реагувати весь Альянс, продовжує Торе Сандвік:
«Ми також бачимо, що через танення полярних льодів відкриваються нові морські маршрути. Китай оголосив себе приарктичною державою, дедалі частіше з'являється в цьому регіоні та будує нові криголами, зокрема атомні. Північний морський шлях від Шанхая до Роттердама приблизно на п'ять тисяч кілометрів коротший, ніж маршрут через Суецький канал. А Суецький канал зараз є вразливим місцем і, ймовірно, залишатиметься таким ще кілька років.
Тому ми бачимо, що стратегічна конкуренція в Арктиці також посилюється. Саме тому ми разом із НАТО розвиваємо ініціативу Arctic Sentry. Ми також розуміємо, що Путін неоднозначно ставиться до посилення присутності Китаю в Арктиці, адже сам хоче домінувати в цьому регіоні. Тому стратегічне значення Кольського півострова для Росії стає ще більшим. Росія фактично опинилася обмеженою у своїх можливостях у Чорному морі через Босфор, який контролюють Туреччина та НАТО.
Вона також має проблеми в Балтійському морі, яке після вступу Швеції та Фінляндії оточене країнами НАТО. Тому те, що відбувається на півночі, набуває дедалі більшого значення для всього Альянсу. Щоб стримувати Росію на цьому напрямку, Європа повинна активніше діяти та серйозно поставитися до перерозподілу оборонного навантаження. І насамкінець — щодо Сполучених Штатів.
Америка залишиться в НАТО, адже це питання безпосередньої безпеки самих Сполучених Штатів. Але ми повинні брати на себе більше відповідальності. Ми часто говоримо: якщо ви боїтеся, що США вийдуть із НАТО, або, навпаки, хочете, щоб вони залишилися в Альянсі, відповідь однакова — Європа та Канада повинні більше витрачати на оборону. Це найкращий спосіб утримати американців поруч. Європа повинна активніше діяти й брати на себе відповідальність. Норвегія готова це робити. І ми й надалі підтримуватимемо Україну».
Європа має не лише збільшувати оборонні бюджети, а й навчитися діяти більш самостійно та скоординовано. Андрюс Кубілюс вважає, що для цього потрібні не тільки гроші й озброєння, а й нова архітектура європейської безпеки:
«Оборона в Європейському Союзі залишається передусім відповідальністю держав-членів. Вони координують свої оборонні плани з НАТО, узгоджують необхідні військові спроможності. Натомість Європейський Союз допомагає їм фінансовими інструментами. Ми вже запровадили оборонні кредити SAFE, кредит для підтримки України, а в наступному багаторічному бюджеті ЄС передбачаємо ще більше коштів на спільні європейські оборонні проєкти.
Але я цілком погоджуюся з норвезьким колегою: посилення власної оборони — це наша відповідальність. Ідеться не про те, що американці більше не хочуть нас захищати. Просто геополітична ситуація змінюється. Китай посилюється, і цілком логічно, що США переорієнтовуватимуть значно більше своїх ресурсів на цей регіон. Тому Європа повинна серйозніше і швидше брати на себе основну відповідальність за власну конвенційну оборону. Для цього недостатньо лише розвивати військові спроможності. Нам потрібно також стати більш об'єднаними, щоб сформувати сильнішу європейську складову НАТО.
Наші інституції, оборонні доктрини та механізми ухвалення рішень створювалися в мирний час і, можливо, вже не відповідають нинішнім викликам. Саме тому президентка Європейської комісії запропонувала розглянути створення Європейської ради безпеки за участю держав ЄС, Норвегії, України, Великої Британії та навіть Канади».
Отже, учасників дискусії, Європа повинна бути готовою самостійно відповідати за власну оборону, а для цього їй потрібні не лише кошти та озброєння, а й тісніша політична та військова координація, зокрема з Україною.
Підготував Тарас Андрухович