Росія намагається не лише воювати проти України, а й переносити гібридну війну на територію країн НАТО. За інформацією видання Rzeczpospolita, польські служби завчасно виявили підготовку кривавої російської провокації поблизу кордону з Калінінградською областю. Її метою, за даними польської преси, могло бути звинувачення України та посилення антиукраїнських настроїв у Польщі.
Тим часом Україна завдає нових ударів по стратегічних об'єктах Росії, а роль США у підтримці Києва викликає дедалі більше запитань. Чи готова Європа самостійно протистояти російській загрозі? Про це я поговорив із капітаном запасу Мацєєм Лісовським, експертом із військової справи, оборони та геополітики, а також автором ютюб-каналу Kapitan Lisowski.
За оцінкою польських військових експертів, російські диверсії та провокації мають не лише безпосередню дестабілізаційну мету. Вони також спрямовані на зміну суспільних настроїв у країнах, які підтримують Україну. Капітан Мацєй Лісовський пояснює, на що розраховує Москва:
«Безумовно, йдеться про гібридну операцію, мета якої — налаштувати поляків проти українців та України. Навіщо це потрібно Росії? Передусім для того, щоб зупинити або принаймні сповільнити потік допомоги, яка прямує до України головним чином через Польщу. Москва хоче налякати польських громадян, а наступним етапом цього страху має стати неприязнь до українців. Це продумана операція впливу, інформаційна операція. До цього слід додати диверсії, які відбувалися в Німеччині, зокрема спроби нападів на керівників приватних оборонних компаній. У Польщі також уже відбувалися цілком конкретні диверсійні акти. Рік тому було підірвано ділянку залізничної колії. На щастя, це не призвело до сходження потяга з рейок. Як згодом з'ясувалося, потяг перевозив компоненти для виготовлення вибухівки або самі вибухові матеріали, оскільки прямував до азотного заводу. Росіяни, на жаль, більше не стримуються. Усе це є частиною організованої кампанії. Чому вони вдаються до таких дій? Тому що не досягають бажаних результатів на фронті військовими методами. А останній удар по Кримському мосту, який мав передусім потужний інформаційний та іміджевий ефект, дуже їх дратує. У російському інформаційному просторі про це практично не говорять. Лише російські військові блогери почали обурюватися і порушувати цю тему, але швидко замовкли, адже за такі висловлювання можна опинитися у в'язниці. Тому російське суспільство або мало поінформоване про те, що сталося, або взагалі не знає про цей факт. Натомість усе традиційно пояснюють тероризмом — це найпростіше виправдання».
Водночас Польща змогла завчасно підготуватися до можливої провокації. Важливу роль у цьому відіграла співпраця з союзниками, робота розвідки та посилення присутності сил безпеки в потенційно небезпечному регіоні. Однак є й інший аспект цієї історії — спроби Росії покласти відповідальність за диверсії на українців, говорить Мацєй Лісовський:
«Інформація, яку ми отримали завдяки нашим союзникам і партнерським спецслужбам, а також власній розвідці, дала Польщі час для превентивної реакції. Було сконцентровано додаткові сили поліції, організовано навчання Сил територіальної оборони, а також направлено частину підрозділів спеціального призначення в цей район. Вони перебували в стані максимальної готовності, щоб у разі потреби негайно розпочати операцію. У результаті просто не знайшлося охочих виконати це завдання. Варто пам'ятати, що Росія готова пожертвувати будь-ким. На жаль, у Польщі поширюється інформація про те, що за такими актами саботажу та диверсіями стоять українці. Тут я хочу зробити важливе уточнення: волію говорити про людей, які мають українське громадянство, адже не кожного власника українського паспорта я вважаю українцем. Серед них є росіяни. Чимало таких людей отримали українські документи завдяки використанню окупованих територій Донецької та Луганської областей для створення їм відповідного прикриття. Вони ніколи не були українцями. Саме тому я завжди наголошую на формулюванні "громадяни України" або «особи, які мають українське громадянство». Не кожного причетного до таких злочинів можна називати українцем. Я підкреслюю це, щоб не потрапити в пастку підготовленого Росією наративу, мета якого — відвернути поляків від підтримки України. І треба визнати, що серед людей з українським громадянством справді є ті, хто з економічних причин, через необачність або звичайну жадібність погоджується на пропозиції, які отримує в інтернеті. Це не якісь спеціально підготовлені агенти, за винятком тих, хто підірвав залізничну колію в Міці. Йдеться про звичайних людей, які ухвалили неправильні рішення. Але середовище, налаштоване вороже до України, формує таку картину, ніби за всіма диверсіями в Польщі, які здійснюються в інтересах Росії, стоять саме українці. І це, на жаль, одна з головних цілей російської операції».
18:01 0092D119.mp3 «Росіяни більше не стримуються»: капітан Лісовський про диверсії Кремля в Польщі
Хто саме виконує диверсійні завдання Росії на території Польщі? Йдеться лише про завербованих через інтернет людей, чи в країні також діють безпосередні агенти російських спецслужб? Капітан Мацєй Лісовський виділяє кілька категорій таких осіб.
«Тут можна виділити щонайменше три групи. До першої належать справжні російські агенти так званої нелегальної розвідки, яких у різний час заздалегідь направили до Польщі. Друга група — люди, яких вдалося переконати в тому, що Путін має рацію, а Україна є ворогом. Вони стали так званими "корисними ідіотами", які допомагають російським спецслужбам, часто навіть не усвідомлюючи повною мірою, кому саме служать. Є й третя група. Це люди, які легально потрапили до Польщі після 24 лютого 2022 року, коли ми приймали біженців. Українці, які вже багато років мешкали у Вроцлаві, навіть зверталися до мене з пропозицією допомогти на кордоні. Вони були готові спілкуватися з людьми, перевіряти, хто прибуває до Польщі, і допомагати встановлювати, чи це справді українці, чи росіяни, які намагаються потрапити до країни під українським прикриттям. На жаль, наші служби, зокрема Прикордонна служба, не скористалися цією пропозицією. На мою думку, це була велика помилка. Українська громада, яку я знаю у Вроцлаві, могла б суттєво допомогти з такою перевіркою. Адже зараз там мешкає приблизно 80–100 тисяч українців, можливо, навіть більше. Багато з них походять із різних регіонів України, добре знають країну та могли б допомагати в ідентифікації людей. Однак цього не було зроблено. Тому, на мою думку, слід виходити з того, що в Польщі можуть перебувати десятки або навіть сотні таких так званих «сплячих агентів». Це люди, які або від самого початку мали відповідне завдання, або згодом скористалися обставинами, адже їхня лояльність до Росії виявилася сильнішою. У цьому я не маю сумнівів».
Окрім диверсій, Росія активно використовує інформаційний вплив, намагаючись змінити ставлення європейців до війни та відповідальності за її продовження. Наскільки ефективно Польща протидіє таким кампаніям і які наративи Кремля становлять найбільшу небезпеку? Відповідь Мацєя Лісовського:
«Польщу як державу загалом не так легко піддати російському впливу, однак окремі громадяни, на жаль, стають його жертвами. Польська держава досі надто слабко протидіє російській пропаганді в інформаційному просторі. Відкриті російські пропагандисти та середовища, які з великою прихильністю висловлюються про Росію, фактично залишаються поза належною увагою. Це серйозна помилка. Лише зараз призначили людину, якій платитимуть за роботу в цьому напрямку, хоча йдеться вже про п'ятий рік війни. Мені незрозуміло, чому польська влада так довго приділяла цій проблемі так мало уваги, хоча експертне середовище, яке займається питаннями війни в Україні, постійно закликало до рішучіших дій. Є й інший надзвичайно важливий аспект інформаційної війни, на який має звернути увагу Україна. У найпростішому формулюванні завершення цієї війни залежить від одного: Путін має вивести свої війська з України та повернутися до кордонів, які існували до 2014 року. Однак Кремль не дозволяє закріпитися такому поясненню. Натомість Росія всіма силами просуває в Європі концепцію так званої нової архітектури європейської безпеки. У межах цього наративу Україну намагаються представити головною перешкодою для створення стабільної та безпечної Європи — нібито через те, що вона не хоче капітулювати й відмовляється віддати Росії те, що та вважає своїм. Цю небезпечну тезу повторюють різні політичні та суспільні середовища в багатьох країнах Європи. І тут необхідно докладати значно більше зусиль, щоб цей наратив спростувати».
У європейському суспільстві періодично лунають думки, що скорочення військової допомоги Україні могло б наблизити завершення війни. Однак така логіка, на думку мого співрозмовника, ігнорує справжні мотиви Кремля та характер політики Путіна.
«Дехто стверджує, що війна завершиться, якщо Європа перестане допомагати Україні. Це цілковито хибна думка. Навпаки, це буде все одно, що долити бензину у вогонь. У такому разі війна зрештою прийде до нас. Путін — не людина, яка думає про власну країну. Він думає про себе, свої потреби та інтереси. Йому не потрібно навіть самому йти купувати хліб, адже він має все. Уся держава працює на нього. Особливо цього не розуміє нинішня американська адміністрація. Там, схоже, вважають, що з Путіним можна домовитися, укласти певну угоду. Але він давно вийшов за межі звичайного розрахунку на матеріальну вигоду. Заради власних цілей він готовий пожертвувати будь-ким. У цій війні вже загинуло або було виведено з ладу понад півтора мільйона людей — як російських, так і інших громадян, за моєю оцінкою. І все це заради територій, значна частина яких настільки зруйнована, що протягом десятиліть там буде неможливо нормально жити. Путін стверджував, що дбає про російськомовне населення Донеччини та Луганщини. Але що сталося після того, як російські війська захопили ці території? Чи надали людям повноцінне російське громадянське життя та захист? Ні. Навпаки, російські військові розграбували все, що могли. Потім місцевих жителів, яких вдалося мобілізувати, примусово залучили до російської армії, міліцейських формувань та інших структур, а згодом відправили на фронт, де вони гинули. Ті, хто колись так чекав на російське, як його називали, «визволення», здебільшого вже загинули. До цього додалося й масштабне розграбування окупованих територій різними кримінальними угрупованнями, яким фактично дозволили забирати звідти все, що мало цінність. Сама Росія почала з вивезення українського зерна з окупованих земель, яке потім продавала на світовому ринку. Це не людина, яка робить щось заради інших. Це людина, яка готова приносити інших у жертву власним інтересам. Саме про це потрібно говорити: ті, хто колись чекав на Путіна та російське «визволення», уже переважно не живі. Він не приносить людям нічого доброго. Він несе лише вогонь, насильство, убивства та грабунок».
Україна дедалі більше покладається на власні далекобійні засоби ураження, що дає їй додаткові можливості впливати на перебіг війни. Водночас останні атаки на так званий Керченський міст відбулися на тлі зустрічі Трампа, Цзіньпіна й Путіна. Яке значення цих ударів — військове чи передусім політичне та чи має все ще Україна карти у своїй руці, цікавлюся у капітана Лісовського:
«Україна отримала чимало додаткових карт завдяки тому, що стала більш самостійною у сфері далекобійного озброєння. Це надзвичайно важливо. Я не вважаю випадковістю, що ці атаки відбулися саме в цей час. По-перше, американська адміністрація хотіла змусити Україну відмовитися від таких ударів, а це було б дуже вигідно Путіну. На щастя, Україна, як я вважаю, цього не зробила. По-друге, це відбувалося на тлі зустрічі, яку я називаю «зустріччю трьох імператорів». Ідеться про спроби домовлятися, зокрема про майбутнє Європи, без участі самої Європи. А цього європейці не повинні допустити. Серія дуже влучних і потужних ударів по російських нафтопереробних заводах, а також атака на Кримський, або Керченський, міст стали для Путіна серйозним репутаційним ударом. Путін постійно заявляє, що контролює ситуацію. Водночас його військові командири нерідко вводять його в оману, доповідаючи про нібито захоплені території та успіхи на фронті. Тому відповідь України була радше політичною, ніж військовою, але водночас дуже ефективною. Чому я вважаю її передусім політичною? Після того як Росія проклала сухопутний залізничний маршрут уздовж Азовського моря до Криму, значення Керченського мосту дещо зменшилося. Саме тому наслідки цієї атаки мають більше політичний та іміджевий характер, ніж суто військовий».
На завершення розмови — про те, як у Польщі та країнах східного флангу НАТО сприймають політику Дональда Трампа щодо Росії та чому європейські партнери України не повинні недооцінювати загрозу з боку Кремля.
«Я називаю Росію в'язницею народів. І якщо хтось воліє служити їй, ставати наглядачем у цій в'язниці замість того, щоб користуватися власним розумом і мислити самостійно, то мені таких людей не шкода. Якщо Трамп називає Путіна своїм другом, а Ілон Маск вважає головними винуватцями українців лише за те, що вони нібито такі незговірливі й не хочуть капітулювати, то я побажав би Маску, щоб його бізнес ішов так само добре, як він мислить. Адже це абсолютна нісенітниця. Путін хоче прийти до нас на власних умовах. А принести він хоче те, про що я вже говорив: спустошення, вбивства, грабунок і війну. Європейці це розуміють. Нам, країнам східного флангу Європи, довелося пояснювати решті континенту, що насправді несе Росія. А американські представники, які сьогодні займаються так званими мирними ініціативами, — це, я б сказав, навіть не дипломати. Це звичайні люди, які мислять категоріями бізнесу та домовленостей. Вони не розуміють Росії, адже вона ніколи не ставила їм чобіт на шию і не відправляла їх до сибірських таборів. Вони ніколи не переживали того, що переживали народи Східної Європи, і, мабуть, ніколи цього до кінця не зрозуміють. Я чекаю на зміну американської адміністрації, щоб Росія більше не могла маніпулювати ситуацією так, як робить це зараз. Є польське прислів'я: є собака, а є хвіст. Так от, потрібно зробити все, щоб хвіст, яким у цій метафорі є Росія, не крутив собакою».
Слухайте програму у доданому звуковому файлі
Тарас Андрухович